§ 6. Основні риси права

Перехід до нової економічної політики зумовив зміни, що відбулися в галузях права України. Були прийняті важ­ливі законодавчі акти, що регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини, діяльність кооперації, торгів­лі тощо. Вносилися зміни й до кримінального законодавст­ва. Нове законодавство УСРР початку нової економічної політики мало чим відрізнялося від аналогічного законодавства РСФРР. Зміст законодавства РСФРР сприймався законодавством України найчастіше повністю, без особливих змін.

Найважливішим засобом подальшого приведення законодав­ства у відповідність до вимог життя, що їх висувала нова економіч­на політика, була кодифікація права¹.

Було створено ряд кодексів та інших комплексних законодав­чих актів України: Цивільний кодекс (1922 р.), Земельний кодекс (1922 р.}, Кодекс законів про працю {1922 р.}, Кодекс законів про на­родну освіту (1922 р.), Кримінальний кодекс (1922 р.), Криміналь-но-процесуальний кодекс (1922 р.), Закон про ліси (1923 р.), Цивіль­но-процесуальний кодекс (1924 р.), Тимчасові будівельні правила (1924 р.), Ветеринарний кодекс (1925 р.), Вииравно-трудовий кодекс (1925 р.), Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадян­ського стану (1926 р.), Адміністративний кодекс (1927 р.).

Після утворення СРСР на території України почали діяти за­гальносоюзні законодавчі акти. Органи влади й управління Союзу РСР повинні були приймати правові акти в межах, передбачених ст. 1 Конституції СРСР 1924 р.

На практиці союзні органи, здійснюючи правотворчу діяль­ність, почали поступово виходити за межі прав, наданих їм союз­ною Конституцією- При цьому вони звужували компетенцію респу­бліканських органів. Прикладів прийняття в 20-ті роки союзними органами законодавчих актів у різних галузях права, що суперечи­ли Конституції СРСР, існує безліч². Слід зазначити, що органи вла­ди УСРР не мирилися з подібною ситуацією і, використовуючи на-

¹ Див.: Усенко Й. Б. Нерва я кодификация законодавства Украинскои ССР. К., 1989.

² Див.: Дябло В. К. Судебная охрана конституции в буржуазних государствах й в Союзе ССР. М,, 1928; Мпхайлик М. Основні моменти роботи прокуратури за 1926/27 р. // Червоне право. 1928. ЛГе 13—14. С. 632; Скрьтник II. А. Революцион-ная законность й работа прокуратури. // Рад. Україна. 1927. № 13. С. 13.

дане їм статтями 42, 59 Конституції СРСР 1924 р. право, опротесто­вували неконституційні акти Раднаркому СРСР та призупиняли дію актів союзних наркоматів. Нерідко Президія ЦВК СРСР задо­вольняла клопотання органів влади УСРР і підтверджувала їхнє рішення у конфліктних справах¹. Але централістські тенденції в законодавчій галу.чі, що культивувалися союзним центром, все більше давалися взнаки. Командно-адміністративна система, таким чином, ,чполила нанівець законодавство УСРР, підпорядковуючи його союзній правовій системі².

ІО Цивільне право. Це право передусім закріплювало зосере­дження основних знарядь і засобів виробництва в руках радянської держави.

Для закріплення результатів націоналізації промисловості, транспорту, банків та інших об'єктів приватної власності, здійсне­ної раніше, ВУЦВК з Раднаркомом УСРР прийняли 23 листопада 1921 р. постанову, в якій проголошували, що всі підприємства, які до 21 червня 1921 р. фактично перебували у володінні органів вла­ди, вважаються націоналізованими, тобто державною власністю³.

