Список використаних джерел та літератури:

1. Маніфест Організації Українських Націоналістів. − Лондон: Українська видавнича спілка, 1981.

2. Петро Чернега Український внесок у радянську війну / Петро Чернега // Україна Молода. – 2010. – 12 травня. – С. 4–5.

3. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952 // Мірчук П. – Мюнхен: Ціцеро, 1953.

4. Україна: друга половина ХХ ст. Нариси історії. – К.:Либідь, 1997.

5. Словник-довідник з історії України. − К., 2001.

Міцуріна О.

студентка ІІІ курсу

науковий керівник − к.і.н.,

доц. Кордон М.В.

Житомирський обласний академічний театр ляльок – історія розвитку

Сімдесят сім років тому в Житомирі під керівництвом Зої Пігулович було організовано один із перших в Україні театр ляльок. Прем’єрною виставою, що відбулася на початку 1935 року, став «Юра-Замазура». У газеті «Радянська Волинь», що надрукувала першу рецензію на цю виставу, так оцінили роботу нового культурно-мистецького закладу: «Треба бачити, як малі глядачі дивляться, переживають, реагують, як щиро сміються і плещуть у долоні, щоб зрозуміти, що ляльковий театр – справжня радість дітей» [1].

Під час Великої Вітчизняної війни театр не припинив своєї роботи. Він евакуювався до міста Шевченко, що в Казахстані. Там в його репертуарі з’явилась перша вистава для дорослих – «Як Гітлер чорту душу продав» (режисер Тетяна Станіславська).

Протягом 1951-1974 років театр очолював Олександр Фомін, стараннями якого репертуар поповнився багатьма класичними творами, як-от: «Сорочинський ярмарок», «Ще раз про Червону Шапочку» та інші. З 1974 року режисером театру працювала Людмила Онищенко, талановиті вистави якої досі є в репертуарі театру. Завдяки їй у виставах почали одночасно використовувати ляльки різних конструкцій: тростинні, планшетні тощо.

З 1989 року традиції театру продовжує і розвиває головний режисер Юрій Тарасенко – багатогранний митець, в особі якого поєднується режисер, актор, музикант, художник. Він створив спеціальні системи ляльок для кожної вистави. Так, виставу «Клоунада для дитсада» виконують тіньові ляльки, а «Метелик та Бантик» – маріонетки.

Неповторним явищем стала вистава «Гіньйоль у Парижі». Гіньйоль – це мандрівний лялькар, якого оживляє на сцені Юрій Тарасенко. Один актор на сцені втілює всіх героїв вистави. З появою перед глядачами Гіньйоля все оживає, починає рухатись, співати, веселитись, танцювати. і діти, й дорослі, дивляться це дійство на одному подиху. Житомирський академічний театр ляльок виступав з цією виставою на ІІІ Міжнародному фестивалі театрів ляльок «Подільська лялька – 2001», де став лауреатом та був нагороджений дипломами за кращу акторську гру (Юрій Тарасенко) та режисерську (С. Єфремов) роботу. Вибороли почесні відзнаки на міжнародних фестивалях й інші вистави «Казка мандрівного Лялькаря», «Про добре Чортинятко», «Мій хазяїн Дон Жуан».

Та, нажаль, майже завжди в тіні слави і гордості залишається людина, що наче таємничий лялькар володіє магією створювати добробут і стабільність для казки – художній керівник театру ляльок, його директор. Хочеться розповісти про людину, що стала керувати театром ляльок зовсім випадково, але змогла за короткий час налагодити роботу колективу театру та вивести його з занедбаного стану.

Це – Віталій Дмитрович Стрєльцов. Народився він 2 серпня 1952 року у місті Новошахтинську Ростовської області, у родині робітників. 1970 року успішно закінчив середню школу у місті Коростені, на Житомирщині. Деякий час працював на Коростенському фарфорому заводі. Після служби в армії вступив і 1975 році з відзнакою закінчив Житомирське культосвітнє училище, а потім і Київський державний інститут культури імені О. Є. Корнійчука. Працював керівником чоловічого вокального ансамблю Житомирського міського будинку культури, керував будинком культури меблевого комбінату. У 1977 – 1981 роках – директор Житомирського міського парку відпочинку [3].

У 1981 – 1986 роках В. Д. Стрєльцов – директор Житомирського міського будинку культури. Від 1986 року – заступник директора обласної філармонії. У 1996 році Віталія Дмитровича призначено на посаду директора Житомирського обласного театру ляльок. Саме від цього часу починається етап відродження Житомирського театру ляльок. Театр ляльок розташувався в самому центрі старовинного Житомира, в спеціально збудованому для музичного училища приміщенні, яке відвідували Б. М. Лятошинський, Зоя Гайдай, батько Святослава Ріхтера, а також класики української та російської літератур, видатні музиканти та художники. Незмінна адреса театру вулиця Михайлівська, 7.

