§ 4. Перебудова державних органів урср на основі Конституції 1937 р.

Верховна Рада і Раднарком УРСР. Прийняття Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. істотно змінило всю систему вищих і місцевих органів державної влади і органів державного управління.

Відтепер вищим органом державної влади СРСР ста­вала двопалатна (Рада Союзу і Рада Національностей) Верховна Рада СРСР. Вищим органом державної влади УРСР була Верховна Рада республіки, місцевими органами державної вла­ди — місцеві Ради депутатів трудящих.

12 грудня 1937 р. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, які проводилися під керівництвом та контролем Комуністичної партії. Від України було обрано 102 депутати до Ради Союзу і 36 депутатів до Ради Національностей,

Вибори до Верховної Ради УРСР відбулися (також під конт­ролем партійних організацій) вже в наступному році — 25 лютого 1938 р.

Місцеві Ради депутатів трудящих. Наприкінці 1939 р. розпо­чалася нова виборча кампанія. Необхідно було обрати місцеві орга­ни державної влади. Тут все також розпочалося з партійної дирек­тиви — постанови ЦК КП(б)У «Про підготовку до виборів у місцеві Ради депутатів трудящих УРСР», прийнятої 28 серпня 1939 р. На підставі Положення про вибори до місцевих Рад депутатів трудя­щих УРСР розгорнулась підготовка до виборів: утворювалися ви­борчі округи та дільниці, організовувались виборчі комісії тощо. Відповідні парткоми висували кандидатів у депутати.

Вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися 24 груд­ня 1939 р. Було обрано 15 обласних, 583 районних, 164 міських, 10 863 сільських і 442 селищних Ради депутатів трудящих.

Відповідно до нової Конституції встановлювався сесійний по­рядок діяльності місцевих Рад депутатів трудящих. Відразу заро­дилась і нова організаційна форма — постійні комісії обласних, ра­йонних, міських, сільських і селищних Рад.

Місцеві Ради депутатів трудящих обирали виконкоми у скла­ді голови, його заступників, секретаря і членів виконкому. За Конс­титуцією УРСР виконкоми Рад безпосередньо підпорядковувались як Радам депутатів трудящих, що їх утворювали, так і виконкомам Рад вищого рівня. Вони керували культурно-політичним і госпо­дарським будівництвом на своїй території. Тому місцеві Ради утво­рювали органи управління — відділи та управління, що підпоряд­ковувались як самій Раді дІ'ІІутитів трудящих та її виконкому, так і відповідному наркомату УРСР.

Військове будівництво. У передвоєнний час було вжито низ­ку державно-правових заходів з метою зміцнення Червоної армії та Військово-Морського флоту. Але спостерігалися в цей час і тра­гічні моменти. Напередодні війни було репресовано майже всю ке­рівну верхівку армії. Тоталітарний режим шляхом репресій нама­гався усунути самостійно мислячих військових та поставити на їх­нє місце безликих людей, з тим щоб перетворити армію в надійну опору тоталітарно-репресивної системи.

Водночас відповідно до постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 7 березня 1938 р. «Про національні частини в РСЧА» лік­відовувалися національні формування, створені на підставі рішень XII з'їзду РКП(б)¹. Ще більші зміни у структурі збройних сил від­булися на підставі Закону Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1939р. «Про загальний військовий обов'язок». Було розформовано військові частини і з'єднання, що будувались на підставі терито­ріально-міліційного принципу, і збройні сили цілком перейшли на становище кадрових. Таку реорганізацію було проведено і в УРСР.

Усі питання організації збройних сил і керівництва ними на­лежали до компетенції Союзу РСР. Тому державні органи УРСР тільки виконували розпорядження уряду Союзу РСР і військового командування.

Одночасно з різними заходами щодо зміцнення Червоної армії Сталін завдав відчутного удару по військових командних кадрах. За­знали втрат і військові округи, розташовані в Україні. Було заареш­товано і розстріляно командувачів військ Київського військового округу І. Якіра, Харківського — І. Дубового. Почалось винищення ко­мандних кадрів цих двох округів. Повністю було знищено штаб КВО. У 1937—1938 рр. тільки з КВО і ХВО було репресовано 150 осіб ко­мандного складу вищого рангу (Думенко, Ковтюх, Гаркавий та ін.). Більшість командних посад довелося надати людям, які не встигли закінчити навіть середніх військових навчальних закладів.

Вражає свавілля, яке чинилося щодо людей, у тому числі сто­совно тих, хто встановлював радянську владу. Характерною є справа члена ВЦВК, легендарного героя громадянської війни, тричі нагородженого орденом Червоного Прапора, члена партії з 1918 р.

¹ Див.; Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. К., 1993. С. 188

комкора Є. Й. Ковтюха, заарештованого у 1937 р. Ковтюх звинува­чувався у контрреволюційній змові. Усі його звернення до держав­них інстанцій і особисто до Сталіна виявилися марними. На «слідст­ві» до нього застосовували жорстокі тортури. Без жодного доказу вини за вироком військової колегії Верховного Суду СРСР Ковтюха розстріляли. І лише у 1956 р. — реабілітували.

