Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекции по история Украины.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
670 Кб
Скачать
☆

5. Російський визвольний рух.

У 60–80-х рр. XIX ст. в Наддніпрянській Україні активно діяли російські організації народників, вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції, які ставили за мету ліквідацію в Російській імперії самодержавства, перебудову життя на демократичних засадах, впровадження общинного соціалізму. Народницькі гуртки, що виникли в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Полтаві, підтримували між собою зв’язки і були підпорядковані єдиному керівництву в Петербурзі, де в 1876 р. була створена організація «Земля і воля», якав 1879 р. розкололася на «Народну волю» та «Чорний переділ».

  • Найактивніше діяли народницькі групи «чайківців», «Київська комуна», «Південні бунтарі», членами яких були М. Чайковський, А. Желябов, В. Засулич, Я. Стефанович.

  • У 1874–1875 рр. народники здійснювали «ходіння в народ», під час якого читали селянам заборонену літературу й проводили бесіди на революційні теми.

  • У 1877 р. революційна селянська організація «Таємна дружина» на чолі з Яковом Стефановичем, сфабрикувавши «царські маніфести», намагалася здійснити «Чигиринську змову» з метою організації селянського повстання на Київщині.

Після провалу планів підняти селян на повстання народники перейшли до терору, здійснивши низку замахів на царя та чиновників, які закінчилися вбивством 1 березня 1881 р. імператора Олександра ІІ. Ні пропагандистська, ні терористична діяльність народників не досягла мети. Здійснити соціалістичну революцію, спираючись на селянство, виявилося неможливим. Організації народників було розгромлено, керівників страчено або засуджено до каторги (в тому числі українців А. Желябова, С. СтепнякаКравчинського, М. Кибальчича).

6. Польський визвольний рух.

У 50–60-х рр. XIX ст. на Правобережжі серед полонізованої української шляхти виник культурно-просвітницький рух «хлопоманів», представниками якого були Володимир Антонович, Тадей Рильський, Борис Познанський. «Хлопомани» визнавали існування українського народу, вивчали українську мову, історію та культуру, прагнули скасування кріпацтва та демократизації суспільства.

У 1863–1864 рр. відбулося польське національно-визвольне повстання проти Росії, яке охопило й Правобережну Україну. У лавах польських повстанців воювали українці Андрій Потебня, Андрій Красовський та ін. Поляки, як і раніше, прагнули відновити незалежність Польщі в межах 1772 р. і відмовляли українському народу у праві на власну державність, тому масової підтримки українців повстання не отримало й було придушено російським урядом.

Тема: Західноукраїнські землі в другій половині XIX ст.

План.

  1. Соціально-економічне становище.

  2. Суспільно-політичний розвиток.

  3. Національно-визвольний рух.

  4. Культцра України в другій половині ХІХ ст.

1. Соціально-економічне становище.

Скасування кріпосного права під час революції 1848–1849 рр. в Австрійської імперії сприяло розвитку ринкових відносин в економіці західноукраїнських земель.

  • Основою економіки залишалося сільське господарство, в якому було зайнято 75–85% населення. Незважаючи на залишки кріпацтва (панування поміщицького землеволодіння, великі викупні платежі, малоземелля і безземелля селян), розвивалися ринкові відносини: застосовувалася вільнонаймана праця, сільськогосподарська техніка, поглиблювалася спеціалізація районів; виникали кооперативи.

  • У 70–90-х рр. XIX ст. почалося формування фабрично-заводської промисловості, провідними галузями якої були нафтова, вугільна, соляна, лісова та харчова. Однак промисловий переворот у Західній Україні відбувся пізніше, ніж у центральних і західних регіонах Австрійської імперії, тому великих підприємств було дуже мало (5%), переважала середня, дрібна і кустарно-реміснича промисловість.

  • Аграрне перенаселення, повільний розвиток промисловості, демографічний бум призвели до початку трудової еміграції українців до Росії, Німеччини, Румунії, Австрії, Угорщини і навіть до Канади, США, Бразилії й Австралії.

Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття залишалися внутрішніми колоніями Австрійської імперії і служили ринком збуту товарів і джерелом сировини та сільськогосподарської продукції.