§ 2. Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років. Подальший процес формування адміністративно-командної системи

Правовий статус України, її місце у складі союзної держа­ви — Союзу РСР — були законодавче закріплені як в Конституції СРСР 1924 р., так і в Конституції УСРР 1929р. Проте подальший процес формування командно-адміністративної системи управління (він розпочався ще в роки громадянської війни), основою якої стала рестав­рація воєнно-комуністичних методів та військових наказів, руйну­вав зафіксовані Конституцією УСРР 1929 р. принципи взаємовідно­син між загальносоюзними і республіканськими органами, обмежу­вав права й компетенцію державних органів УСРР. Звідси — невпинне зростання ролі центру, тобто загальносоюзних установ, і обмеження прав республіки. Україна поступово втрачала елементи своєї суверенності. Все це позначалося на становищі як централь­них, так і місцевих органів влади УСРР.

Центральні органи влади й управління УСРР. Згідно з Конс­титуцією УСРР 1929 р. систему державних органів республіки очо­лював Всеукраїнський з'їзд £*ал робітничих, селянських І червоно-армійсіоьих депутатів, якому були підпорядковані всі шціі органи влади.

Всеукраїнський з'їзд Рад складався з представників міських і селищних Рад УСРР за нормою один_де легат на кожні 10 тис. ви­борців і з представників сільського населення за нормою один деле­гат на кожні 50 тис. населення. Делегати на з'їзд обиралися Все-молдавським з'їздом Рад і обласними з'їздами Рад України.

З'їзд як формально найвищий орган державної влади на те­риторії республіки видавав нормативні акти, які були юридичною базою для прийняття іншими державними органами своїх рішень, користувався виключним правом вносити зміни та доповнення до Конституції УСРР, здійснював верховне керівництво і найвищий контроль у республіці.

Уявлення про характер роботи Всеукраїнських з'їздів Рад дає перелік питань, які в цей час розглядалися на з'їздах. Так, XII Все­український з'їзд Рад, що відбувався з 25 лютого до 4 березня 1931 р. у Харкові, мав такий порядок денний: 1) звіт уряду УСРР; 2) питання радянського будівництва; 3) про колгоспне та радгоспне будівництво; 4) загальне навчання і політехнізація шкіл; 5) про кон­ституцію і вибори, Схожим був і порядок денний Всеукраїнського з'їзду Рад, який відбувся 15—22 січня 1935 р. Окрім звіту уряду УСРР, на з'їзді були розглянуті питання про збереження та розви­ток тваринництва в республіці, про господарське, культурне і ра­дянське будівництво тощо,Ц}станшм став Надзвичайний XIV з'їзд Рад, який затвердив ЗО січня 1937 р. нову Конституцію УСРР, згід-. но з якою на зміну з'їздівській системі прийшла Верховна Рада УСРР.

Насправді Всеукраїнський з'їзд Рад не мав повноти влади і був обмеженим у своїй діяльності. Слід мати на увазі, що Всеукра­їнський з'їзд керувався директивами Комуністичної партії та по­становами Всесоюзних з'їздів Рад і ЦВК СРСР. Надалі, в міру роз­витку адміністративно-командної системи управління, активізу­валася нормотворча діяльність загальносоюзних органів влади й одночасно обмежувалися функції вищих органів державної влади союзних республік. Ось чому вже на початку 31)-х років помітно звузилась компетенція Всеукраїнського з'їзду Рад, значно меншу роль він став відігравати в державному, господарському і соціаль­но-культурному будівництві в республіці¹.

В умовах тоталітарної держави з'їзди ставали декоративними форумами, які беззастережно схвалювали усі заходи, що впрова­джувались в державі партапаратом, надавали державно-правової форми партійним директивам.

Показовим з цього погляду було й порушення черговості скли­кання Всеукраїнських з'їздів Рад. За Конституцією УСРР 1929 р. чергові з'їзди мали скликатися один раз у два роки. Але на практи­ці, якщо XII Всеукраїнський з'їзд Рад відбувся у 1931 р., то наступ­ний XIII з'їзд було скликано не в 1933 р., а лише в 1935 р.

