1. Когнітивне картування: процедура використання, змістовна інтерпретація результатів когнітивного картування у рамках підготовки політико–психологічних портретів суб’єктів міжнародних відносин

Когнітивне картування

При вивченні і прогнозуванні зовнішньої політики та міжнародних відносин важливим є те, як особи, що приймають рішення бачать ту чи іншу ситуацію тому, психологічні аспекти зовнішньополітичної практик мають велике значення. Центральним поняттям когнітивної психології виступає "схема" (карта). Вона являє собою графічне відображення наявного у свідомості людини плану (стратегії), збору, переробки і збереження інформації, а отже є основою його уявлень про минуле, реальне і ймовірне майбутнє. Когнітивна карта - це якби розумове зображення навколишнього світу. Когнітивна карта приймає інформацію і спрямовує її аналіз, саме ці особливості когнітивного картування були взяті на озброєння дослідниками персоніфікованого рівня політичної діяльності. Когнітивне картування орієнтоване на встановлення того, як той або інший політичний діяч, або група діячів бачить певну політичну проблему. На основі даного методу робляться прогнози стосовно тих рішень, які приймають політичні лідери.

Застосування методики когнітивного картування передбачає:

по-перше, виявлення основних понять якими оперує політичний діяч;

по-друге, вказівки існування між ними причинно-наслідкових зв’язків;

по-третє, оцінку значимості цих зв’язків.

По ходу читання тексту (висловлень, виступів) малюється схема-графік на якому фіксуються основні теми змісту і відображення причинно-наслідкові зв’язки між ними. Чекаючи вивчення когнітивних карт у даний час використовуються різні методики від простих частотних підрахунків до багатомірного шкалювання, що дозволяє віднови структуру образу за результатами метричних або порядкових оцінок відстаней між точками карти.

Когнітивний підхід багато в чому є міждисциплінарним, а сама методика когнітивного картування включає в себе ряд категорій і елементів, сприйнятих з кількох наукових дисциплін. Зокрема, з психології запозичена ідея балансу індивідуальних пізнавальних конструкцій, з статистики - правила інтерпретації кількісних характеристик когнітивної карти. Крім того, при аналізі комплексної структури взаємозв'язків змінних використовуються такі поняття з математичної теорії графів, як "ланцюга" і "цикли".

При вивченні внутрішньої політики і міжнародних відносин важливим є те, як особи, що приймають рішення, бачать реальну ситуацію. Тому психологічні аспекти політичної практики постійно привертають увагу широкого кола дослідників, котрі наукову розробку цієї проблематики в самих різних напрямках.

У 70-ті роки XX ст. поряд з такими підходами, як аналіз політичних біографій і складання психологічних портретів, значну популярність здобуло порівняно новий напрямок у вивченні особливостей індивідуального (рідше групового) політичного мислення - когнітивне картування. Ця методика спрямована на аналіз того, як той чи інший політичний діяч сприймає певну політичну проблему, і встановлення його ймовірної реакції на розвиток ситуації.

Методика когнітивного картування з’явилась в рамках одного з провідних напрямів сучасної психології - так званої когнітивної психології. Когнітивна психологія концентрує свою увагу на особливостях організації, динаміки і формування знань людини про навколишній його світі. Прихильники когнітивного підходу вважають, що подібним шляхом можна пояснювати поведінку особистості в різних ситуаціях і що когнітивне картування дозволяє з високим ступенем імовірності прогнозувати вибір, що буде звершений політиком. Мова йде про пошук у структурі людського мислення пізнавальних базових конструкцій, в рамках яких відбувається осмислення реальної інформації. Іншими словами, аналітичний підхід з позицій когнітивного картування формулюється переважно як пошук кореляції між лінгвістичними структурами тексту і структурами змістовних уявлень його автора.1

У прикладній політології когнітивне картування набуло значного поширення при аналізі процесу прийняття рішень у кризових або конфліктних ситуаціях, коли стандартні правила управління зазвичай не реалізуються або недостатні. Крім того, на думку авторитетних фахівців, ця методика корисна для аналізу рішень великих політичних лідерів, відносно незалежних від свого оточення, а також при стратегічному плануванні, коли можна очікувати суттєвої варіації поглядів осіб, які приймають рішення.

Ці моменти слід враховувати, підходячи до визначення проблематики, яку передбачається вивчати на основі когнітивного картування.

Метод когнітивного картування вирішує задачу виявлення основних понять, якими оперує політик, і знаходження наявних між ними причинно-наслідкових зв'язків. "В результаті дослідник отримує карту-схему, на якій на підставі вивчення промов і виступів політичного діяча відображено його сприйняття політичної ситуації або окремих проблем у ній.1

Когнітивне картування як метод у дослідженнях міжнародних ситуацій і процесів

При вивченні і прогнозуванні зовнішньої політики і міжнародних відносин важливим є те, як особи, що приймають рішення, бачать ту або іншу ситуацію. Тому психологічні аспекти зовнішньополітичної практики привертають увагу широкого кола дослідників. У 70-е рр. ХХ ст. поряд із такими підходами, як аналіз політичних біографій і впорядкування психологічних портретів, значну популярність завоював порівняно новий напрямок у вивченні особливостей індивідуального (рідше групового) політичного мислення суб'єктів міжнародних відносин - когнітивне картування.

