Список використаних джерел та літератури:

1. Казьмирчук Г. Д .Сучасне декабристознавство: реалії та перспективи розвитку / Г. Д. Казьмирчук // Декабристи в Україні: дослідження і матеріали. – К., 2003. – Т. 3. – С. 185 – 204.

2. Шульга І. Г., Кравець М. М., Серпєнко Г. Я. Декабристи та їх революційні традиції на Україні // Український історичний журнал. – Київ. – 1976. – № 6. – С. 139 – 140.

3. http://dspace.nbuv.gov.ua/dspace/bitstream/handle/123456789/29782/19-Lastovsky.pdf?sequence=1

Мілієнко Н.

студентка 42 групи

науковий керівник − к.і.н.,

доцент Рудницька Н.В.

Релігійно-духовне виховання дітей у церковнопарафіяльних школах Волині у другій половині XIX – на початку XX ст.

Виховання в церковнопарафіяльних школах на Волині будувалося на релігійних засадах. Воно мало слугувати основою морального виховання. Характерними рисами діяльності церковнопарафіяльних шкіл стало домінування виховних цілей над дидактичними.

У церковних школах викладалися: закон божий, читання та письмо (церковне і світське), початкові арифметичні дії, церковні співи. Містилися в селянських хатах, церковних сторожках, волосних правліннях.

Церковні школи знаходились повністю на матеріальному утриманні Церкви та громади. Державна підтримка обмежувалася лише контролем з визначення змісту і завдань їх діяльності. Результатом матеріального забезпечення шкіл стала їх малокомплектність [2, с. 18].

Виховання у школах, насамперед, ґрунтувалось на усвідомленні дітьми понять «Бог», «людина», «обов’язок», «добро», «зло», «мир», «любов», на знанні й розумінні вихованцем норм і правил поведінки. Учителі повинні були привчати дітей до правдивості. Перш за все вчителю необхідно було справедливо відноситись до вихованців [4, с.52-53].

Церковні книги і церковні обряди відігравали важливу роль у формуванні духовності дитини. Церковність виступала як релігійно-моральний та естетичний засіб виховання, що одночасно впливав на душу і почуття дитини.

Вихователь повинен знати про вродженість у дитини прагнення до Божества, про вродженість моральності і створювати такі умови, які б не протидіяли, а сприяли розвитку духовності [1, с.15-17].

Сім’я без допомоги релігії, церкви не змогла б повністю розв’язати основні завдання виховання. Церковнопарафіяльна школа – є перш за все виховним закладом. Для формування поглядів, понять, переконань використовувалися розповіді, бесіди, роз’яснення, тобто методи формування свідомості учнів.

Для церковнопарафіяльних шкіл характерними були прості відносини як між учителями й учнями, так і між учнями. Учителям заборонялося хвалити, перехвалювати учнів, засуджувати низьку успішність, застосовувати до всіх учнів однакові методи впливу, вимагалося не обзивати дітей лайливими словами, не залишати дитину без обіду, не ставити на коліна, не бити, не виганяти учнів у коридор під час уроку, не тягати дітей за руки і за коси [3, с. 176].

Досить своєрідними були дисциплінарні заходи. За певне порушення дисципліни учням робили зауваження, виносили догану наодинці, догану в присутності учнів, позбавлення місця на певний час, пересаджування за окремий стіл, повідомлення батьків про поведінку учня, запрошення батьків до школи, виключення зі школи. У тих школах, де виставляли оцінку за поведінку, застосовували зниження балів за поведінку.

Крім того, досить поширеним видом покарання було залишення учнів після уроків. Види заохочень були досить різноманітні: підбадьорювання, схвалення, похвала, нагородження грамотами, подарунками, подяка. Учнів нагороджували за добру поведінку і доброзичливе ставлення до товаришів.

Водночас не рекомендувалося нагороджувати дітей за успіхи у навчанні, бо, на думку вчителів, успіхи залежать від задатків, які є спадковими [3, с.175].

Учителі церковнопарафіяльних шкіл толерантно будували стосунки з батьками дітей. У школах існувала тісна співпраця із сім’єю. Шкільне свято ставало сімейним. Батьків запрошували на екзамени, на свята, на виступи хору. Велика увага у навчальних закладах всіх конфесій приділялася релігійному вихованню. Щоденно перед початком навчання читалися або проспівувалися молитви [5, с.52].

Церковнопарафіяльні школи посідали значне місце серед початкових навчальних закладів Волинської губернії. Вони надали освіту переважній більшості дітей бідних верств населення, долучили їх до християнських цінностей, дали можливість отримати грамоту, зрозуміти й вивчити церковні служби, церковні книги, сприяли формуванню духовності, культури народу. Загалом церковнопарафіяльні школи були ближчі до народу, відповідали потребам його життя, служили справі задоволення його вищих релігійних, моральних потреб [2, с.25-26].

Таким чином, виховання у церковнопарафіяльних школах здійснювалося спільно церквою, сім’єю, громадськістю і ґрунтувалося на релігійних засадах, загальнолюдських та національних цінностях. Виховний вплив здійснювався, насамперед через зміст освіти, у позаурочній та позакласній діяльності, причому вчителі використовували широкий спектр форм, методів і засобів виховання учнів.

Отже релігійно-духовне виховання дітей у церковнопарафіяльних школах Волині у другій половині XIX – на початку XX ст. відіграло значну роль у становленні освіти, тому що завдяки церковнопарафіяльним школам велика кількість юнаків і дівчат Волині стала грамотною.