Інформація про інтерлейкіни, що мають

найбільше відношення до алергічних реакцій

Інтерлей­кіни (ІЛ)	Функція
ІЛ-1	Посилює проліферацію Вл і продукування антитіл.
ІЛ-2	Індукує проліферацію Тл, визрівання цитотоксич­них Тл, проліферацію та диференціювання Вл, по­силює функцію природних кілерів, моноцитів, сти­мулює продукцію гамма-інтерферону, ІЛ-6, ІЛ-8.
ІЛ-3	Посилює функцію нейтрофілів, еритроцитів.
ІЛ-4	Сприяє продукції гістіоцитів, посилює проліфера­цію Вл, підвищує експресію до Fc-фрагменту IgE, молекул головного комплексу гістосумісності 2 класу на Вл та макрофагах, є антагоністом гамма-інтер­ферону, пригнічує продукування ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, пригнічує цитотоксичну активність Тл, макрофагів.
ІЛ-5	Індукує диференціювання, активацію та хемотак­сис еозинофілів, підвищує їх життєздатність, поси­лює проліферацію та диференціювання Вл, підви­щує продукцію IgE та експресію рецептора до нього на еозинофілах.
ІЛ-6	Посилює продукцію білків гострої фази, індукує лихоманку, диференціювання Вл та продукування антитіл, диференціювання стовбурових клітин.
ІЛ-8	Фактор хемотаксису нейтрофілів.
ІЛ-10	Пригнічує функцію Thl, Ε-клітин, моноцитів, посилює проліферацію Вл та тканинних базофілів.
ІЛ-13	Підвищує синтез ІЛ-4 та посилює всі його ефекти: кількість Вл, синтез IgE та IgG, підвищує експресію до Fc-фрагменту IgE, молекул головного комплексу гістосумісності 2 класу на Вл та макрофагах, пригнічує продукування макрофагами та моноцитами прозапальних цитокінів.
GM-CSF	Гранулоцитарно-моноцитарний колоніє стимулюючий фактор, що посилює зростання, диференціювання та активацію зрілих, незрілих гранулоцитів і моноцитів.

Анафілактичні алергічні реакції. Значення імуноглобулінів Е и G у їхньому розвитку. Принципи діагностики алергії: скарги, алергологічний анамнез, фізикальне та лабораторне обстеження шкірні проби, провокаційні тести, лабораторні методи.

I стадія імунологічна (відповідає сенсибілізації організму) - перше надходження антигену (алергену) активує імунну систему, що приводить до синтезу антитіл – IgE (реагінів) або IgG₄, які мають специфічну реактивність проти даного алергену. Потім вони фіксуються на поверхневій мембрані опасистих клітин і базофілів крові завдяки високій спорідненості (аффінності) IgE до Fc-рецепторів наявними на цих клітинах. Синтез антитіл у достатній кількості для розвитку гіперчутливості триває 10-14 днів або більше.

II стадія патохімічна – розвивається при наступному введенні (потраплянні) того ж самого алергену відбувається взаємодія антитіла (IgE) і алергену на поверхні опасистих клітин і базофілів крові, що викликає їх дегрануляцію.

Причому один алерген «зв'язується» своїми антигенними детермінантами (епітопами) із двома Fab-фрагментами IgE, формуючи тим самим «місток». Послідовне зв'язування алергенами Fab-фрагментів IgE сприяє активації мембрани опасистих клітин і її дегрануляції. У результаті цього із цитоплазматичних гранул опасистих клітин у тканини виходять вазоактивні речовини (гістамін і різноманітні ферменти, які беруть участь у синтезі брадикініна й лейкотриенів).

III стадія патофізіологічна – супроводжується ефектами медіаторів, які в результаті взаємодії зі специфічними рецепторами викликають вазоділятацію, збільшення судинної проникності й скорочення гладкої мускулатури, гіперсекрецію слизу й соляної кислоти в шлунку. опасистих клітин виділяють фактори, які є хемотаксичними для нейтрофілів і еозинофілів, що сприяє розвитку еозинофілії в крові й тканинах. Еозинофіли активують як згортання крові, так і систему комплементу й сприяють подальшій дегрануляції базофілів крові й опасистих клітин. Однак еозинофіли також виділяють арілсульфатазу B і гістаміназу, які руйнують лейкотріени та гістамін, що, таким чином, послабляє алергійну відповідь.

