Список використаних джерел та літератури:

1. Василенко А. Військово-політичний конфлікт – мета чи засіб політики? / Василенко А. // Політична думка. – 1993.– № 4. – С. 6 − 12.

2. Кім В. Така зручна тема / Кім В. // Дзеркало тижня. – 2004. – № 20 (495).

3. Кравченко В. Місія спостереження / Кравченко В. // Дзеркало тижня. – 2004. – № 36 (511).

4. Сергієнко І. Українські миротворчі місії: проблеми та перспективи / Сергієнко І. // Політика і культура. – 2004. − № 41. – С. 20 – 23.

5. Собко В. Сприяючи мирному врегулюванню (Україна і балканська криза) / Собко В. // Політика і час. – 1996. − № 1.– С. 38 − 41.

6. Федоров В. ООН и проблемы войны и мира / Федоров В. – М.: Международные. отношения, 1988. – 284 с.

7. Цаплієнко А. Без українців у Сьєра-Леоне неможливо вирішити жодної миротворчої справи / Цаплієнко А. // Політика і культура. – 2005. − № 29. – С. 28 − 29.

Омельянова Ю.

студентка ІV курсу

науковий керівник: к.і.н.,

доцент Натикач П.І.

Жінки Житомирщини в партизанському та підпільницькому русі на Житомирщині

Житомирська область під час тимчасової окупації гітлерівськими загарбниками була одним із найбільш активних районів боротьби підпільників і партизан проти загарбників. В лютому на базі одного з найміцніших загонів з’єднання Сабурова утворилось самостійне партизанське з’єднання яке очолив І.І.Шитов.

Більшовицьке підпілля, радянські партизани і населення тимчасово окупованих районів було тісно і нерозривно звязані між собою і своєю героїчною боротьбою надавали велику допомогу Червоної Армії [1, c.148].

У Коростишеві була створена потужна партизанська група, до складу якої входили Перегуда Антоніна та Музика Іван. Була широко організована роз’яснювальна робота серед населення. Повідомляли про перемогу радянських військ на фронтах, розклеювати листівки, закликали народ до боротьби з ворогом в тилу. Підпільники допомагали партизанам зброєю, медикаментами, вибухівкою, продуктами харчування [1, c.149].

Однією з відважних жінок Житомирської області була жителька Коростишева Неділько Ганна, коли її чоловік працював на гранітному кар’єрі, і для видобутку граніту використовували тротилові шашки, то відважна жінка в обід носила в кошику їжу чоловіку, а на зворотньому шляху брала в кошик тротилову шашку і переносила її на очах у охорони, а потім вони передавали цю вибухівку партизанам. Ці відважні люди: Неділько Ганна та її чоловік Неділько Олександр після війни були нагороджені орденами та численними медалями [4, c.23].

Чисельність особового складу партизанського з’єднання С.Ф. Малікова перевищувала 6000 чоловік.У числі їх було близько 350 жінок, які були радистками, медсестрами, лікарями, розвідницями, кухарями.

У 1941–43 роках активно діяла молодіжна партизанська група в Ходоркові, Скочищах та інших селах Попільнянського району, яку очолювали Тадей та Владислав Годлевські. Бойовими помічниками їм стали: Олександра – дружина Тадея, Франя – дружина Владислава, їх сестра Броніслава та дружина партизана Миколи Третяка. Вони з маленькими дітьми ходили по селах Попільнянського, Андрушівського районів і розповсюджували листівки із закликом поповнювати лави партизан [2, c.24].

Сміло діяла підпільниця, а пізніше – зв’язкова партизанської бригади першого молдавського з’єднання Оля Сябрук з Баранівки. Вона передала з’єднанню 15 гвинтівок, 8 пістолетів, 120 кг вибухівки та 1500 патронів. Неодноразово разом з партизанами їй доводилося брати участь у диверсіях.

Малинське підпілля після страти німцями Павла Тараскіна очолила Ніна Сосніна. Вона здійснювала зв’язок з партизанами, носила їм зброю, медикаменти. Підпільники взаємодіяли з партизанським з’єднанням Малікова. Протягом тривалого часу Ніна Сосніна створювала в селах району підпільні групи, розповсюджувала серед населення антифашистські листівки, неодноразово ходила на зв’язок з партизанськими загонами для передачі розвідувальних даних; встановлювала і підтримувала зв’язок з антифашистами словацької і угорської частин. Разом з партизанами брала участь у боях поблизу селища Біла Криниця і під міста Малин. 31 серпня 1943 р. карателі оточили будинок, де Ніна Сосніна допомогала батькові оперувати пораненого партизана. Кілька годин тривав нерівний бій. Відважна дівчина загинула у підпаленому фашистами будинку. Після війни в пам'ять про подвиг сім’ї Сосніних названо вулицю у Києві. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. Сосніній Ніні Іванівні посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу [4, c.253].

Підпільниці та партизанки в роки війни продемонстрували мужність, велику силу духу. Боротьба на окупованій території виявила тисячі героїнь, у тому числі й у нашій області. Ми маємо шанувати, любити і пам’ятати наших відважних землячок, які на рівні з чоловіками воювали, і які принесли довгоочікувану перемогу над ворогом [3, c.43].