Зовні приміщення має чудовий архітектурно-естетичний вигляд. Змінив театр ляльок і свій інтер’єр. Все це заслуга керівника, що завзято та плідно виконував свій обов’язок – підняти театр ляльок на вищий рівень, створити умови для нових вистав.

Адже саме театр ляльок виховує душі своїх маленьких глядачів, лікує та відновлює віру в добро та казку у старшого покоління. Як не дивно саме за допомогою ляльки в руках майстерного актора – лялькаря можна створити та передати віру, натхнення в маленьких душах хлопчиків і дівчаток. Треба бачити як захоплено вони реагують на кожну виставу, переживають і співчувають героям, засуджують кожний негативний їхній крок.

В репертуарі Житомирського академічного обласного театру ляльок понад 30 вистав, поставлених за кращими творами української та зарубіжної класики. Це – «Лісова пісня» Лесі Українки, «Кришталевий черевичок» Т. Габбе, «Кіт у чоботях» Ш. Пєрро, «Казка про попа та його робітника Балду» О. Пушкіна. В кожній виставі – неповторні своєрідні ляльки, створені життєрадісними творчими людьми, які ніколи не забувають, що перед ними найкращі в світі глядачі – діти.

Є в репертуарі театру масштабні, соціально значущі, художньо досконалі сценічні твори, що сприяють відродженню української національної культури, будять у дітях почуття патріотизму та гордості за свій народ. Це стосується вистави І. Гедзя «Козацькі забави», М. Пономаренко «Котигорошко або «Казка про добро». Є вистави, що тривалий час виконуються на театральній сцені, мають постійний глядацький успіх. Так в 2003 році відмічалась 25-та річниця сценічного життя вистави М. Супоніна «Бука», яка і досі приносить щиру радість дітям [4].

Велика увага приділяється виставам, які знайомлять дітей з правилами дорожнього руху та пожежної безпеки. З цією метою та на замовлення Державтоінспекції у театрі здійснені постановка вистав «Коли співають світлофори» М. Азова та «Таємниця трьох «Ні»» Л. Новогрудського. А такі вистави як «Небезпечна гра» А. Замостьєва та В.Замараєва і нова вистава С. Маршака «Кицин дім» вчать дітей обережно поводитись з вогнем та розкривають споконвічні людські вади.

Розвиваючи та примножуючи кращі традиції національного мистецтва, житомирські лялькарі намагаються створювати нові сучасні вистави, які виховують у наших юних глядачів найкращі людські якості, закладають у них основні духовні цінності, мають велике виховне значення для підростаючого покоління.

Так, вже згадувана вистава «Гіньойоль у Парижі» – гімн усім лялькарям. У цій виставі задіяний лише один герой і можна побачити, якими здібностями повинен володіти сучасний лялькар, щоб одному зіграти декілька персонажів, вести їх, розмовляти за них, лишаючись при цьому головним діючим персонажем вистави. Слід зазначити, що пошуки скарбниць відображення дійсності з використанням різних систем ляльок поєдналися в цій одній виставі і гармонійно існують, доповнюючи одна одну.

Великою популярністю користується вистава М. Кулеши «Про добре чортенятко», яка на ІІІ Міжнародному фестивалі «Подільська лялька – 2003» отримала диплом першого ступеня [1].

Житомирський академічний обласний театр ляльок, був одним із найкращих у ІІІ Міжнародному фестивалі театрів ляльок «Срібний осетер – 2007», що проходив в м. Волгограді. Представлена у Волгограді вистава «Мій хазяїн Дон Жуан» та «Гіньоль у Парижі» одразу зацікавили глядачів. На шпальтах газет з’явилося кілька матеріалів, у яких відзначалася гра житомирських акторів. Високу акторську майстерність продемонстрували Ю. Тарасенка, Д. Гущиної, К. Мілька.

Всі вистави театру, представлені в Україні і за кордоном, мають високе художньо-естетичне наповнення. У цьому допомагає відомий режисер, народний артист України С. Єфремов, з яким театр співпрацює протягом багатьох років. Сергій Єфремов допомагає зробити спектаклі театру такими, що надовго запам’ятовуються глядачам [2].

Театр намагається показати максимальну кількість вистав, виїздити на гастролі, бере участь у міжнародних фестивалях. Завдяки такій активній діяльності, високій виконавчій майстерності наприкінці 2007 року театр отримав звання академічного. В Україні є лише декілька театрів, яким присвоєно це високе звання.

Від того часу вистави театру стали ще кращими. Вони змушують дітей думати, аналізувати, зіставляти.

Житомирський обласний театр ляльок продовжує плідно працювати, аби найприскіпливіші експерти – маленькі глядачі були задоволені.