3. Зміни в законодавстві

На початок 1985 р. в Україні діяло розгалужене як союзне, так і повністю відповідне йому республіканське законо­давство. Воно мало забезпечити функціонування команд­но-адміністративної системи управління і планової еконо­міки. У роки «перебудови» здійснюється реформування законодавства. У чинні закони, інші правові акти вносять-ся"численнІ зміни і доповнення. Крім того, приймаються нові зако­нодавчі акти. Практично не було жодної галузі права, де б не ста­лися істотні зміни. Усе це було обумовлено процесами, які відбува­лися у суспільстві.

Особливо активний процес оновлення законодавства спосте­рігався в галузях права, які регулювали економічні відносини. Так, було прийнято низку правових актів, покликаних забезпечити пе­рехід економіки СРСР на систему ринкових відносин.

Зміна економічного фундаменту суспільства, пов'язана з пе­реходом до багатоукладної економіки, викликала посилення зна­чення цивільного права як основного регулятора ринкових відно­син, що формувалися. Головними актами, які регулювали цивіль­но-правові відносини в Україні у період, що розглядається, були Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 8 грудня 1961 р. та Цивільний кодекс УРСР 1964 р., куди вноси­лися зміни і доповнення. Проте поряд із зазначеними актами були прийняті й нові закони, які вносили істотні зміни в цивільне право. Це насамперед закони СРСР від 4 червня 1990 р. «Про підприємст­ва в СРСР», від 26 травня 1988 р. «Про кооперацію в СРСР», від 6 березня 1990 р. «Про власність в СРСР», Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 р. та ін. В УРСР новими важливими актами в галузі цивільного права стали закони від 7 лютого 1991 р. «Про власність»¹ і від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні»².

У травні 1991 р. були прийняті нові Основи цивільного законо­давства Союзу РСР і союзних республік, які повинні були набрати чинності 1 січня 1992 р. Вони являли собою серйозний, глибоко про­думаний, працездатний закон ринкового типу³.

¹ Відомості Верховної Ради УРСР 1991, № 20. Ст. 249.

² Там же. № 24. Ст. 272.

³ Див.: Суханов Е. А. Преподавание гражданського права в современньїх условиях // Вести. МТУ. Сер. Право. 1992. № 4. С. 22

До законодавства в галузі цивільного права тісно примикали правові акти, покликані створити сприятливі умови для підприєм­ницької діяльності. Одним з них був Закон СРСР від 2 квітня 1991 р. «Про загальні засади підприємництва громадян в СРСР», яким, зо­крема, регламентувалися права і відповідальність суб'єктів підпри­ємницької діяльності. В Законі підкреслювалося, що він спрямова­ний на створення умов для широкого виявлення господарської Ініціативи і заповзятливості громадян на підставі реалізації прин­ципу рівності усіх форм власності, свободи розпорядження майном і вибору сфер діяльності. На забезпечення ефективного функціону­вання економіки в умовах ринкових відносин були спрямовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 р., а також Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. «Про банки і бан­ківську діяльність», який передбачав можливість існування поряд з державними й комерційних банків.

В Україні союзне законодавство про підприємницьку діяль­ність було продубльовано в законах УРСР від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» і від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяль­ність».

Одним з найважливіших правових актів, покликаних регулю­вати економічні відносини, були Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю від 28 лютого 1990 р.¹ Вони мали ре­гулювати земельні відносини і створювати умови для раціонального використання та охорони земель, відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення природного середовища, розвитку усіх форм господарювання.

Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможли­вим без кардинального реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьому напрямку були зроблені на початку 1988 р., коли розпочався перехід практично усіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування. З цього часу встановлювався новий порядок розроблення й укладення колективних договорів. Основною його особливістю є деяка демократизація усієї колдого­вірної роботи².

З метою забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавство розширило жінкам пільги і надало їм додаткові га­рантії трудових прав. Це було закріплено, зокрема, в Законі СРСР від 22 травня 1990 р. «Про внесення змін і доповнень у деякі зако-

¹ Ведомости Сьезда народних депутатов СССР й Верховного Совета СССР. 1990. №10. Ст. 129.

² Див.: Советское трудовое право. М., 1991. С. 148. 510

нодавчі акти СРСР з питань, що стосуються жінок, сім'ї та дитинс­тва» і постанові Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1990 р. «Про деякі заходи щодо поліпшення становища жінок».

Питання трудових відносин регулювалися І в таких законах СРСР, як «Про власність в СРСР», «Про підприємства в СРСР», Ос­нови законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду. Наприклад, в ст. 62 Закону «Про власність в СРСР» закріплювало­ся, що громадянину належить виключне право розпорядження сво­їми здібностями до праці.

У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру. Так, тривалість випробування при прийнятті на роботу стала визначатися за погодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні обмеження роботи за сумісництвом, краще стимулювалося суміщення професій і посад тощо.

Кардинальними можна вважати також зміни в інституті тру­дового договору щодо запровадження союзним законодавством 1990—1991 рр. так званої контрактної форми прийняття на роботу. Свідченням розуміння необхідності кардинальних змін у галузі правового регулювання праці було включення до плану підготовки проектів законодавчих актів, необхідних для правового забезпечен­ня економічної реформи, підготовку проекту закону СРСР про при­ведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю у відповідність з новими принципами господарювання¹.

