4.Запитання анкети та принципові вимоги до їх розробки.

Соціологічна анкета являє собою цілісну сукупність запитань, кожне з яких несе певне смислове навантаження і розраховане на відповідну реакцію – поінформування про ті чи інші властивості предмету дослідження. Одна річ – як правильно розташувати запитання в анкеті, як створити з них інформаційно завершений ансамбль, і зовсім інша річ – як сформулювати конкретні запитання, щоб отримати надійну, достовірну, обґрунтовану і правдиву інформацію. Вище вже йшлося про те, що метод опитування пов’язаний з вадами і недоліками, які зумовлюються причинами онтологічного, психологічного і технічного характеру. Якщо вади онтологічного характеру є фактично неминучими і можуть бути компенсовані лише належною теоретичною інтерпретацією, то недоліки, що викликані психологічними чи технічними причинами, майже завжди можуть попереджуватись завдяки знанням та мистецтвом ставити запитання. Варто зауважити, що “техніка запитань” і “психологія запитань” досить часто становлять одне ціле, немов би зливаються, але все ж між ними вбачається суттєва різниця: техніка запитань має строго встановлені правила побудови запитань, в той час як психологія запитань вимагає від дослідника евристичного, творчого підходу до формулювання запитань, тобто мистецтва ставити запитання.

Основними технічними правилами побудови запитань є: 1) однозначність (точніше, односкладовість) запитання; 2) однозначність понять, з яких складається запитання; 3) стислість; 4) конкретність та визначність; 5) доступність; 6) об’єктивність (або нейтральність.

Правило однозначності (односкладовості) запитання потребує від дослідника того, щоб запитання містило в собі лише одне запитання. У противному разі респондент буде дезорієнтованим, а його відповіді будуть строкаті й неповні. Так, скажімо, в одній анкеті запитання було побудоване таким чином: “Які передачі нашої радіопрограми Вам подобаються, а які не подобаються і чому?” Неважко помітити, що це запитання містить в собі не одне, а чотири самостійних запитань: 1. “Які передачі нашої радіопрограми Вам подобаються?” 2) Чому саме ці передачі Вам подобаються?”; 3. “Які передачі нашої радіопрограми Вам не подобаються?” 4. “Чому саме ці передачі Вам не подобаються?” Окрім отримання повної і всебічної інформації слідування правилу однозначності запитань сприяє статистичній обробці варіантів відповіді.

Правило однозначності понять, з яких складається запитання. Перш ніж уводити в запитання ключові поняття, варто всебічно перевірити їх семантику, оскільки декотрі з них мають багатозначність, що може вплинути на смисл запитання. Так, у свій час при опитуванні мешканців села Військове на Дніпропетровщині у перелік вірогідних якостей голови сільради (варіанти відповіді) було внесено таку рису: “Вимогливий, принциповий”. В ході опитування (стандартизованого інтерв’ю) з’ясувалося, що поняття “принциповий”, в яке дослідники заклали позитивний смисл (“принципова людина” – людина, що послідовно дотримується певних принципів чи правил), певні кола людей тлумачили як “шкідливий”, “упертий”, тобто надавали йому негативного змісту. Дослідникам тут же довелося виправляти свою помилку. Інший приклад порушення правила однозначності ключових понять: “Готові Ви виїхати за кордон чи ні?” Тут не з’ясовано, про що йдеться: про згоду, бажання виїхати чи про завершення приготувань, наявність підстав і передумов для виїзду? Варто вдумливо й прискіпливо перевіряти семантику слів. Досить часто огріхи в ній виявляються лише в результаті проведення пілотажних досліджень.

Стислість формулювання. Щоб респондент був уважний і сконцентрований, варто подбати про те, щоб питання було сформульовано якомога стисло, щоб в ньому не було зайвих слів.

Конкретність та визначеність. Дотримання цього правила – ахіллесова п’ята формулювання запитань. Його порушення є найбільш типовим для практики складання анкети та формулювання запитань, коли конкретні за змістом належні слова та висловлювання, що мають чіткі емпіричні версифікатори, поступаються місцем абстрактним, невизначним поняттям. Сказане не означає, що загальні, абстрактні слова чи словосполучення взагалі не повинні застосовуватися у формулюванні запитань. Тут все залежить від цільової функції конкретного запитання. Коли в анкеті ставиться запитання “Як Ви оцінюєте своє життя в цілому за сучасних умов?”, то у даному разі дослідника дійсно цікавлять оцінки респондентами їх життя загалом, і конкретність формулювання подібних запитань не викликає сумніву. Але зовсім інша річ, коли цільовою функцією запитання є отримання конкретних фактів, інформації про конкретні події, а реалізується ця функція через абстрактні, неконкретні слова і висловлювання. Типовий приклад: Як часто Ви відвідуєте театр опери та балету?”