Методика когнітивного картування народилася в рамках одного з головних напрямків сучасної закордонної психології - так званої когнітивної психології. Когнітивна психологія концентрує свою увагу на особливостях організації, динаміки і формування знань людини про оточуючий її світ. Прихильники когнітивного підходу вважають, що подібним шляхом можна пояснювати і прогнозувати поведінку особистості в різноманітних ситуаціях.

Центральним поняттям когнітивної психології виступає "схема" (карта). Вона являє собою графічне відображення наявного у свідомості людини плану (стратегії) збору, переробки і збереження інформації, а отже, є основою його уявлень про минуле, реальне і ймовірне майбутнє. "Когнітивна карта - це як би розумове зображення обшару. Когнітивна карта приймає інформацію і спрямовує її аналіз". Саме ці особливості когнітивного картування були узяті на озброєння дослідниками персоніфікованого рівня політичної (у тому числі і зовнішньополітичної) діяльності.

Застосування методики когнітивного картування передбачає, по-перше, виявлення основних понять, якими оперує політичний діяч, по-друге, вказівки існування між ними причинно-наслідкових зв'язків, по-третє, оцінку значимості і "щільності" цих зв'язків. Для цього по ходу читання тексту (висловлень, виступів) конкретної особи рисується схема-графік, на якому фіксуються основні теми (точки) змісту і відображаються причинно-наслідкові зв'язки між ними.

Причинно-наслідкові зв'язки при побудові схеми-графіка вказуються стрілками, спрямованість яких визначається в залежності від авторської логіки. Рівень розташування кожної з тем фіксується відповідно до кількості причинно-наслідкових зв'язків, центром яких вона є. Якщо середні показники близькі, то ці теми розташовуються на одному рівні. У результаті формується багаторівнева графічна карта, що включає певну множину взаємозалежних понять. Бачення ситуації, яке вона фіксує, може характеризуватися більшою або меншою широтою, відбивати поточне положення справ, запізнюватися або випереджати події і т.д. Проте всі ці моменти встановлюються на етапі інтепретації результатів, отриманих у ході когнітивного картування.

Основою для такої інтерпретації слугує виділення ключових понять авторської логіки, оцінки ступеня розробленості кожного із них (за кількостю направлених причинно-наслідкових зв'язків).

У випадку, якщо це необхідно, може бути проведене також хронологічне групування тем у межах графіка, що дозволяє вловити "стрибки" значимості тих або інших проблем, на які орієнтований політичний діяч. Крім того, критерієм, який часто використовується для оцінки, є ступінь складності масштабу й організації когнітивної карти (наприклад, "карта-огляд" або "карта-стратегія"), що залежить від повноти репрезентованості просторових стосунків і присутності вираженої точки відліку розвитку авторської логіки.

Для вивчення когнітивних карт у даний час використовують різні методики: від простих частотних підрахунків до багатомірного шкалювання, що дозволяє відновити структуру образу за результатами метричних або порядкових оцінок відстаней між точками карти. Але в практичному плані більш ефективним представляється "читання" когнітивних карт за допомогою встояних політологічних понять і найбільш доступних математичних підрахунків.

Так, дуже інформативними при аналізі результатів когнітивного картування можуть бути такі моменти: співвідношення внутрішньополітичної і зовнішньополітичної тематик, загальнолюдських цінностей і конкретних політичних проблем (докладна розробка питань оборони - ступінь конфронтаційності бачення картини світу), загальна ступінь емоційності, співвідношення числа позитивних і негативних оцінок в емоціях, використання образних порівнянь, характер співвідношення емоційної і пізнавальної сфер мислення даної людини.

Ці й інші показники, значимість яких враховується в залежності від ступеня і глибини пророблених ієрархічних зв'язків когнітивної карти, можуть використовуватися як для оцінки сприйняття зовнішньополітичних проблем певним діячем (у тому числі і в динаміці), так і з метою порівняння його когнітивного стилю з когнітивним стилем інших діячів відповідного рангу. Цікавим представляється і питання про встановлення національних особливостей когнітивного стилю політичних лідерів.

Когнітивне картування є апробованим і достатньо ефективним засобом аналізу індивідуального і групового мислення в сфері міжнародних відносин, сприйняття політичними лідерами зовнішньополітичних ситуацій і процесів. Проте на сьогоднішній день ця методика застосовується порівняно рідше, чим контент-аналіз. Вона більш трудомістка в порівнянні з контент-аналізом і не дозволяє проводити опрацювання за допомогою ЕОМ на початкових стадіях дослідження. Методика когнітивного картування в застосуванні складніше підходів, заснованих на логічному сортуванні образних і раціональних конструкцій у висловлюваннях різноманітних політичних діячів (психологічне портретування).

