4. Наддніпрянська Україна в 1907-1914 р.

Після поразки революції в Російській імперії встановився реакційний режим, який одержав назву столипінського за ім’ям голови Ради міністрів Петра Столипіна.

Він характеризувався:

• виданням нового виборчого закону, за яким виборчі права мали тільки 15% населення;

• забороною демонстрацій, мітингів, зборів;

• розгромом робітничих організацій, профспілок;

• забороною українських газет, журналів, художньої літератури; закриттям «Просвіт», українських клубів і гуртків.

Одночасно з метою вирішення аграрного питання, послаблення конфронтації в суспільстві та недопущення нової революції було проведено аграрну реформу (указ від 9 листопада 1906 р., закони від 14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р.), яка передбачала:

• вихід селян із громади та закріплення землі у приватну власність;

• створення на селі відрубного й хуторського господарства;

• надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;

• переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії.

Столипінська аграрна реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві, однак в цілому не досягла поставлених цілей, оскільки не ліквідувала поміщицького землеволодіння, малоземелля та безземелля селян. Після поразки революції 1905–1907 рр. усі українські партії зазнали переслідування влади. Поступово український визвольний рух, в якому діяли національно-ліберальний, націонал-радикальний та революційно-соціалістичний напрямки, набирав нових сил, однак цей процес на певний час призупинила Перша світова війна.

5. Соціально-економічний розвиток Західної України.

Соціально-економічний розвиток Західної України визначався її залежним становищем в Австро-Угорської імперії.

• Розвиток промисловості характеризувався завершенням формування фабрично-заводської промисловості; успішним розвитком нафтової, деревообробної, швейної, взуттєвої і килимарської галузей; припливом іноземного — німецького, англійського, французького — капіталу.

• Розвиток сільського господарства характеризувався наявністю кріпосницьких пережитків; збереженням поміщицького землеволодіння; поглибленням соціальної диференціації селянства; розвитком кооперативного руху; посиленням еміграції до Німеччини, Бельгії, Франції, США, Канади, Бразилії та Аргентини.

Однак зростання промисловості та сільського господарства не призвело до поліпшення становища робітників і селян, які відчували на собі економічний і національний гніт. Дискримінація українського населення сприяла зростанню національної свідомості й активізації масової політичної боротьби за національне визволення українців. Загальноукраїнським центром визвольного руху залишалася Галичина, де активно діяли:

• політичні партії (Русько-українська радикальна партія, Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-суспільна партія, які боролися за впровадження загального виборчого права та територіально-адміністративний перерозподіл Галичини);

• підпільні молодіжні організації («Молода Україна»);

• спортивно-фізкультурні патріотичні товариства («Сокіл», «Січ», «Пласт»).

Ідея незалежної Української держави, в якій були б зібрані всі етнічні українські землі, ставала гаслом, навколо якого мали об’єднатися всі українці.