1. Часто

2. Від випадку до випадку

3. Рідко

У даному разі суб’єктивні оцінки “часто” або “рідко” мало про що говорять: п’ять відвідувань на рік скажімо одні респонденти можуть оцінити як “часто”, інші як “рідко”. Тому слова “часто”, “від випадку до випадку”, “рідко” варто замінити на такі конкретні варіанти відповіді, як “10 разів на рік і більше”, “від 5 до 10 разів на рік” й т.д.

Отже, в тих випадках, коли існують безсумнівні емпіричні індикатори різних понять і слів, варто уводити в запитання ці індикатори, щоб запобігти суб’єктивних оцінок і висловлювань.

Доступність. Оскільки будь-яка анкета розрахована на певні соціальні кола опитуваних, перш ніж вдаватися до наукової чи літературно-нормативної лексики при формулюванні запитань, треба поміркувати над тим, 1) які культурно-освітні рівні притаманні тим чи іншим колам опитуваних і, виходячи з цього, 2) які існують лексичні еквіваленти, синоніми науковим чи літературно-нормативним словам і висловам на тому чи іншому рівні. Опитування респондентів в низьким рівнем освіти, специфічним мовно- розмовним оточенням потребує простих за змістом, повсякденних, усім зрозумілих слів і

словосполучень. Через це не варто вживати таких слів, як “адаптація”, “соціальна роль””, “соціальне партнерство”, “пріоритетне значення”, “компроміс” тощо. Правило доступності дозволяє інколи слововживання подібних понять, але з обов’язковим роз’ясненням – як правило в дужках – їх значення.

Доступність запитання полягає не лише в простоті й зрозумілості окремих слів чи висловів. Доступним має бути смисл самого запитання. Відомо, що люди з низьким рівнем культури та освіти схильні оцінювати будь-які явища суспільного життя під конкретно-емпіричним кутом зору. Це деформує їх відповіді на узагальнені запитання, яких слід запобігати або пояснювати їх смисл. У відповіді на питання “Як Ви в цілому оцінюєте президентську форму правління?” освічені, грамотні люди зразу ж збагнуть, про що йде мова. Люди з низьким рівнем культури мислення не здатні провести межу між “президентським правлінням” як таким й правлінням конкретного, наявного президента. Президентське правління як таке вони будуть оцінювати як правління існуючого Президента. Тому більш доступним і зрозумілим для них питанням буде питання про те, чи зміниться життя на краще, якщо на зміну нинішньому Президенту прийде хтось другий, третій, десятий.

Об’єктивність (нейтральність) позиції дослідника.

Фігура дослідника (вченого, соціолога), що незримо присутня в анкеті, не повинна тиснути на думки й преференції респондента. Вимога нейтральності позиції дослідника означає постійне приховування дослідником своїх власних думок, оцінок, установок. Ні в якому разі дослідник чи анкетер не повинні спрямовувати думки й оцінки респондентів на ті чи інші відповіді, “підштовхувати” їх до них. Подібні спроби “підштовхування” частіше за все дають про себе взнаки не в грубих підказках або непомірному акцентуванні на ті чи інші варіанти відповідей, а в самій тональності запитання. Так, некоректним є таке формулювання: “Чи вірите Ви в те, що новий Уряд України виведе наше суспільство з кризового стану?” (Це питання за своєю тональністю перекликається з сакраментальним іншим: “Невже Ви цьому вірите?”). Більш коректним було б: “Як Ви вважаєте, вдасться чи не вдасться новому Уряду України вивести наше суспільство з кризового стану?”.

Позиція нейтральності (об’єктивності) означає не лише коректну побудову запитання, а концептуальний його зміст. Так, запитання “Які, на Вашу думку, необхідно вжити заходи, щоб спрямувати хід економічних реформ в ефективному напряму?”, на перший погляд, має коректний вигляд. Але подібне формулювання може зустріти критичне його сприйняття як “зліва”, так і “справа”. Респонденти лівої орієнтації знайдуть, що автор цього запитання стоїть на позиції визнання необхідності й правомірності капіталістичних реформ, що є неприйнятним для них в цілому, і тут же відмовляться відповідати на це запитання. Респонденти правої орієнтації можуть бути обурені тим, що автор такою постановкою запитання фактично вважає, що економічні реформи до останнього часу відбувались в хибному напрямі. Правильна постановка запитання була б така: “Як Ви вважаєте, існує чи не існує в нашому суспільстві потреба в зміні курсу реформ?” І далі: “Якщо Ви вважаєте, що така потреба існує, то якими мають бути ці зміни?”.

