Список використаної літератури:

1. Горинь В. Крип’якевичі: задля науки, нації, держави / В. Горинь // Дзвін. –2003. – №1. – С. 105 – 112.

2. Дашкевич Я. Іван Крип’якевич – історик України / Я. Дашкевич // Крип’якевич І. – Львів: Світ, 1990. – 520 с.

3. Заболотна І. Іван Крип’якевич : формування світоглядних орієнтирів / І. Заболотна // Історичний журнал. – 2004. – № 1 – 2. – С. 40 – 50.

4. Крип’якевич І. Із спогадів / І.Крип’якевич // Український історик. – № 1 – 4. – 1993. – С. 174 – 176.

5. Пріцак О. Іван Крип’якевич (1886-1967) / О.Пріцак // Український історик . – 1968. – № 1 – 4. – С. 82 – 86.

Гуменюк О.

магістрантка історичного факультету

науковий керівник − к.і.н.,

ст. викл. Рафальська Т.Л.

Стахановський рух – засіб пришвидшення темпів індустріалізації в Україні (на матеріалах Житомирщини)

Після закінчення громадянської війни, на початку 20-х років ХХ ст. в Волинській губернії починає утверджуваться радянська влада. Головним завданням нової влади було відродження народного господарства. Для виконання намічених завдань потрібен був перехідний період від політики воєнного комунізму до побудови комунізму. Тому було запроваджено нову економічну політику (далі Неп). Перехід від продрозверстки до продподатку, відповідав інтересам трудящих селян, створював для них стимул у розвитку сільського господарства. Впровадження Неп(у) врятувало економіку країни від повного розвалу і дало гарні результати [5, с. 4].

Однак, після смерті Леніна, загострюється боротьба в середині більшовицької партії за керівництво. Відбувається дискусія стосовно подальшого економічного розвитку СРСР. Перемагає ідея Сталіна про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні. Починається великомасштабний багаторічний соціальний експеримент, для втілення в життя головного завдання десятиліття – перетворення СРСР у високорозвинену індустріальну державу.

Курс на індустріалізацію було проголошено на XV з’їзді ВКП(б) (грудень 1927 року), затверджені директиви першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1928/29 – 1932/33 роки. Комуністи України підтримали сталінський курс на форсовану індустріалізацію. На XI з’їзді більшовиків України, було схвалено оптимальний варіант п’ятирічного плану для республіки.

Україна визначалась як основний плацдарм здійснення індустріалізації в СРСР. Пріоритети надавались розвиткові галузей промисловості групи «А» (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити республіку на могутній індустріальний регіон.

Для досягнення цієї мети, правляча партія закликала народ усіляко підтримати індустріалізацію країни. Український народ не лише відгукнувся на цей заклик, не лише мирився з труднощами і негараздами, але й проявив величезний ентузіазм, самовідданість і самопожертву у справі розбудови народного господарства республіки.

Партійні організації КП(б)У розпочали роботу по активізації діяльності районних організацій і партійних осередків по виконанню планів партії. На Житомирщині вже у 1926 році, лише Бердичівський окрпартком, направив на керівну роботу в районні і низові партійні організації 410 комуністів. Волинський окружком партії, перевіривши стан справ у Новоград-Волинській, Ярунській і Потіївській районних партійних організаціях, вказав райкомам партії на необхідність посилити зв’язки з осередками, пожвавити роботу з активом [3, с. 73].

Багато уваги приділялося поповненню складу партійних осередків за рахунок передових робітників і трудящих селян, залученню до складу партійних бюро найбільш ініціативних комуністів.

Партійні діячі активно використовували щирий ентузіазм трудящих, їхню довіру до влади, віру у «світле майбутнє».

Найбільш яскравим прикладом цієї політики є масове розгортання в країні стахановського руху. Він отримав свою назву на честь О. Стаханова, який у 1935 році перевиконав норму виробітку у 14,5 раза. Його приклад почали наслідувати в інших регіонах.

Стахановці м. Житомира у своєму зверненні до всіх робітників і колгоспників регіону зазначали, що реальний зміст стахановських рекордів полягає в тому, що: «ми в цій вирішальній справі збираємо сили для такого стрибка вперед, який залишить позаду капіталістичні країни.

Стахановський рух – це вища ступінь соцзмагання і ударництва. Це нова, вища культура виробництва. Нас ще десятки, які піднялися на одну ступінь вище, які зуміли так «осідлати техніку», щоб взяти від неї все, що вона може дати. Цей рух, в наших житомирських умовах, ми повинні перетворити в справді масовий всенародний рух…» [1, с. 3].