У період між Всеукраїнськими з'їздами Рад верховним зако­нодавчим, розпорядчим і виконавчим органом влади республіки був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який обирався Всеукраїнським з'їздом Рад. Хоча конституційне законо­давство УСРР не встановлювало кількісного складу ВУЦВК, на по­чатку 30-х років на практиці він становив приблизно третину від кількості делегатів Всеукраїнського з'їзду Рад². XII і XIII Всеукра-

¹ Див.: Гончаренко В. Д. Всеукраинский с-ьезд Советов рабочих, крестьянских й кра-

сноармейских депутате* — верховими орган власти УССР в 1917—1937 гг. К, 1990. С. 47.

² Див: Румянцев В. А. Правовой статус членов Всеукраинского ЦИК // Проблеми соц. законносте. 1987. № 19. С. ЗО.

їнські з'їзди Рад обирали ВУЦВК у складі 366 осіб. Такий значний склад ВУЦВК створював видимість демократії, а на практиці робив цей орган малопраце:ідатішм.

Як І в попередні роки, діяльність ВУЦВК здійснювалася шля­хом проведення сесій. На відміну від попереднього періоду, почина­ючи з 30-х років, сесії ВУЦВК стали скликатися нерегулярно. Час між їх скликанням коливався від 1,5 місяця до одного року. Причи­на цього полягала в тому, що тоталітарний режим не відчував по­треби н діяльності представницьких органів влади. Рішення, які приймалися ними, мали, як правило, декларативний характер.

У період між сесіями вищим законодавчим, виконавчим і роз­порядчим органом влади УСРР була Президія ВУЦВК. За Консти­туцією УСРР 1929 р. вона мала право: видавати декрети, постанови і розпорядження (ті з них, які визначали загальні норми економіч­ного та політичного життя або вносили докорінні зміни в практи­ку діяльності установ республіки, мали затверджуватися сесією ВУЦВК}; припиняти дію і відміняти постанови Раднаркому УСРР, республіканських наркоматів, Всемолдавського ЦВК та окружних виконавчих комітетів; законодавчої ініціативи у вищих органах влади Союзу РСР; опротестовувати у відповідних органах Союзу РСР постанови Президії ЦВК та Раднаркому СРСР.

У середині 30-х років змінилися назви вищих органів влади республіки. Після ХНІ з'їзду Рад (січень 1935 р.) Всеукраїнський з'їзд Рад було перейменовано у з'їзд Рад УСРР, ВУЦВК — у ЦВК УСРР, Президію ВУЦВК — у Президію ЦВК УСРР. Відповідно до цього змінились ілазви вищих органів державної влади Молдавсь­кої АСРР. Згодом на Надзвичайному XIV з'їзді Рад (січень 1937 р.) замість назви «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР) було: встановлено назву «Українська Радянська Соціаліс­тична Республіка» (УРСР).

Виконавчу владу відповідно до Конституції УСРР 1929 р. уособлювала Рада Народних Комісарів (РНК). Характерною рисою періоду, що розглядається, було посилення впливу Раднаркому УСРР на всі сфери державного життя. РНК був бюрократичним ор­ганом, через який тоталітарному більшовицькому керівництву було зручніше керувати країною.

Форсовані темпи проведення індустріалізації, суцільна колек­тивізація сільського господарства призвели до дедалі більшого зо­середження влади у центрі Союзу РСР, в ЦК ВКП(б), що вимагало певної перебудови структури та організаційних форм діяльності уряду України.

Щоб забезпечити чітке виконання директив, які надходили з центру, постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 18 січня 1931 р. при раднаркомах союзних і автономних республік передбачалось утворення комісій виконання¹. На розвиток цієї директиви ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 4 лютого 1934 р. утворили постійну комісію, на яку покладалися обов'язки перевірки фактич­ного виконання директив уряду і зміцнення дисципліни в усіх дер­жавних органах та господарських організаціях. До складу цієї ко­місії входили: голова Раднаркому УСРР, один з секретарів ЦК КП(б)У, народний комісар РСІ, голова Всеукраїнської Ради проф­спілок і голова Укрколгоспцентру².