Велику роль у нейтралізації фігури дослідника відіграють формулювання та розташування варіантів відповідей у закритих запитаннях. По-перше, варіанти відповідей повинні мати форму тріади: позитивні (стверджувальні), негативні (заперечливі) та нейтральні (невизначені) відповіді. По-друге, зазначена тріада повинна будуватись за “принципом симетрії” кількість позитивних відповідей має дорівнювати кількості негативних, а нейтральне висловлювання має бути “центром” симетрії. Наприклад:

“Як Ви ставитесь до оголошеної пропозиції проведення референдуму?”

1. Позитивно

2. Скоріше позитивно, ніж негативно

3. Важко сказати

4. Скоріше негативно, ніж позитивно

5. Негативно.

По-третє, щоб сформульовані таким чином перші два варіанти відповіді не сприймалися як акцентування певних оцінок (позитивних чи негативних), деякі дослідники у першій половині тиражу анкет на перше місце ставлять позитивні, а в другій половині – негативні відповіді. Якщо такий захід пов’язаний з певними друкарськими труднощами, то бажано скрізь на перше місце виносити ті варіанти відповідей, які, на апріорну думку дослідників, є меншою мірою привабливими для респондентів.

Якщо розглянута нами техніка запитування має більш формалізований і регламентований характер, то цього не можна сказати про психологію запитування. Як уже йшлося вище, тут більше спрацьовує евристичний, творчо-пошуковий підхід і меншою мірою діють чітко встановлені правила формулювання. За таких обставин центр уваги переноситься тут на інструментальну роль стратегічних орієнтирів. Такими при формулюванні запитань анкети є принципи надійності, обґрунтованості (валідності) та достовірності інформації.

Принцип надійності означає необхідність випробування отриманої методом опитування інформації на її усталений (надійний) характер. Використання цього принципу меншою мірою стосується знання психології респондентів, але й не обходиться без цих знань. Вчені вірно констатують, що соціологія не була б наукою, якби за допомогою одного й того ж методу, одного й того ж інструментарію та за однією й тією ж вибіркою дослідження кожного разу отримувала різні результати. Неусталеність чи мінливість інформації може свідчити або про некоректність застосованого методу, або про недостатню розробку інструментарію чи вибіркової сукупності. І саме тоді, коли співставлення результатів досліджень за одним і тим же інструментарієм свідчить про їх розбіжність, є всі підстави вважати, що були допущені помилки при розробці анкети, передусім – формульовані запитань. Таким чином здатність респондентів при відповіді на одні й ті ж запитання давати одну й ту ж інформацію свідчить про її надійність, а також про надійність інструментарію (формулювання запитань та варіантів відповідей).

Принцип обґрунтованості (валідності) потребує того, щоб формулювання запитання відповідало дійсним оцінкам чи показникам досліджуваного об’єкта. Інакше кажучи, він покликаний дати відповідь: чи ту ми отримуємо інформацію, яка необхідна нам у відповідності з запрограмованим завданням? Адекватність формулювання запитання досліджуваній ознаці досягається як завдяки теоретичним знанням про сутність цієї ознаки та її місця в структурі цілого, так і завдяки вмінню дослідника трансформувати ці знання в запитання анкети з урахуванням соціальної, етнічної, вікової, статевої психології респондентів.

Принцип достовірності вимагає досягнення адекватності відповідей респондентів їх дійсним думкам, оцінкам та умонастроям. Якщо принцип валідності стоїть перед питанням: чи ту ми отримуємо інформацію, яка нас цікавить?, – то принцип достовірності стоїть перед іншим запитанням: чи говорять правду респонденти на поставлені перед ними запитання? В останньому разі йдеться не про свідому дезінформацію, а про ті аберації в умонастроях та поведінці респондентів, які мають неусвідомлений або підсвідомий характер. Так порівняльний аналіз результатів анкетного опитування працівників промислових підприємств Донеччини показав, що відповіді на запитання “Який тип поведінки притаманний особисто Вам?” збочені в сторону позитивних, суспільно схвальних типів економічної поведінки порівняно з оцінками наявності типів такої поведінки у “більшості працівників”. Тобто самооцінки респондентів у даному разі не заслуговують довіри.

Мистецтво ставити запитання визначальною мірою відповідає вимогам двох останніх принципів – принципу обґрунтованості та принципу достовірності. Але перш ніж звернутися до цього мистецтва, варто протипологізувати різні за функціями і призначеннями запитання анкети.

Для більшої поінформованості з питань принципових підходів до розробки питань анкети варто звернутися до таких джерел:

• технічні вимоги до формулювання запитань [ 5, с. 41 –43, 45–49; 2, с. 98 –101]

• Принципові вимоги до формулювання запитань.

• Принцип надійності [6, с. 379–380]

• Принципові вимоги до формулювання запитань.

• Принцип валідності [ 5, с. 40–41]

• Принципові вимоги до формулювання запитань.

• Принцип достовірності [ 6, с. 380 –381].