В умовах непу за допомогою норм цивільного права державні органи УСРР запроваджували принцип матеріальної заінтересова­ності трудящих у результатах виробництва шляхом надання під­приємствам більшої самостійності в господарській діяльності. Так, 21 жовтня 1921 р. Раднарком прийняв декрет «Основні положення про заходи щодо відбудови великої промисловості, піднесення і розвитку виробництва», яким державні органи наділялися пра­вом організовувати на засадах господарського розрахунку особливі об'єднання великих державних підприємств. Постановою також до­зволялося переводити окремі великі державні підприємства на гос­подарський розрахунок⁴. У таких випадках підприємства ставали самостійними трестами. Згідно з декретом ВУЦВК від 2 липня 1923 р. «Про державні промислові підприємства, які діють на заса­дах комерційного розрахунку (трести)» державними трестами ви­знавалися промислові підприємства, яким держава надавала само­стійність у проведенні своїх операцій згідно із затвердженим для

¹ Див.: Конфликтньїе дела // Сов. строительство. 1926. № 3—4. С. 158—161; Практи­ка Президиума ЦИК СССР в области конституционного (общего й судебного) шідгюра. Сборник постановлений Президиума ЦИК Союза ССР, принятьіх в поряд-кс осуществления конституционного надзора с 1924 по 1930 год. М., 1931-

³ Див.: Чехович В. А. Проблеми національно-державного будівництва України в роки

ИЕГІу. Х„ 1995. С. 20. ¹ СУ УССР. 1921. № 24. Ст. 697. ⁴ Тим же. 1921. № 21. Ст. 613.

кожного з них статутом, і які діяли на засадах комерційного розра­хунку з метою одержання прибутку¹. Декретом Раднаркому УСРР від 27 січня 1922 р. госпрозрахунок запроваджувався і на держав­ному транспорті². Законодавство республіки регламентувало пи­тання, пов'язані з розпорядженням інвентарем та обладнанням, що перебували у віданні державних підприємств і установ³.

Здійснюючи організацію державного сектора господарства, державні органи України водночас, виходячи з принципів непу, до­зволили діяльність приватних та кооперативних підприємств. Най­чіткіше обсяг і межі приватногосподарської діяльності були визна­чені в постанові ВУЦВК від 26 липня 1922 р. «Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами і захищаються судами УСРР»⁴. Згідно з зазначеною постановою усім необмеженим у своїй правоздатності громадянам надавалося право на території України створювати промислові і торговельні підпри­ємства та займатися дозволеними законами промислами з дотри­манням усіх вимог відповідних нормативних актів.

У галузі майнових прав громадянам надавалися: а) право вла­сності на денаціоналізовані будівлі в міських і сільських місцевос­тях, з правом відчуження цих будівель і передачі покупцеві права оренди на земельні ділянки під будівлі; б) право забудови як у місь­ких, так і в сільських місцевостях на основі договорів з місцевими органами влади на строк не більше 49 років; в) право власності на рухоме майно (на промислові і торговельні підприємства, знаряддя, засоби виробництва і товари, на грошові капітали, предмети дома­шнього господарства й особистого вжитку); г) право застави зазна­ченого майна; д) авторське і винахідницьке право, а також право на товарні знаки; е) право спадкування за заповітом і за законом при умові, що вартість спадщини не перевищує 10 тис. золотих крб. Постанова визнавала за громадянами право укладання будь-яких не заборонених законом договорів (купївлі-продажу, обміну, пози­ки, підряду, поручительства, майнового найму, страхування, різних видів товариств). Зазначалося, що постанова не мала зворотної си­ли, тобто вона не відновлювала права дореволюційної власності, не скасовувала вчиненої в попередній період експропріації приватної власності і не давала підстав колишнім власникам вимагати повер­нення їхнього майна.

¹ СУ УССР. 1923. № 25. Ст. 377.

² Там же. 1922, № 3. Ст. 55.

3 Там же. 1922. № 34. Ст. 530. * Там же. 1922. № 31. Ст. 492. 246

Правове врегулювання всієї сукупності майнових взаємин між громадянами, а також між ними І державними організаціями та цими організаціями поміж собою за умов нової економічної по­літики було здійснене Цивільним кодексом УСРР 1922 р. (далі — ЦК). За постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 р. Кодекс набирав чинності з 1 лютого 1923 р.¹ Це означало, що до тих відносин, які виникали після 31 січня 1923 р., треба було застосовувати норми Цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у цілковитій відповідності зі змістом Цивільного кодексу РСФРР 1922 р. і складався з чоти­рьох частин і 435 статей².

У Цивільному кодексі насамперед зазначалося, що «цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійсню­ються всупереч з їхнім соціально-господарським призначенням».