Порушення, що виникають при гіперчутливості I типу обумовлені вивільненням преформованих і знову утворених медіаторів.

Місцеві прояви – місцевий прояв гіперчутливості I типу назване атопією. Атопія являє собою вроджену схильність ( може бути сімейної) до патологічної відповіді проти певних алергенів. Атопічні реакції широко поширені й можуть відбуватися в багатьох органах:

Шкіра – при потраплянні алергену на шкіру виникає негайне почервоніння, набряк (іноді з появою уртикарій - кропив’янка) і сверблячка; у деяких випадках розвиваються гострий дерматит або екзема. Антиген може входити в контакт зі шкірою безпосередньо, при ін'єкціях (у тому числі й при укусах комах) або пероральному надходженні в організм (при харчовій і лікарській алергії).

Слизувата оболонка носа – при вдиханні алергену (наприклад, пилка рослин, вовни тварин) у слизуватій оболонці носа виникає вазоділятація й гіперсекреція слизу (алергійний риніт).

Легені – інгаляція алергенів (пилок рослин, пил) веде до скорочення гладкої мускулатури бронхів і гіперсекреції слизу, що приводить до гострої обструкції дихальних шляхів і ядусі (алергійна бронхіальна астма).

Кишечник – пероральне влучення алергену (наприклад, горіхів, молюсків, крабів) викликає скорочення мускулатури й секрецію рідини, що проявляється у вигляді спазму у животі й діареї (алергійний гастроентерит).

Системні прояви – анафілаксія – рідка, але надзвичайно небезпечна для життя системна реакція гіперчутливості I типу. Потрапляння вазоактивних амінів у кров викликає скорочення гладкої мускулатури, генералізовану вазоділятацію й збільшення судинної проникності з виходом рідини з судин у тканині. Виникаюча при цьому периферична судинна недостатність і шок можуть привести до смерті в у продовж декількох хвилин (анафілактичний шок). У менш важких випадках збільшення судинної проникності веде до алергійного набряку, що має найнебезпечніший прояв у гортані, тому що він може викликати фатальну асфіксію.

Системна анафілаксія частіше виникає при ін'єкції алергенів (наприклад, пеніциліну, чужорідної сироватки, місцевих анестетиків, рентгенконтрастних речовин). Рідше анафілаксія може виникати при пероральному надходженні алергенів (молюски, краби, яйця, ягоди) або при влученні алергенів у шкіру (укуси бджіл і ос). У сенсибілізованих людей навіть невелика кількість алергену може спровокувати розвиток смертельної анафілаксії (наприклад, введення пеніциліну внутрішньошкірно (тест на гіперчутливість до пеніциліну).

ДІАГНОСТИКА АЛЕРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

(за Б.М. Пухликом, 2004)

Переважна більшість алергічних захворювань проявляються таки­ми основними синдромам: сверблячі шкірні висипи, синдром риніту, задишки, анафілаксії.

нижче наведено послідовність (етапи) діагностики алергічних захворювань:

1. Збирання скарг та поглибленого анамнезу.

2. Об'єктивне обстеження хворого.

3. Проведення шкірних алергологічних проб.

4. Провокаційні тести.

5. Функціональне обстеження.

6. Лабораторно-інструментальне обстеження.

7. Консультування у інших фахівців.

Шкірне тестування з алергенами

Типові симптоми, які викликають алергени

АЛЕРГЕНИ	СИМПТОМИ
Пилок рослий	Сезонність, покращення при зміні географічної зони, у вологу погоду, при перебуванні у закри­тому приміщенні; посилення у суху погоду.
Спори грибів	Погіршення стану у сирих приміщеннях, по­гребах, вживанні пива, квасу, дріжджового тіс­та, шампанського. Найгірші періоди - при роз­множенні спор (березень - квітень, вересень).
Домашній пил	Симптоматика цілорічна, загострення у період сухого прибирання у квартирі, покращення при перебуванні у лікарні, на повітрі.
Епідермальні	Цілорічна симптоматика, інколи - наявність АГ сполучення респіраторних та шкірних проявів, повільне покращення при елімінації.

