4. Основні підходи використовування систем індикаторів для аналізу зовнішньополітичних процесів
Існуючі теорії зовнішньої політики так чи інакше засновані на використовуванні як початковий елемент деякої статистичної бази. Така база повинна ґрунтуватися на прийнятому порядку формування емпіричного матеріалу, тобто на виборі системи показників, що описують систему міжнародних відносин. Характерним прикладом послідовного вживання цієї ідеї в теорії зовнішньої політики є діяльність професора університету штату Огайо (США) Джеймс Розенау. Серед безлічі розрізнених чинників, що впливають на зовнішню політику, Д. Розенау виділяє п'ять груп змінних: індивідуальні чинники (якість, досвід, талант політичного діяча), ролеві фактори (чинники зовнішньої поведінки, обумовлені посадами політичних діячів), урядові чинники (що стосуються рамок функціонуючої урядової структури), суспільні змінні (основні цінності суспільства і т.п.), системні індикатори, або „зовнішні змінні”. Професор Ч. Л. Тейлор, організував спеціальну конференцію в 1978 р., присвячену розвитку теорії політичних індикаторів, за наслідками якої були опубліковані основні доповіді. В роботі П. Бекмана система індикаторів світової політики розглядається для дослідження поняття „могутності” („потужності”) держави, метою їх порівняльного розташовує. У вказаній роботі продовжені дослідження Р. Моргентау, До. Норра, О. Моргенштерна, що стосуються порівняння держав за системою індикаторів. Потужність держави по Бекману - це середнє арифметичне відсотка світової здобичі сталі досліджуваної держави і деякий! величини, що є твором індексу політичної стабільності і відсотка світового народонаселення. Макромоделі такого роду особливе характерні для робіт Мортона Каштана. Проблеми оптимальної поведінки (управління ідеології, що розглядаються в рамках, збереження державного „могутності мають зовнішню схожість із знаменитим „категоричним імперативом „І. Канта поступай так, щоб максима твого вчинку мислилася світовим законом.” М.1 Каплан „правила „ політичної поведінки формулює так:
дій так, щоб збільшити свій бойовий потенціал, але вступай в nepero-J злодії всякий раз, щоб уникнути війни вступай у війну, якщо без цього буде упущена можливість збільшити свій бойовий потенціал;
припиняй військові дії, якщо виникла загроза ліквідації основної національної дійової особи;
надай протидію будь-якої коаліції або дійовій особі, яка прагне оволодіти пануючим положенням в системі;
надай стримуюче вплив на дійових осіб, які керуються наднаціональними організаційними принципами;
дозволяй переможеним або стримуваним основним національним діючим особам приєднатися знов до системи як прийнятні ролеві партнери або ж допомагай збільшити свій статус якому-небудь з дійових осіб, доти неосновних. Поводься зі всіма дійовими особами як з прийнятними партнерами по ролі і т.п. На думку М. Каштана орієнтація учасника світової політики, що дотримується подібних правил, є оптимальній з погляду досягнення безпеці.
Відома нам критика макромоделей світової політики, подібної моделі М. Каплана, зводиться по суті лише до неповноти систем, що використовуються. Так, за словами керівника Центру стратегічних і міжнародних досліджень Джоржтаунського університету М. Самюэлса помилка американських політичних діячів у визначенні поняття „національна безпека” полягає в тому, що вони, враховуючи військову потужність, ігнорують економічний аспект проблеми. Фахівці вказаного центру пропонують алгебраїчну модель „сукупної могутності держави у вигляді формули:
де Рр - „сукупна могутність держави”; C - критична маса (сума коефіцієнтів чисельності населення і площі території країни); Е - экономическая1 потужність; М- військова потужність; S - стратегічна мета держави; W- бажання населення слідувати існуючій в країні стратегії .
У свою чергу, фахівці з Міжамериканського військового коледжу пропонують ввести додатково показник Р - силу переконання політичного керівництва країни, його здатність повести за собою не тільки населення власної країни, але і союзників. Цей показник пропонується ввести як адитивна компоненти в другий співмножник приведеної формули.
Висновок
Розвиток методології економіко-математичного моделювання має довгу історію. Становлення двох по суті різних наукових дисциплін - економіки і математики - протягом багатьох століть проходило по власних законах, що відображали природу цих дисциплін, і одночасно стикаючись один з одним.
Вживання математичних методів в дослідженні зовнішньополітичних процесів є привабливим науковим інструментарієм. Ідея вивчати явище по його образу (моделі) властива не тільки політиці - ця ідея давно і ґрунтовно знайшла своє вживання в різних областях наукового знання.
Список використаних джерел:
Ашманов С. А. Введення в математичну економіку. М.: Наука 1984.
Замков О. О., Товстопятенко А. В. Математичні методи в економіці: посібник М.: Дис. 1997.
Петров Е. Г., Новожилова М. В.. Методи і засоби прийняття рішень у соціально – економічних системах: Навчальний посібник./ За ред. Е. Г. Петрова. – К.: Техніка, 2004 – 256 с.