Демократичний характер мала ст. 4 ЦК, котра характеризу­вала цивільну правоздатність (тобто здатність мати цивільні права й обов'язки), що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Кожному громадя­нинові республіки надавалися права вільного пересування, обрання незаборонених законом занять і професій, придбання та відчужен­ня в межах закону майна, укладання угод і створення промислових і торговельних підприємств при дотриманні норм, що стосувалися відання цих підприємств. Водночас Цивільний кодекс декларував класовий підхід у регулюванні майнових відносин. Так, він забезпе­чував робітникам і службовцям право автоматичного поновлення договору житлового найму і встановлював для них тверді ставки квартирної плати. Коли йшлося про відшкодування збитків, ЦК зо­бов'язував судові органи враховувати майновий стан потерпілого й відповідача. Згідно зі ст. 123 ЦК майновий стан боржника мав бути врахований при визначенні порядку стягнення за невиконання до­говору.

Належну увагу Цивільний кодекс приділяв праву власності. Розрізнялася власність: а) державна (націоналізована та муніципа­лізована), б) кооперативна, в) приватна. Перевага надавалася дер­жавній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загаль­ного користування оголошувалися виключно власністю держави. Об'єкти державної власності, перелік котрих давався у ст. 22 ЦК, повністю вилучалися з цивільного обороту. Державні підприємства й установи мали право вилучити незаконно відчужене майно, що їм

¹ СУ УССР. 1922. № 55. Ст. 7ВО.

² Там же, Приложение к ст. 780.

належало, не лише від несумлінного, а й від сумлінного набувача¹. Колективістська точка зору декларувалася а багатьох статтях ЦК². Цивільний кодекс надавав законно існуючим кооперативним організаціям право мати у своїй власності підприємства незалежно від числа зайнятих на них робітників.

Поряд з державною і кооперативною власністю ЦК УСРР допускав приватну власність. Стаття 54 ЦК зазначала, що «пред­метом приватної власності можуть бути: ненаціоналізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості, що мають найманих праців­ників не більше передбаченої особливими законами кількості, зна­ряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монети та іноземна валюта; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом не забо­ронено, та всіляке невилучене з приватного обороту майно». При­ватна власність допускалася Кодексом лише в точно визначених межах за неодмінної умови дотримання приватним власником за­конів України.

Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було закріплено в статтях 26—43 ЦК, а також у спеціальному розділі «Зобов'язальне право». Найважли­вішим завданням ЦК у галузі зобов'язального права було закріп­лення позицій держави і державних підприємств в обороті, надання їм істотних переваг і гарантій при укладанні угод. Так, згідно зі ст. ЗО, «правомочність є недійсною, коли договір укладений з метою, що суперечить законові, або в обхід закону, а також коли він спря­мований на очевидну шкоду для держави». ЦК УСРР заборонив піднайом орендованого державного майна. На користь держави від­давалися безплатно всі поліпшення, зроблені орендарем. Кодекс за­безпечував підвищену охорону інтересів замовника в договорі під­ряду, якщо замовником була держава. У розділі «Зобов'язальне право» регламентувалися підстави виникнення І припинення зобо­в'язань, визначалися різні види договорів, загальні І конкретні до кожного з них вимоги. Статті 403—415 ЦК торкалися зобов'язань, що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди.

В останньому розділі ЦК УСРР містилися норми спадкового права. Допускалося успадкування за законом І за заповітом. У ст. 417 зазначалося: «Якщо загальна вартість спадкового майна перевищує

¹ Див. докладніше: Фукс С Л. Советское право в период от перехода к новой зконо-мической политики до начала наступления социалшма по всему фронту (1921— 1929 гг.). Харьков, 1965. С. 25—26.

² Див-: Канторович Я. А. Основньїе идеи гражданского права. Харьков, 1928- С. 34. 248

десять тисяч карбованців, то між державою в особі народного ко­місаріату фінансів та його органів І приватними особами, які закли­каються до спадкоємства за законом або за заповітом, провадиться поділ або ліквідація спадкового майна в частині, що перевищує вар­тість спадкоємства, на користь заінтересованих органів держави». ЦК вказував і ще на деякі обмеження спадкового права. Так, обме­жувалося коло осіб, котрі могли успадковувати за законом¹.

