Список використаних джерел та літератури:

1. Опис населення Любара 1810 рік, музейна кімната Любарської ЗОШ І – ІІІ ст. – № 1, документ № 201.

2. Зайденберг Ю. Так было уничтожено еврейское население Любара / Зайденберг Ю. – Самвидав.

3. Листи уродженця Любара Бориса Дехтяра, 1920 року народження. – 2000 – 2007 рр.

4. Новий день. – Любар. – 2006. – № 6, 8, 9, 10; 2007. – № 14.

5. Книга Скорбота України: Житомир, Рута. – Т. І.

6. Конституція України. – К.: Атіка. – 2006.

Єріна Л.

студентка ІV курсу

науковий керівник − к.і.н.,

доцент Рудницька Н.В.

Геноцид на Житомирщині

Друга світова війна принесла людству величезні втрати та залишила безліч питань для роздумів про майбутнє. Проблема Голокосту є однією з багатьох малодосліджених сторінок гітлерівського окупаційного режиму на території СРСР. Історія Голокосту на Житомирщині в роки Великої Вітчизняної війни є об’єктом вивчення істориків та краєзнавців вже понад 20 років. Це дослідження О. Курглова [3], Л. Когана [1], Н. Рудницької [2]. Після проголошення незалежності України дослідження проблем періоду окупації німецько-фашистськими військами активізувались та поглибились, вийшли на якісно новий рівень.

Геноцид фашистського режиму буде залишатися найтрагічнішою сторінкою в історії єврейського народу та ромів на території України. До сих пір в повітрі висне питання ціни мільйонів невинних жертв лише тому, що вони були народжені євреями. Єврейський антисемітизм існував протягом сотень років. На території України, зокрема Житомирщини, він супроводжувався єврейськими погромами. Саме Голокост виявився апогеєм антигуманної політики Гітлера і його сподвижників. Ця політика веде свій початок з німецької держави, де першими жертвами ідеологічної машини стали саме німецьки євреї, долю яких згодом розділили і радянські.

Для успішної реалізації своїх планів, територію РС гітлерівці поділили на рейхкомісаріат «Україна», дистрикт «Галичина» та Трансністрію. В цих територіально-адміністративних округах радянські євреї були приречені загинути або в гетто, які були створенні майже в кожному населеному пункті компактного проживання євреїв, або під час масових страт [2, c. 114].

Перед початком нападу на СРСР було створено чотири айнзацгрупи. Під час наступу регулярних військ і після встановлення окупаційного режиму, вони вирішували «єврейське питання» на окупованих територіях. І одна з таких айнзацгруп діяла на території Житомирщини. Напередодні Другої світової війни Житомирщина була однією з багатоетнічних областей тодішньої УРСР. Тут мирно існували чехи, поляки, росіяни та інші національності. Але серед національних меншин більшість складала саме єврейська етнічна спільнота. За даними перепису на території Житомирщини проживало 125 тис. євреїв, тобто 7% від загальної кількості населення. У тому числі у Житомирі проживало 29056 чол. До червня 1941 року їхня кількість збільшилася за рахунок біженців з Польщі та західної області України. Тому не дивно, що Житомирщина – одна з найперших в Україні областей, яка пізнала жорстокість окупантів. Гітлерівці почали запроваджувати «новий порядок» – жорстокий та кривавий нацистський режим. Ідеологічним стержнем стала расова теорія Адольфа Гітлера про необхідність завоювання для німців «життєвого простору». Смерть і руйнацію сіяли нацисти на окупованих територіях Житомирщини. В області у роки війни було зруйновано 6 617 будинків, 266 лікарень, 126 театрів та клубів [5, c. 63].

9 липня 1941 року німці окупували Житомир, в якому нараховувалось 93 тисячі жителів. А вже 19 липня почалися масові розстріли Наслідком екзекуції стало вбивство 400 євреїв. Згодом цифра збільшилася за рахунок нових жертв. Після Другої світової війни біля траси Житомир – Новоград-Волинський у 30 могилах було знайдено 14 110 мертвих, 1000 метрів на північ – 13 могил загальною кількістю сягає 20 тисяч вбитих. Жертвами німецької агресії також були діти двох циганських таборів, які кочувли біля Бердичева, і які під час окупації стали донорами для німецьких солдат.