Судова система, прокуратура, НКВС. Зміни у державному механізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і прокуратури. Перебудова цих органів спрямовувала­ся насамперед на посилення репресій як головного засобу існування тоталітарно-репресивної системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР 1937 р., де зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Верховним Судом УРСР, Верховним Судом Молдавської АРСР, об­ласними судами, судами адміністративних округів, а також спе­ціальними судами СРСР, які утворюватимуться за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

Подальшого розвитку і конкретизації конституційні положен­ня набули в Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і автоном­них республік, прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серпня 1938 р.¹

Закон про судоустрій декларував найважливіші принципи су­дочинства, наприклад принцип гласності. Про це йшлося і в Конс­титуції УРСР, де в ст. 101 було зазначено, що «розгляд справ в усіх судах Української РСР відкритий, оскільки законом не передбаче­ні винятки, з забезпеченням звинуваченому права на захист». У ст. 109 Конституції УРСР також вказувалося, що «судочинство в Українській РСР провадиться українською мовою з забезпеченням для осіб, які не володіють мовою більтігості, повного ознайомлення з матеріалами справи через перекладача, а також права виступати в суді на рідній мові».

У Законі подальшого розвитку набув принцип виборності суд­дів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд респуб­ліки обирається Верховною Радою УРСР строком на 5 років, облас­ні суди — обласними Радами депутатів трудящих на такий самий строк, народні суди — населенням строком на 3 роки. Але реорга­нізацію судової системи в Україні відповідно до Закону про судоус­трій і Конституції УРСР здійснити до кінця не вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

¹ Вторая сессия Верховного Сонета СССР 10—21 августа 1938 г.: Стенограф, отчет. М-, 1938. С. 782.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях. Обласні суди звільнялися від адміністративних функцій, пкі переламалися відтопер управлінням наркомату юстиції при об­литих 1'иднх депутатів тру дні цих, В Україні вони діяли на підста­ві Положення, ивтвррджинпп) ІІостамсиюю Раднаркому УРСР від 27 грудин Імам р¹

ІІІи'дсиІІн ми нгій країні й основному єдиного законодавства, і'дижип ксрімшіцтіш судомою практикою, яке було зосереджене у Нррмпвнмму (.'уді С!НСР, єдиного судового управління, що здійсню­вались Ннриоміїтом юстиції СРСР, мало на меті подальше змІцнен-нн єдності судової системи, зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про судоустрій, і передусім принципи соціалістичної законності, не гпіли гарантією її додержання. Навпаки, якраз у цей час мали міс­ці* дуже серйозні порушення законності, практикувалася позасудо-гш репресія. Право застосування кримінального покарання надава­лось не тільки судовим органам, а й «трійкам», особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР.

Діяльність Прокуратури УРСР визначалась Конституцією СРСР 1936 р. і Конституцією УРСР 1937 р., де було сказано, що вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма наркоматами й установами, як і окремими посадовими особами і громадянами, 'на території республіки здійснює Генеральний прокурор СРСР як безпосередньо, так і через Прокурора УРСР. Прокурор республі­ки й обласні прокурори призначалися Генеральним прокурором СРСР на п'ять років, прокурори районів і міські — Прокурором УРСР на такий самий строк.

Як Прокуратура Союзу РСР, так і Прокуратура України в цей період не забезпечували належного прокурорського нагляду за правоохоронними органами. Керівництво Прокуратури СРСР само підтримувало застосування недозволених методів слідства, прове­дення необгрунтованих масових репресій.

Не було розроблено І нового положення про прокуратуру. Все ще продовжувало діяти Положення про Прокуратуру СРСР, за­тверджене постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 17 грудня 1933 р. Воно регламентувало й діяльність республіканських проку­ратур, у тому числі в УРСР.

У другій половині 30-х років органи НКВС було остаточно ви­ведено ;І-під контролю уряду і вищих партійних органів. Фактично НКВС не підпорядковувався нікому, крім Сталіна, проте, диктував

Збірник постанов і розпоряджень Уряду УРСР (далі ЗГІ УРСР). 1939. № 37. Ст. 178.

свою волю усім, нехтуючи правовими нормами, спираючись виклю­чно на власні нормативні акти — накази, директиви та розпоря­дження, що були цілком утаємничені від суспільства. По країні прокотилася нова хвиля масових і жорстоких репресій, яка захопи­ла й Україну. Саме у ці часи було знищено українську автокефаль­ну православну церкву.

Після усунення від керівництва П. Постишева в Україну в 1937 р. прибули три особисті представники Сталіна — В. Молотов, М. Єжов і М. Хрущов. Різко посилилися репресії. З вересня 1937 р. поряд з «трійками» з'явились і «двійки» (участь перших секретарів обкомів партії у роботі цих каральних органів була вже не обов'яз­ковою)¹.

У 1937 р. було заарештовано і страчено 17 членів українського уряду. Голова Раднаркому УРСР П. Любченко покінчив життя са­могубством. Трохи пізніше розстріляли голову Раднаркому України у 1919 — 1923 рр. X. Раковського. Був розгромлений ЦК КП(б)У, об­раний на XIII з'їзді КП(6)У в 1937 р. З 11 членів політбюро загину­ло 10, з 5 кандидатів у члени політбюро — 4. Репресовано усіх 9 членів оргбюро та ін.²

Наприкінці 30-х років проведено «чистку» апарату НКВС, що завершилася зміною керівництва й основних кадрів наркомату. Розгрому було піддано кадри зовнішньої розвідки і проведено їх реорганізацію. Після цього у лютому 1941 р. НКВС поділили на два наркомати: внутрішніх справ (НКВС) і державної безпеки (НКДБ)

1 Див.: Бенько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917— 1953 рр.)- С. 20.

2 Історія України / За ред. В. А. Смолія. С. 295.