Крім ЦК УСРР, діяли й інші нормативні акти, що регулювали цивільно-правові відносини. Так, одним із важливих актів було «Положення про державні промислові трести УСРР» від 4 липня 1928 р.², прийняте на основі загальносоюзного «Положення про дер­жавні промислові трести». 11 січня 1928 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР схвалили «Положення про належні державні будинки в міс­тах і селищах міського типу та про порядок використання житло­вих приміщень у цих будинках»³. 6 лютого 1929 р. ВУЦВК і Рад­нарком УСРР прийняли постанову «Про авторське право», якою регулювалися права на літературні, наукові і художні твори⁴.

Цивільне право України відігравало значну роль у створенні належних умов для здійснення нової економічної політики, регулю­ючи насамперед взаємовідносини між державною і приватною вла­сністю.

Сімейне право. У першій половині 20-х років шлюбно-сімейні відносини в Україні регулювало сімейне законодавство, прийняте ще в 1918—1919 рр. 31 травня 1926 р. сесія ВУЦВК прийняла Кодекс законів про родину, опіку, шлюб та про акти громадянсько­го стану⁵. Кодекс мав такі розділи: «Родина», «Про опікунство», «Подружжя», «Права громадян змінювати свої прізвища та ім'я», «Визнання особи безвісно відсутньою або померлою».

За Кодексом визнавалась обов'язковість державної реєстрації шлюбу: «подружжя реєструється в органах ЗАГСу. Тільки реєст­рація подружжя в органах ЗАГСу е неспірним, до спростування су­дом, доказом наявності подружжя». Водночас, коли сторони з яки­хось причин не мали можливості оформити фактичний шлюб шля­хом реєстрації, суди могли в кожному окремому випадку визначити права кожного з незареестрованого подружжя на одержання алі-

¹ Див.: Бугаевский А. А. Советское наследственное право. Одесса, 1926. С. 25.

² СУ УССР. 1928. № 18. Ст. ст. 164, 165.

³ Там же. 1928. № 18. Ст. 167.

* Там же 1929. № 7. Ст. 55.

⁵ Там же. 1926. № 67—69. Ст. 441.

ментів від іншого і на нажите під час шлюбу майно. Згідно зі ст. 106 «вчинення релігійного обряду (шлюбу) не має будь-якого правового значення та не може правити за доказ подружжя».

Питання розлучення, як і реєстрація шлюбу, згідно з Кодек­сом належало до відання органів ЗАГСу, Кодекс визначав майнові відносини подружжя. Роздільною власністю вважалося лише май­но, яке було придбане до шлюбу, а майно, набуте подружжям під час спільного життя, вважалося таким, що належало їм обом на ос­нові спільної власності. Спільне майно у разі розлучення ділилося на рівні частки.

Згідно з Кодексом право на одержання аліментів надавалося одному з подружжя у разі його непрацездатності, що виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше одного року після розлучення.

Кодекс регулював широке коло питань, пов'язаних з право­відносинами між батьками і дітьми, причому ці відносини не зале­жали від того, зареєстрований шлюб батьками чи ні. Кодекс також установлював право усиновлення (удочеріння). Значна кількість статей Кодексу була присвячена питанням опіки і піклування.

X) Земельне право. Завдання підвищення продуктивності сіль­ського господарства в умовах переходу до непу потребувало зако­нодавчого забезпечення стабільності одноосібного землекористу­вання. Розв'язанню цієї проблеми була присвячена насамперед постанова V Всеукраїнського з'їзду Рад «Про закріплення користу­вання землею»¹.

Широке коло питань забезпечення трудового землекористу­вання регулювала постанова сесії ВУЦВК «Основний закон про трудове землекористування», видана з метою створення «правиль­ного, сталого і пристосованого до господарських і побутових умов трудового користування землею, необхідного для відбудови і розви­тку сільського господарства»². Постанова визначила порядок тру­дового землекористування і трудової оренди землі, регламентувала питання зміцнення трудового землекористування і землеустрою, а також регулювала таке питання, як застосування допоміжної на­йманої праці в трудових землеробських господарствах тощо. Поло­ження «Основного закону про трудове землекористування» були включені до Земельного кодексу УСРР (далі — ЗК), який складався з чотирьох частин («Про трудове землекористування», «Про міські

¹ Див.: С-ьездьІ Советов в документах: Сборник документові В 3 т. 1917—1936 гг. М., 1960. Том II. С. 110—111.