§ 5. Органи управління народним господарством

кономічна політика мала вирішальне значення для долі соціалістичної держави. Наприкінці 1917 — на початку 1918 рр. радянська влада не мала ні досвіду управління виробництвом, ні кадрів для цього, вона могла лише орга­нізувати робітничий контроль над виробництвом. Функції контролю на окремих підприємствах покладалися на спе­ціальні кадрові комісії або безпосередньо на фабзавкоми. Створю­валися територіальні ради робітничого контролю. Як і в радянській Росії, в Україні створювалися також ради народного господарства, наприклад Південна обласна рада народного господарства в Доне-цько-Криворізькому басейні. Проте скільки-небудь значної роботи до весни 1918 р. ці органи здійснити не встигли.

У системі державних органів України наприкінці 1918 — на початку 1919 рр. значне місце відводилося тим її ланкам, які були призначені для керівництва процесом становлення соціалістичного способу виробництва. У ході визволення республіки від іноземних окупантів і перемоги над національно-демократичними силами гос­подарські органи довелося створювати, по суті, на пустому місці. У січні 1919 р. Президія ВРНГ РСФРР з метою надання допомоги Україні у відновленні народного господарства затвердила спеціаль­ну комісію ВРНГ при Тимчасовому робітничо-селянському уряді. Члени цієї комісії становили основне ядро відділу народного госпо­дарства України, головою якого став Е. Квірінг. Раднаргосп України зосередив управління всією промисловістю республіки у своїх ру­ках. Централізація управління народним господарством та засто­сування адміністративно-командних методів стали більшовицьким засобом боротьби з господарською розрухою. Найважливіші проми­слові підприємства і навіть цілі галузі промисловості підпорядкову­валися главкам та центрам Раднаргоспу України безпосередньо, ін­ші — губраднаргоспам.

Господарська розруха, успадкована від імперіалістичної вій­ни, подальше загострення громадянської війни внесли нові корек­тиви в структуру органів управління економікою. 8 березня 1919 р. Раднарком України прийняв запропоновані Раднаркомом РСФРР принципи об'єднання Укрраднаргоспу з ВРНГ. У розвиток угоди Рад'наркомів РСФРР та УСРР про об'єднання Укрраднаргоспу з ВРНГ Президія ВРНГ 25 березня 1919 р. ухвалила рішення про встановлення єдиної економічної політики УСРР та РСФРР. Воно було оформлене у вигляді спільної постанови ВРНГ та Укрраднар-госиу.

Створювалися насамперед загальні для обох республік вироб­ничі органи ВРНГ: відділи, главки та центри- Вони безпосередньо встановлювали виробничі плани великих підприємств (у тому числі в Україні), які їм підпорядковувалися; складали та затверджували плани матеріально-технічного постачання і розподілу продукції та­ких підприємств. Підприємства все необхідне одержували від глав­ку або центру за нарядами і всю продукцію здавали главку або центру теж за нарядами. Таке адміністративне посилення центра­лізації в управлінні народним господарством було адекватним засо­бом забезпечення керівництва націоналізованою промисловістю. Усі товарні фонди обох республік об'єдналися, і розподіл товарів здійс­нювався за єдиними нормами Комісією використання ресурсів при ВРНГ, до складу якої входив також представник від УСРР.

Наприкінці 1919 р. після розгрому Денікіна довелося ще раз заново створити всю систему управління народним господарством. За рішенням Президії ВРНГ, прийнятим 18 грудня за згодою ра­дянських властей України, при Всеукрревкомі для керівництва го­сподарськими органами України було створено комісію на чолі з В. Чубарем. Уже на початку січня 1920 р. ця комісія розпочала ро­боту як Організаційне бюро з відновлення промисловості УСРР (Промбюро).

Майже одночасно з утворенням Промбюро в районі Швден-но-Західного фронту на підставі спільної постанови Раднаркому РСФРР та Всеукрревкому від 11 січня 1920 р. було сформовано, спочатку з конкретним цільовим завданням (керівництво Українсь­кою трудармією) раду Української трудармії — новий господарсь­кий орган в Україні, який підпорядковувався Раді робітничої та селянської оборони РСФРР, а згодом — Раді праці та оборони. По­слідовно проводилася лінія на встановлення контролю над еконо­мікою України з боку центральних органів влади РСФРР.

1 грудня 1920 р. Промбюро УСРР було перетворене в Україн­ську раду народного господарства. У зв'язку з рішеннями IX з'їзду РКП(б) з господарських питань треба було також уточнити правове становище Української ради трудармії.

Нове Положення про Українську раду трудової армії встано­вило, що головою Укррадтрударму є голова Раднаркому УСРР. Чле­нами Укррадтрударму призначалися представники ВРНГ, наркомів продовольства, землеробства, з військових справ, шляхів сполучен­ня, праці, Всеросійської центральної ради профспілок, надзвичайно­го уповноваженого з постачання армії та флоту, реввійськрад Пів­денного і Південно-Західного фронтів. Укррадтрударм здійснював функції загальноекономічного республіканського центру.

Організація низового управління націоналізованими промис­ловими підприємствами протягом періоду воєнного комунізму та­кож змінювалася. Прийняте на І Всеросійському з'їзді раднаргоспів З червня 1918 р. Положення про управління націоналізованими під­приємствами передбачало призначення двох третин складу фабрич­но-заводського управління раднаргоспами. При цьому професійним об'єднанням (обласним або республіканському) надавалась можли­вість висунути половину кандидатів для призначення до колегії за­водоуправління. Третину його становили спеціалісти з числа тех­нічних службовців.

Управління промисловими підприємствами організовувалося за принципом класового підходу до комплектування органів управ­ління. Воно базувалося на принципі колегіальності, який на перших порах надавав змогу робітникам набувати навичок господарського управління і створював умови для контролю за діяльністю доре­волюційних спеціалістів. Колегіальність в обговоренні питань уп­равління підприємством поєднувалася з відповідальністю окремих членів колегіальних управлінь за виконанням доручених ділянок роботи.

На початку 1920 р. до порядку утворення заводоуправлінь в Україні були внесені деякі зміни. Посилилась роль державних господарських органів у конструюванні управлінь підприємством, причому принцип виборності значною мірою замінювався принци­пом підбору кандидатів. Намітилася тенденція до зменшення числа членів колегій заводоуправлінь. Особливо наголошувалося на осо­бистій відповідальності окремих членів заводоуправлінь.

Загальну директиву партії та радянській державі про встано­влення єдиних засад в управлінні промисловістю дав IX з'їзд РКП(б).