У вересні 1941 року окупанти провели перепис населення, який дав фашистам відповідь на питання етнополітики в багатонаціональній області. Цим можна пояснити той факт, що в жовтні 1941 року було фізично знищено 5,5 тис євреїв, а в листопаді – 3 тисячі. Всього за 4 місяці було фізично знищенно 27 тисяч чоловік [2, c. 114].

Підраховуючи дані перепису, фашисти вдалися до фальсифікації такого важливого демографічного показника, як приналежність особи до відповідної нації та віросповідання. Таким чином, вони ліквідували графу «жиди», записуючи євреїв до графи «інші».

День 19 вересня 1941 року був найкривавішим в історії Житомирщини: зондеркоманда 4а розстріляла 3 145 чоловік, а в жовтні 1941 року після загибелі ще 1600 чоловік була фактично завершена «чистка міста». Такі акції проводилися, без виключення, і в інших населених пунктах. Зокрема, за першу декаду вересня у різних містах і селах області було розстріляно 6 тисяч чоловік. Друга декада розпочалася з масових розстрілів в Любарі, де 13 вересня було вбито 1415 євреїв. 45 поліцейським батальйоном 15 вересня було знищено 12 тисяч євреїв в місті Бердичів. Згідно архівних даних в червні 1943 року в таборі на Лисій Горі у Бердичеві було вбито близько 1000 єврейських ремісників. Їх два роки водили конвоєм на роботи, після чого –розстріляли. Того ж року на південно-захід від Бердичева було знищено 10 656 чоловік. Керівником каральної операції Бердичівського управління був Родер, який безпосередньо керував розстрілами невинних. Зокрема, одним з таких місць є поховання біля хутора Шлемерка (15 тис) [3, c. 146].

11-12 квітня 1944 року комісія судово-медичних експертів зробили ексгумацію тіл жертв на заході від Бердичева і зробили висновок, що за 5 км від міста знайдено 10 могил. Тіла були помічені пов’язкою з 6-кутною зіркою, загальною кількістю 18 640 чол. Наприкінці 1941 року євреї Житомирщини були майже знищені. На початку 1942 року їх залишилася невелика кількість.

Проте, інколи жага до життя перевищувала страх і євреї всіма можливими способами боролися за життя, незважаючи на переслідування, втікали з гетто і переховувались в лісі. Інколи вони знаходили своє місце в партизанських загонах і активно допомагали боротися з окупантами.

Технології вбивств у гітлерівців на Житомирщині були різноманітними Так, окупанти виселяли євреїв з будинків і зганяли в тимчасові гетто, які утворювалися, як правило на 1-2 вулицях єврейських кварталах під суворою охороною. Ув’язненим нашивали жовті 6-кутні зірки або білі пов’язки. Тут і проводили вони останні дні свого життя. Розстріли проводилися на околицях міста, або за межами населених пунктів на полях, в лісах, болотах, ярах, траншеях [1, c. 289].

В Житомирі такими місцями були ліс на заході від хутора Довжик в 10 км від самого міста. Прямо від дороги німці поставили стіл, де забирали цінні речі і відправляли на місця розстрілу. Цілилися вбивці на рівні голови, тому іноді діти, які стояли з мамами поруч закопувалися живцем. Проте іноді це давало можливість вночі вилізти з ями живими та втекти і зберегти собі життя.

Згідно з матеріалами «Комисии по учету ущерба, нанесеного немецко-фашистским захватчикам», які збереглися в Державному архіві Житомирської області, на території Житомирщини закатовано 75 764 чоловіки, з них 9 600 – в Житомирі, 29 500 – Бердичеві, 4 850 – Новоград Волинську, 7000 – Коростені, 2 500 – Коростишеві. На жаль, точну кількість загиблих відзначити не можливо. Очевидно одне, що цифра загиблих на багато більша від офіційної.

Підсумовуючи, треба наголосити на тому, що життя – найцінніша річ, і ніхто в світі не має право забирати право жити. Тому ми повинні бути толерантними до інших народів, жити за моральними та гуманними принципами і не допустити в майбутньому таких страшних наслідків [4, c. 34].