7. Розгром військ Врангеля і махновців.

У квітні 1920 р. кримське угрупування білогвардійців очолив генерал П. Врангель.

6 червня 1920 р. врангелівські війська, скориставшись тим, що основні сили Червоної армії брали участь у війні з Польщею, почали наступ з Криму, захопили Північну Таврію, однак були зупинені радянськими військами на лінії Херсон – Нікополь – Бердянськ.

7 серпня 1920 р. радянські війська Південного фронту на чолі з М. Фрунзе разом з військами Н. Махна перейшли у контрнаступ, який завершився розгромом білогвардійських військ у Північній Таврії й витісненням їх до Криму.

8–11 листопада 1920 р. радянські війська взяли штурмом Перекопські укріплення, вдерлися до Криму і до 16 листопада встановили радянську владу в Сімферополі, Севастополі, Феодосії, Керчі, Алушті та Ялті. Частина білогвардійських військ та біженців евакуювалися на кораблях Антанти до Туреччини, а ті, що залишилися, стали жертвами «червоного терору».

Після розгрому військ П. Врангеля радянське командування вирішило знищити махновців. 25 листопада 1920 р. радянські війська оточили війська Нестора Махна у районі Євпаторії в Криму, а 26 листопада — у Гуляйполі. Зазнавши великих втрат, махновці прорвали оточення, однак незабаром зазнали нищівної поразки. У серпні 1921 р. Н. Махно разом з невеликим загоном відступив до Румунії.

8. Культура і духовне життя в Україні в 1917–1920 рр.

Повалення царизму, боротьба за незалежність, кардинальні соціально-економічні зміни сприяли духовному піднесенню у суспільстві. Однак жорстока боротьба різних політичних сил, матеріальні та людські втрати під час Першої світової й громадянської війни, еміграція діячів літератури та мистецтва за кордон негативно впливали на розвиток культури.

Позитивні зміни відбулися в галузі освіти, збільшилася кількість навчальних закладів: наприкінці 1920 р. в Україні було 21,9 тис. загальноосвітніх шкіл, 665 профшкіл, 38 ВНЗ. Центральна рада, Гетьманат і Директорія проводили українізацію освіти: відкривалися українські гімназії й університети (в Києві та Кам’янець-Подільському), обов’язковими предметами стали українська мова, історія та географія України. Радянська влада запровадила обов’язкове безкоштовне навчання дітей віком від 7 до 16 років, створила республіканську комісію для ліквідації неписьменності дорослих, відкрила робітничі факультети для підготовки робітничої та селянської молоді до вступу у ВНЗ.

24 листопада 1918 р. було відкрито Українську академію наук (президент — В. Вернадський, секретар — А. Кримський), яка мала три відділи: історико-філологічний (Д. Багалій, С. Єфремов), фізико-математичний (М. Кащенко), соціально-економічний (М. Туган-Барановський).

У літературі розвивалися нові напрямки: романтизм (В. Сосюра «Червона зима», «Третя рота»; В. Чумак «Заспів»; А. Еллан-Блакитний «Удари молота і серця»; П. Тичина «Золотий гомін», «Сонячні кларнети»), неокласицизм (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, які об’єдналися навколо журналу «Книгар»), символізм (Я. Савченко, Д. Загул), футуризм (М. Семенко, Г. Шкурупій).

Розвивалося образотворче мистецтво: було відкрито Українську академію мистецтв (1917 р.), членами якої стали художники М. Бойчук, Г. Нарбут, В. Кричевський, Ф. Кричевський, О. Мурашко; створено першій в Україні пам’ятник Т. Шевченку (1918 р., м. Ромни, скульптор І. Кавалерідзе).

Значні зміни відбулися в театральному мистецтві: було засновано Український

театр драми та опери (1918 р., Київ), Новий драматичний театр ім. І. Франка (1919 р., Вінниця, із 1923 р. — Харків, із 1926 р. — Київ), в яких працювали режисери-новатори Л. Курбас і Г. Юра.

Розвивалося музичне мистецтво: було створено Українську республіканську капелу під проводом К. Стеценка і О. Кошиця, Державну українську мандрівну капелу («Думка») на чолі з Н. Городовенком, творили композитори Л. Ревуцький, Г. Верьовка, М. Леонтович, Б. Лятошинський.

У 1919–1920 рр. почалося виконання радянського плану монументальної пропаганди: зносилися пам’ятники «царям та царським посіпакам», знищувалися пам’ятки української культури, особливо храми, відкривалися пам’ятники «видатним революціонерам».

Тема: Українська СРР в умовах нової економічної політики (192 1–1928 рр.)

План.

1. Економічне і соціальне життя в роки непу.

2. Утворення Союзу РСР і Україна.

3. Культура і духовне життя в роки непу.

1. Економічне і соціальне життя в роки непу.

На початку 20-х рр. внутрішнє становище України характеризувалося:

• економічною розрухою (збитки господарства становили 12 млрд. крб., обсяг промислового виробництва складав 10%, а валовий збір зерна — 38,5% довоєнного рівня; кількість голодуючих під час голодомору 1921–1923 р. становила 4–7 млн. чоловік, померлих — 1,5–2 млн. чоловік);

• політичною нестабільністю (антибільшовицькі настрої зросли серед селян і робітників: у складі повстанських формувань нараховувалося понад 100 тис. чоловік; на підприємствах Києва, Харкова, Одеси спалахнули страйки під гаслами «Ради без більшовиків»; радянська влада почала застосовувати Червону армію для боротьби з повстанцями).

Економічна і політична криза свідчила про неможливість продовження політики «воєнного комунізму» після завершення громадянської війни і необхідність переходу до нової економічної політики. У березні 1921 р. на Х з’їзді РКП(б) було затверджено основні напрямки непу:

• в промисловості — збереження державної власності на велику і значну частину середньої промисловості; денаціоналізація і здавання в оренду дрібних і середніх підприємств; об’єднання підприємств у госпрозрахункові трести («Донвугілля», «Південьсталь», «Цукортрест»); децентралізація управління промисловістю; скасування загальної трудової повинності; запровадження добровільного найму робочої сили; перехід від зрівняльної до відрядної зарплати за результатами праці;

• сільському господарстві — заміна продовольчої розкладки продовольчим податком; дозвіл селянам продавати надлишки сільгосппродукції через кооперативні організації, базари, ринки; дозвіл оренди землі та використання найманої праці;

• торгівлі та фінансах — дозвіл приватної торгівлі; поява бірж, базарів, ринків; утворення синдикатів для закупівлі сировини і збуту продукції; проведення грошової реформи — введення червінця.

Неп сприяв швидкій відбудові народного господарства України: у найкоротший термін було досягнуто довоєнного рівня промисловості (наприкінці 1925 р.) і сільського господарства (1926/1927 рр.); споруджено 50 електростанцій за планом ДЕЕЛРО; підвищено життєвий рівень населення. Однак перспектив у непу не було, оскільки він базувався на двох несумісних основах: ринкових відносинах в економіці й адміністративно-командній системі в політиці. Наприкінці 1920-х рр. керівництво ВКП(б)відмовилось від непу й повернулося до політики комуністичного штурму, яку провадило у 1918–1921 рр.