Вони обіцяли залучити своїх товаришів до могутнього стахановського руху, який розгортався по всій країні, з тим, щоб цей рух став ще масовішим. Засоби масової інформації, в першу чергу газети, активно висвітлювали розгортання стахановського руху в регіоні.

Так, в газеті “Радянська Волинь” від 14 січня 1936 року, зазначалося, що вже на 11 січня поточного року, на багатьох підприємствах Житомирщини було проведено стахановські доби. На музичній фабриці організували 9 січня 1936 року стахановську добу та виконали свій план на 124%, 10 січня – на 129%, а 11 січня – на 141%. Було перекрито 7 всесоюзних рекордів.

На Житомирській швейній фабриці в стаханівську добу, 11 січня 1936 року, план було виконано на 187%. Окремі робітники стахановці: тов. Любчиць виконав план на 363%, тов. Гутман – на 324 %, тов. Перегуда – на 300%.

На фабриці «Червоний Профінтерн» в м. Житомир, результатами стахановської доби 11 січня було виконання плану на 196%, а тов. Туровець – станковий-фрезеровщик виконав план на 465% [2, с. 2].

Стахановський рух став природним наслідком впровадження у виробництво нової техніки і появи людей, які освоїли її. Суть стахановського руху полягала у зростанні ініціативи і самодіяльності мас.

Збори партійних активів Житомирської і Бердичівської міських, Коростенської і Новоград-Волинської окружних партійних організацій, які відбулися у грудні 1935 року – січні 1936 року, обговорили підсумки розвитку стахановського руху в промисловості й на транспорті, закликали всіх комуністів, профспілкові і комсомольські організації надати практичну допомогу стахановцям у роботі, підвищенні їх технічних знань і загальнокультурного рівня з тим, щоб значно перевиконати виробничу програму 1936 року [3, с. 126].

В кінці 1936 року більшість комуністів, зайнятих на виробництві, стали стахановцями. Вони залучали до змагання широкі маси робітників. Так, на бердичівському заводі «Прогрес» партійна організація стала штабом боротьби за підвищення продуктивності праці. Цехові парторганізації регулярно обговорювали хід змагання між бригадами й окремими новаторами, добивалися систематичного перевиконання всіма робітниками змінних норм, допомогли кращим виробникам створити в цехах школи новаторських методів праці. Парторги змін і дільниць організували шефство новаторів над відстаючими робітниками. На кінець 1936 року 70% робітників стали стахановцями й ударниками [3, с. 109].

З кожним роком дедалі більше ставало робітників, які перекривали старі норми виробітку. Якщо на початку 1936 року на фабриках і заводах стахановці становили 15 – 25 % від загальної кількості робітників, то в 1937 році новаторів було 50 – 70%. Рух новаторів сприяв значному підвищенню продуктивності праці [4, с. 139].

Для підвищення продуктивності праці використовувались й інші методи, залежно від специфіки галузі: вдосконалення поділу праці (вуглевидобувна промисловість, машинобудування), поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування), інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість), інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія).

У роки індустріалізації було запроваджено величезну кількість машин, агрегатів, механізмів, що викликало необхідність істотного підвищення освіти і перш за все технічної грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою, різноманітними професіями, технологічними процесами. Усе це також мало прогресивне значення.

Вдосконалення виробництва, впровадження нових машин і механізмів, активний розвиток стахановського руху, дали можливість радянському керівництву переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35 – 45%, без підвищення заробітної плати.

У травні 1937 року, відбулися Житомирська, Коростенська та Новоград-Волинська окружні партійні конференції, на яких було дано оцінку досягненням трудящих Житомирщини. Відмічено, що завдячуючи соціалістичній свідомості та трудовому ентузіазму робітників регіону, було здано в експлуатацію нові підприємства: Житомирський механічний завод, панчішну та дзеркальну фабрики, Коростенський і Норинський щебзаводи, Коростишівський гранітнодобувний і Омелянівсько дробильно-тесний заводи, фабрику музичних інструментів. Понад 20 підприємств було реконструйовано. Було завершено будівництво залізниць Житомир – Фастів і Житомир – Новоград-Волинський, що поліпшило транспортні та економічні зв’язки краю [3, с. 127].

Таким чином, стахановський рух став могутньою підтримкою та складовою частиною сталінської політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Трудящі Житомирщини, разом з усім українським народом, добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації. Трудовий ентузіазм мас, їх віра у світле майбутнє, активно використовувались партійними органами для прискорення темпів індустріалізації.