Список використаних джерел та літератури:

1. Асоціація Італія-Україна. Торговельно-економічні відносини між Україною та Італією. – Режим доступу: http://aiu.com.ua/uc/2012/01/12/торговельно-економічні-відносини-мі/

2. Зовнішня політика України – 2006: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети / За ред. Г. М. Перепелиці. – К.: ВД Стилос, 2007. – 272 с.

3. Наукові конференції. Архів. Українська наука в мережі Інтернет. Історія. Перепелиця Є.А. Торгівельно-економічне співробітництво України та Італії на поч. ХХІ ст. – Режим доступу: http://intkonf.org/perepelitsya-ea-torgiveln0-ekonomichne-spivrobitnitstvo-ukrayini-ta-italiyi-na-poch-hhi-st/

4. Посольство України в Італійській республіці. Торговельно-економічне співробітництво. – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/italy/ua/2350.htm

5. Посольство України в Канаді. Італія. – Режим доступу: http://www.ukremb.ca/canada/ua/publication/content/999.htm

6. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л.Д. Чекалено.  К.: Либідь, 2006. – 712 с.

Бурдим М.

студентки 33 групи

науковий керівник − к.і.н.,

доц. Рудницька Н.В.

Голодомор 1932-1933 років в Бердичеві

Голодомор 1932 – 1933 р. назавжди залишиться однією з найстрашніших сторінок минулого, яка часто сприймається на рівні емоцій. Але, одночасно, голодомор – це історична подія, яка відбувалася у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб [1, c. 25].

Більшість дослідників цю подію визначають як соціально-економічне явище, що полягає в різкій нестачі продуктів харчування, загибелі населення від недоїдання. Дослідники відносять термін голодомору саме до періоду квітня 1932 р. – по листопад 1933 р. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей, кількість жертв голодомору підрахувати неможливо. Між істориками досі точаться дискусії, скільки саме людей загинуло. Але, всеодно, мова йде про мільйони безневинних жертв. А якщо взяти до уваги демографічні втрати, тобто тих дітей, які не народилися через наслідки голодомору, число жертв за приблизними підрахунками сягає 14 мільйонів. За даними вчених, найбільш постраждали від голоду Харківська і Київська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. Дехто й досі намагається представити голодомор як «співпадіння об’єктивних та суб’єктивних обставин»: посухи та перегинів на місцях. Але факти свідчать зовсім про інше. Це не було співпадіння, це була свідома політика сталінського режиму. Насамперед, посухи, дуже рідко призводять до голоду, особливо – у таких масштабах, вони є лише додатковим чинником.

Дії більшовиків були свідомими, про що свідчить слова очевидця Корнійчук Людмили Арсенівни із с. Велика П`ятигірка Бердичівського району: «Влада забирала у людей останні залишки зерна. Забирала насильно. Заходили до хати групами, залякували» [3, c. 14]. Згадувала Ковальчук Олена Федорівна: «За донесення на сусіда давали винагороду. Людей, що з голоду вмирали, скидали в одну яму» [3, c. 78]. Восени 1932 – взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада свої сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони, замість того, щоб надати їм допомогу.

Голодомор 1932 – 1933 років – не історична минувшина, а глибока демографічна й духовна рана, яка нестерпним болем пронизала пам'ять його очевидців і нащадків – мешканців Бердичева [3, c. 50]. Головною причиною такої трагедії є не кліматичні умови, а саме політичний, штучно продуманий план, який втілювали в життя керівники державних установ Бердичева та інших районів, міст та областей України [4, c. 67]. А найжахливішими є результати такої політики, цифри загиблих. Крім величезної смертності, відбувся застій в культурній, соціально-економічній сферах Бердичівського району.

Довгий час ці події замовчувалися через політичну доцільність, але зараз офіційно зазначено, що 1932 – 1933 роки для українців були роками не голоду, а голодомору [5, c. 1]. Людей позбавляли життя на родючих землях всього Бердичева, мови, винищували роди хліборобів і примушували мовчати. Але й в наш час не всі країни визнали 1932 – 1933 роки в Україні геноцидом, наприклад Росія. Голодомор означає масову смертність від голоду з ідеологічних причин – знищити українського селянина-власника. Величезна кількість померлих від голоду селян Бердичівського району – не статистика, а наслідок злочинної політики радянської держави. Їх підступно і цинічно закатували голодом у рідних домівках, селах, перетворених на колгоспні резервації [3, c. 8].