Вказуючи на "слабкі сторони" методики когнітивного картування, які необхідно враховувати у випадку її застосування, слід зазначити її відрив від змісту мотивів ціннісних орієнтацій особистості, які по суті і породжують той або інший когнітивний стиль. Іншими словами, методика когнітивного картування може бути більш результативною у випадку поєднання з іншими засобами прикладного аналізу, у тому числі і традиційними.

Міждисциплінарні методики прикладного аналізу міжнародних ситуацій і процесів - контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картування - органічно ввійшли в широкий науковий обіг, іноді як відносно самостійний дослідницький інструментарій, а іноді "вбудовуючись" у комплексні проекти, які реалізуються на основі сучасної обчислювальної техніки. Проте дотепер міждисциплінарні методики використовувалися переважно закордонними спеціалістами.

Техніка застосування методики когнітивного картування

Відповідно до концепції когнітивної психології центральним поняттям прикладної методики виступає "схема" (карта). Когнітивна карта являє собою графічне відображення наявного у свідомості людини плану (стратегії) збору, переробки та зберігання інформації, а отже, є основою його уявлень про минуле, сьогодення і ймовірне майбутнє. "Когнітивна карта - це як би розумовий зображення середовища. Когнітивна карта приймає інформацію і направляє її аналіз".

Для побудови когнітивних карт здійснюється аналіз персоніфікованої текстової інформації, за допомогою якого можна виокремити деякі стабільні характеристики мислення, що властиві автору тексту:

1) схильність звертатися до історичного досвіду чи оперувати прогностичними судженнями;

2) проявляти жорстокість або конформізм в кризових ситуаціях та багато інших характеристик.

За своєю формою когнітивна карта-графічне зображення причинних зв'язків між змінними, коли змінні - зображуються у вигляді крапки, зв'язку між ними - у вигляді стрілки. Когнітивні карти підрозділяються на індивідуальні та групові (представляють собою агрегування кількох індивідуальних карток з метою зіставлення єдиної карти, наприклад, фракції політичної партії). Когнітивне картування так само, як і інші прикладні методики, може бути спрямованим і ненаправлений. При направленому когнітивному картування аналіз персоніфікованої текстової інформації "виводить" на якісь стабільні характеристики мислення, характерні для автора тексту (наприклад, схильність звертатися до минулого історичного досвіду або оперувати прогностичними судженнями, проявляти жорсткість або конформізм в кризових ситуаціях і т.д.), які у подальшому інтерпретуються дослідником. При застосуванні ненаправленого варіанту методики виявляється "набір цінностей" (список основних понять), використовуваних автором тексту, оцінюється його широта і ступінь глибини опрацювання понять, володіння збалансованих логічних конструкцій або емоційних тверджень. Спочатку 70-х років XX ст. Г. Бонхам і М. Шапіро вперше провели дослідження з використанням ЕОМ для зіставлення когнітивних карт різних політичних діячів та моделювання на цій основі їх майбутньої поведінки. При цьому в рамках їх підходу фактично поєднувалися елементи якісного контент-аналізу і власне когнітивного картування. Бонхам і Шапіро застосували трансформацію вихідних текстів у форму простого затвердження типу: каузальних концепт (зазвичай підмет, що відіграє важливу роль у формуванні предметного змісту тексту: наприклад - війна, світ, співпраця тощо) - концепт впливу або вербальна зв'язка (дієслово, причастя, дієслово або група членів пропозиції: підтримати, зруйнувати) - концепт мети (збереження або зміни існуючого стану речей). Каузальних концепти і концепти впливу класифікуються в залежності від їхнього змісту, оцінюються відповідно до правил, прийнятих у когнітивному картування. У підсумку виявляються стійкі когнітивні блоки, що відображають уявлення конкретного актора про те, як "концепт, тобто суб'єкт А "впливає або не впливає на" концепт, тобто суб'єкт В". На цій основі аналітик може робити найрізноманітніші висновки і, перш за все, формулювати висновки, важливі або не важливі події певного типу в сприйнятті конкретного політика.

Використана література

1. Боришполец К.П. Методы политических исследований. - М., 2005.

2. Туронок С.Г. Политический аналіз. - М., 2005.

3. Симонов К.В. - Политический анализ: Учебное пособие. - М.: Логос, 2002

4. Цыганков П.А. Теория международных отношений. - М., 2005.

5. Цыганков П.А. Политическая социология международных отношений. Другие аналитические методы.

6. Лисовский С.Ф., Евстафьев В.А. Избирательные технологии: история, теория, практика. М. - 2000.

7. Мангейм Д.Б. Политология: Методы исследования. - М.

8. Сергеев В.М. Когнитивные механизмы принятия решений: модель и приложения в политологии и истории / В.М. Сергеев. - М., 1990.

9. Шестопал Е.Б. Политическая психология. - М. Социологическая энциклопедия. Под общей ред. А.Н. Данилова. Минск, 2003.

10. http://www.djerelo.com