Постановою Верховної Ради УРСР «Про економічну самостій­ність Української РСР» передбачалося розроблення законодавчих актів про працю. Законом УРСР від 20 березня 1991 р. були внесені окремі зміни в КЗпП УРСР. Щоправда, ці зміни можна охарактери­зувати лише як тимчасові заходи щодо оновлення трудового зако­нодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти, присвячені окре­мим інститутам трудового права України, наприклад закони УРСР від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» і «Про основи со­ціальної захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовому законодавстві мали місце певні зрушення реформаторського харак­теру. Проте в цілому трудове законодавство перебувало у кризово­му стані і не відповідало потребам часу. Істотними недоліками цієї галузі права були: хибна орієнтація на виробництво, а не на праців­ника; незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці; майже повна відсутність договірних засад між працівником і ад-

¹ Див. Зуб М. В. Реформа трудового законодательства в условиях перехода к рьіноч-ной зкономике // Сов. гос-во й право. 1991. № 2. С. 46.

міністрацією підприємства, установи, організації; слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеже­ність предмета і вузьку сферу дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців держпідприємств, організацій і установ); слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік¹. Тому в умо­вах економічних реформ і розвитку ринкових відносин потрібні бу­ли радикальні зміни всього законодавства про працю, які відобра­жали реальні процеси перебудови в різних сферах життя суспіль­ства².

Робилися також спроби реформувати законодавство, яке ре­гулювало соціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від 11 квітня 1991 р. «Про загальні засади дер­жавної молодіжної політики в СРСР», від 15 травня 1990 р. «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», від 24 квітня 1990 р. «Про мови народів СРСР», від 1 жовтня 1990 р. «Про свободу совісті і релігійні організації». Серед правових актів України соціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській СРСР» і від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення».

У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керу­вались в Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені проце­сами, які відбувалися в соціально-економічній і політичній сферах. Так, у 1985—1986 рр. кримінальне законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політики щодо посилення боротьби з пияцт­вом, а також одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було встановлено, що в разі заміни в порядку помилування смертної ка­ри позбавленням волі останнє могло бути призначене і на строк по­над 15 років, але не більше 20 років. У 1987 р. в загальносоюзне за­конодавство були внесені зміни і доповнення у зв'язку з приєднан­ням СРСР до міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, заручників.

¹ Див.: Иванов С. А. Кризис советского трудового права // Сов. гос-во й право. 1990. № 7. С. 40.

² Докладніше про це див.: Конференция. Реформа трудового законодательства в СССР: Обзор докладов й виступлений. Рекомендации // Сов. гос-во й право. 1991. № 4. С- 36—47; Симорот 3. Перебудови! процеси у законодавстві про працю: досяг­нення, недоліки, пропозиції // Рад. право. 1990. № 6. С. 10—14; Стависький П. Шляхи вдосконалення трудового законодавства // Рад. право. 1990. № 3. С. 7—10.

Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активіза­ція громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угрупо­вань, партій і рухів призвели до змін і доповнень в Закон СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», обумови­ли прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. «Про захист честі і гідності Президента СРСР». від 23 жовтня 1990 р. «Про криміналь­ну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та ін­ші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту». 2 липня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла Осно­ви кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік¹.

Реформаторськими засадами позначено й процесуальне зако­нодавство. Так, ЗО червня 1987 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службо­вих осіб, які обмежують права громадян», який за формою і змістом відповідав принципам демократизації суспільного життя². Цей за­кон запрацював і в УРСР. Так, згідно з цим актом про процедуру судового оскарження протиправних і таких, що порушують права громадян, дій офіційних осіб в Україні тільки у першій половині 1988 р. розглядалось 187 позовів³.

Таким чином, законодавство у перебудовний період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою став виявлятися новий для ра­дянської правової системи принцип центрального становища інсти­туту прав і свобод особи. Воно за своїм змістом ставало більш демо­кратичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і респу­бліканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом і подолати кризові яви­ща. Комплексний підхід до законодавства був явно недосконалим.

Зміна напрямів і конкретних цілей, непослідовність і неповно­та рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися «білі плями», застарілі норми, виникали розузгоджє-ність норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Негативну роль відіграло захоплення «валом» за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР тільки у 1989—1991 рр. прийняла понад 100 законів. У правових актах було багато декларативних поло-

¹ Ведомости С-ьезда народних депутатов СССР й Верховного Совета СССР. 1991. №30.-Ст. 862.

² Див.: Соверпіенствование законодательства СССР й союзних республик. Минск, 1990. С. 299.

³ Див.: Стефанюк Б. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади // Право України. 1998. № 3. С. 4.

жень, які не підкріплювалися організаційним і правовим механіз­мом реалізації¹.

В умовах невпинного ослаблення влади союзних структур розгорнулася справжня «війна» союзних і республіканських зако­нів, яка набула особливого напруження після проголошення респу­бліками декларацій про їх державний суверенітет. Ситуація не по­ліпшилась і після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. «Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законо­давства Союзу РСР»², де, зокрема, передбачалось, що закони, ука­зи Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'яз­ковими для виконання усіма державними І громадськими органами, посадовими особами і громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження, Більше того, у той самий день, 24 жовтня, Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР³. Тепер в ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що «на території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки». Отже, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі де­стабілізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.

Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вере­сня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти зако­нодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України⁴.

¹ Див.: Топорнин Б. Н. Разделение властей й государственная организация. С. 24.

² Вєдомости Оьезда народних депутатов СССР й Верховного Совета СССР. 1990. №44. Ст. 918.

³ Відомості Верховної Ради УРСР. 1990. № 45- Ст. 606.

⁴ Відомості Верховної Ради України. 1991. № 46. Ст. 621. 514