Список використаних джерел та літератури:

1. Сто найвідоміших українців / [Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та ін.]; заг. ред. д. філос. наук, канд. іст. наук, Павленка. – К.: Орфей, 2005. – 640 с.

2. Кальницький М.М. Терещенки / М.М. Кальницький, М.Д. Факторович // Пам’ятники України. – 1993. – № 1 – 6. – С. 66 – 71.

3. Ковалинський В.В. Меценаты Киева / Виталий Василеевич Ковалинський 2-е узд., испр. и доп. – К.: Кий, 1998. – 528 с.

4. Козлов О. Родовід Терещенків за матеріалами РДІА / Олександр Козлов // Генеалогічні записки. – 2009. – Вип. 7 (нової серії 1).

5. Донік О.М. Родина Терещенків в історії доброчинності / Олександр Миколайович Донік. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – 314 с.

6. Пилипенко О. Видатні українські підприємці ХІХ – початку ХХ ст. / О. Пилипенко // Київська старовина. – К. – 2009. – № 3. – С. 50 – 62.

7. Табачник Д. Портрет на фоні бурі. Михайло Терещенко – фінансист, політик, дипломат / Д. Табачник // Політика і час. – 1996. – № 3. – С. 55–62.

8. Терещенко М. Первый олигарх: Михаил Иванович Терещенко (1886–1956) / Мішель Терещенко. – К. : Ника-центр, 2012. – 157 с.

Розділ 2 Модерна історія України хх-ххі ст.

Сидоров К.

магістрант 61 групи

науковий керівник: к. і. н.,

доцент – Жуковський О. І.

Вплив сіоністського руху на розвиток єврейських громадських організацій Правобережної України на початку 20-х рр. XX століття

Єврейський суспільний рух був невід’ємно пов’язаний із політичним життям і являв собою дуже потужний і багатогранний механізм, який мав різні прояви. В його основі лежав сіонізм, представлений цілою низкою організацій, що виникли в Росії після революції 1917 р.

Значна частина єврейського населення на початку 20-х років ХХ ст. внаслідок політики «воєнного комунізму» опинилися у так званій групі «позбавленців» тобто, осіб які в силу своєї трудової діяльності, соціального походження втратили свої політичні та громадські права. Компартійні органи в свою чергу відмовилися надавати їм будь-яку матеріальну допомогу. Вони могли розраховувати лише на допомогу із закордону. Населення почало згуртовуватись навколо сіоністських організацій, які були незалежні від держави [3, с.182].

За часів царської влади на території Правобережної України існувала ціла низка різних за своїм призначенням громадських організацій. Найбільш активними і чисельними серед них були єврейські. Із встановленням радянської влади в Україні відбулося значне пожвавлення суспільно-політичної активності етнічних меншин. Цей процес залежав від території проживання певного етносу. Так, євреї в основному проживали у містах та містечках і були більш активними у суспільному житті, ніж інші національні меншини, які переважно були сільськими жителями. Також територія мешкання різних етносів впливала й на характер їх громадських організацій. Такі організації радянським керівництвом визнавалися як ворожі, що не мають права на існування.

У середині 20-х років рух сіоністської молоді в Україні став по-справжньому масовим. Мережа цих організацій охоплювала усі райони, де жили євреї. У 1925 році на Поділлі існувало 5 тис., на Київщині – 2 тис., на Волині – 1,5 тис. Загалом членами сіоністських організацій в Україні були 25-30 тис. євреїв віком до 23 років. Співчуваючих було значно більше. Не було жодного міста чи містечка з компактно проживаючим єврейським населенням, особливо на Правобережжі, де б не діяли сіоністські організації. У населених пунктах, де євреї становили більше половини населення, сіоністські організації були чисельніші та активніші за комсомольські. Актив сіоністських організацій та їх керівництво складались головним чином з представників інтелігенції (в тому числі колишні студенти). Більшість рядових членів були безробітні та малоімущі. Вони використовували різні форми діяльності: вели пропаганду, створювали гнучкі структури, слідкували за дотриманням дисципліни при виконанні директив та проведенні заходів. Сіоністські організації мали густу сітку своїх осередків у районах, де жила значна кількість євреїв. Єврейські секції 24 окружних партійних комітетів доповідали про діяльність сіоністських організацій у 173 територіально-адміністративних одиницях. В кожній з них будо від двох до десяти осередків таких організацій. Загальна кількість їх членів перевищувала 7500 чоловік [2, с.63].

Сіоністський рух у середині 20-х років набув в Україні значного розвитку. Його активісти приділяли увагу єврейському населенню, становище якого було вкрай тяжким, значно більше ніж державні структури. Світова та громадянська війни, погроми та побори різних властей зруйнували величезну кількість єврейських господарств. Після приходу до влади більшовиків єврейські кустарі, ремісники, крамарі стали безробітними. Працівники радянських фінансових органів нерідко конфісковували у кустарів не тільки засоби виробництва, а й речі першої необхідності. В таких випадках сіоністи збирали кошти для викупу конфіскованих речей. Єврейське населення переконувалось, що воно, як і раніше перебуває під гнітом чиновників. Та не було вже заможних одновірців, які б могли допомогти у скрутний час. Євреям не залишалось нічого, як тільки звертатись до своїх національних організацій [1, с.42].

Сіоністи надавали матеріальну допомогу, сприяли молоді у навчанні та професійній підготовці. У сіоністських організаціях діти і молодь займались спортом. Сіоністські організації отримували з-за кордону кошти і літературу.

Основними центрами функціонування цих організацій були великі міста Київ, Житомир, Одеса й маленькі прикордонні містечка Коростенського, Проскурівського, Кам’янець-Подільського, Могилів-Подільського та інших округів. Серед цих організацій виділялися Алгемейн-Сіоністи та Гехолуц. Перша організація прагнула створити «правоохоронне укриття» для євреїв у Палестині, підтримувала тісні стосунки із американськими, англійськими та іншими західноєвропейськими подібними організаціями. Від них Алгемейн-Сіоністи отримували значні кошти, які витрачали на матеріальну допомогу єврейському населенню України.

На території України набули широкого розповсюдження в цей час дитячі єврейські організації, які структурно нагадували бойскаутів. До них належали Гашомер-Гацоїр («Юний страж»). Ці організації мали військове забарвлення та чітку організаційну структуру, яка включала в себе центральний штаб, окружні та районні штаби, штаби легіонів і дружин [4, с.144].

Інтенсивний розвиток сіоністського руху спричинив до активної боротьби керівних структур із ним. Основим методом цієї протидії стали репресії проти активістів єврейських організацій, які розпочалися на початку 1924 року. Боротьба радянської держави із сіоністським рухом спричинила до зменшення кількості організацій і чисельності в них [5, с.60].

Отже, на території Правобережної України на початку 1920-тих рр. існувала ціла низка громадських організацій, в основі яких лежав сіонізм. Вони були невід’ємною складовою суспільно-політичного та економічного життя зазначеного регіону. Рух сіоністів водночас був однорідний та різнобічний за своїм характером, методами функціонування, завданнями та метою, що й зумовлювало особливості діяльності окремих громадських організацій. Крім цього, на території України діяла мережа закордонних організацій, які надавали матеріальну допомогу євреям на різні потреби.