Вибір методу шкірного тестування залежить від типу алергічних реакцій. При першому типі можуть застосовуватися тест уколом, ска­рифікаційна проба та внутрішньошкірне введення алергенів, при четвертому типі алергічних реакцій - аплікаційні тести. Для визначення чутливості до інфекційних алергенів використовуються внутрішньо-шкірні проби.

Від так званої „пасивної^” шкірної проби (реакція Прауснитця - Кюстнера) зараз відмовилися, у зв'язку з небезпекою переносу парентераль­них інфекцій.

Обов'язковими методичними умовами алергологічного шкірного тестування є проведення двох контрольних проб: негативного і позитивного контролю. Перший проводиться для виключення підвищеної чутливості до розчинної рідини, другий - для підтвердження нормальної реакції шкіри до гістаміну. Наявність підвищеної чутливості до рідини, якою розчиняють алергени, робить недостовірною позитивну шкірну реакцію на алергени, а відсутність позитивної реакції на гістамін свідчить про ареактивність шкіри, тобто унеможливлює шкірне алергологічне тестування.

В залежності від ступеня проникнення алергену в шкіру тести розпо­діляють на:

• крапельний,

• аплікаційний,

• скарифікаційний,

• тест уколом,

• внутрішньошкірний.

Провокаційні тести з алергенами

Для того щоб довести причетність певного алергену, який викликав позитивний шкірний тест, до клінічних проявів алергії, інколи доцільно провести постановку провокаційного тесту. При цьому алерген вводиться безпосередньо в шоковий орган.

Проведення функціональних тестів

До них насамперед слід віднести дослідження функції зовнішнього ди­хання (скринінгом - за допомогою пікфлуориметрів, поглиблена - за до­помогою спірографів). За допомогою спеціальних насадок до спірографів можна досліджувати функцію носового дихання (ринопневмометрія), зок­рема, визначати ступінь назального опору, що допомагає при діагностиці алергічного риніту, проведенні провокаційних тестів з алергенами.

Існує також так звана "звукова" ринопневмометрія, яка є дуже зручним методом реєстрації провокаційних назальних проб з алергенами .

Певну інформацію може принести ендоскопічне дослідження порож­нини носа, що виконується за допомогою спеціального ендоскопа. За його допомогою можна більш точно і глибоко (у порівнянні зі звичайною риноскопією за допомогою носового дзеркала) вивчити стан носової по­рожнини, морфологічні та інші її особливості, взяти матеріал для цитоло­гічного та гістологічного досліджень.

Такі методи, як рентгенографія та томографія порожнини носа, ма­ють важливе значення при виявленні ускладнень різних форм алергічно­го риніту. Все ширше з метою дослідження додаткових пазух носа вико­ристовується ультразвукове дослідження носа, яке є безпечнішим за рент­генологічні методи.

Визначення порогу нюху у хворого, ефективності мукоциліарного транспорту має другорядне значення, але також використовується при захворюваннях носа.

Лабораторні дослідження

Цей етап є також досить органічним і постійно застосовується. Се­ред лабораторних досліджень слід виділити:

а) неспецифічні - дослідження крові, сечі, носового секрету, харкотиння, рентгенограми грудної клітини, навколоносових пазух, аналізи калу на яйця глистів, дисбактеріоз тощо;

б) специфічні - виявлення специфічного IgE різними методами (імуноферментним, радіоалергосорбентним тощо). Це потрібно у ситуаціях, коли:

- неможливо відмінити на період тестування протиалергічні препарати;

- дуже високою є чутливість до алергенів, наявність анафілактич­них реакцій в анамнезі; ,

- обстеження у період загострення захворювання;

- можливість проведення дослідження в ранньому дитячому віці (до 2-гЗ років);

- виявлення множинної сенсибілізації, коли немає можливості про­вести тестування in vivo відразу з усіма передбачуваними алергенами, а терміни обстеження обмежені;

- можливість дослідження при зміненій реактивності шкіри (хибно-позитивний або хибнононегативний результат при шкірному тестуванні);

- обстеженням одночасно з великою кількістю лікарських препа­ратів, іншими хімічними речовинами.