У напрямку посилення централізації та підкорення союзному центру відбулася і подальша реорганізація окремих наркоматів. Так, щоб забезпечити єдине керівництво сільським господарством усієї країни наприкінці 1929 р. було створено наркомат землеробст­ва СРСР. Після цього ВУЦВК і Раднарком УСРР перетворили республіканський наркомат землеробства УСРР на союзно-респуб­ліканський³. Цей наркомат підпорядковувався ВУЦВК і Раднарко­му УСРР, водночас він в усій своїй діяльності керувався директи­вами наркомату землеробства СРСР. Наприкінці 1932 р. було ство­рено загальносоюзний наркомат зернових і тваринницьких радгос­пів⁴, до відання якого перейшли радгоспи загальносоюзного підпо­рядкування. Радгоспи республіканського значення залишились у віданні раднаркомІв союзних республік, однак, керували ними упо­вноважені загальносоюзного наркомату радгоспів.

Дійшла черга й до Вищої ради народного господарства УСРР. У січні 1932 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР реорганізували ВРНГ УСРР у наркомат легкої промисловості⁵, перебудували управління республіканською і місцевою промисловістю республіки⁶. У відання наркомату легкої промисловості передавалися текстильна, трико­тажна, галантерейна, шкіряно-взуттєва та інші галузі. Водночас усі республіканські та місцеві об'єднання, трести і підприємства маши­нобудівної, хімічної, будівельних матеріалів та інших галузей пере­бували у віданні наркомату важкої промисловості СРСР. Деякі

¹ СЗ СССР. 1931. № 9. Ст. 100.

² Там же. 1931. № 3. Ст. 34.

³ Там же. 1930. № 8. Ст. 99-

⁴ Там же. 1932. № 31. Ст. 435.

⁵ Там же. № 3. Ст. 16.

⁶ Там же. № 10. Ст. 82.

підприємства місцевої промисловості України підпорядковувалися наркомнту ліі'отн промисловості СРСР. Ці загальносоюзні нарко-Мши кг|Іуия.'Іи гніпми галузями через уповноважених при Раднаркомі УСРР

Відбулися зміни й у структурі наркомату торгівлі УСРР, який у 1930 р було перетворено в наркомат постачання УСРР¹.

Відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 15 грудня 1930р. було ліквідовано наркомат внутрішніх справ УСРР, а його функції передано різним відомствам — головному управлінню комунального господарства, головному управлінню міліції та карно­го розшуку при Раднаркомі УСРР, а також наркомату юстиції. Гшішжс управління комунального господарства при Раднаркомі УПТ у 1931 р. було перетворене в наркомат комунального госпо-Дйргша².

Не залишилось поза увагою союзного центру і керівництво ииіцшо освітою. Відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР під 23 липня 1930 р. керівництво вищими навчальними закладами передавалося відповідним загальносоюзним наркоматам І господар­ським об'єднанням. У віданні союзних республік залишилися тіль­ки педагогічні навчальні заклади та університети. У зв'язку з цим було реорганізовано центральний апарат наркомату освіти УСРР. Відтепер загальне керівництво вищою технічною освітою в респуб­ліці та контроль за якістю підготовки технічних кадрів покладали­ся на комітет у справах вищої технічної освіти при ЦВК СРСР, який було утворено 19 вересня 1932 р.³

У міру розвитку командно-адміністративної системи управ­ління зростала роль партії в усіх галузях державного, господарсь­кого і соціально-культурного будівництва. Починаючи з 1933 р., важливу роль у здійсненні завдань соціалістичного будівництва відіграють спільні постанови Раднаркому УСРР і ЦК КП(б)У з пи­тань промисловості, будівництва, торгівлі і фінансів, народної ос­віти, культури, науки та ін.

Продовжувався процес реорганізації вищих органів управлін­ня України з посиленням ролі загальносоюзних наркоматів. Так, на основі вказівок XVII з'їзду ВКП(б) 7 квітня 1934 р. ВУЦВК і Рад­нарком УСРР прийняли постанову «Про реорганізацію народних комісаріатів та центральних установ УСРР»⁴. Відповідно до цієї