Запитання до самоконтролю:

1. Яке місце займає сім'я в соціалізації особистості?

2. Проаналізуйте суспільно-політичні погляди на значення сімейного виховання на різних етапах розвитку нашої держави.

3. Дайте визначення сім'ї як соціального інституту виховання. Як взаємодіють знання різних суспільних наук про сім'ю в їх інтегрованому змісті?

4. Як розглядає соціальна педагогіка соціальні функції сім'ї в суспільстві?

5. В чому особливості соціально-педагогічного визначення виховної функції сім'ї?

6. Розкрийте зміст психологічних механізмів соціалізації дитини в різних типах сімей.

7. Який зміст вкладає соціальна педагогіка в поняття «благополучна» і «неблагополучна» сім'я?

Література:

1. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2002. - №3: Законодавство України про сім'ю.

2. Діти і соціум: особливості соціалізації дітей дошкільного молодшого шкільного віку: монографія // A.M. Богуш, Д.О. Варя­ниця, Н.В. Гавриш, С.М. Курінна, І.П. Печенко; наук редактор. A.M. Богуш; За заг.ред Н.В. Гавриш. - Луганськ: Альма-Матер, 2006 - 368 с.

3. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / загальн. ред.: 1. Звєрєвої та Г. Лактіонової. - К.: Наук.свіг, - 2001. - С.32-38

4. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлебник С.Р. Соціальна педаго­гіка: Навч. посібник. - К.: ІЗМУ, 1997. - С.222-243.

5. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посібник для вищ. навч. закладів. - К.: Освіта, 1998. - С. 139-176.

6. Гіриходько В.М. Підготовка майбутніх педагогів до превентивного виховання дігей із неблагополучних сімей: Науково-методичний посібник/Приходько В.М. - Запоріжжя: Прем'єр, 2006. - 288с.

7. Соціальний педагог: Науково-виробниче видання / Упорядники: Шаповал Т., Гончаренко Т., - Київ: Видавничий дім «Шкільний світ». Видавець Л. Галіцина, 2006. - 79с.

8. Соціально-педагогічний словник / за ред В.В. Радула. - К.: «Ексоб», 2004. - С.236.

9. Грубавіна І.М. Зміст та форми просвітницької роботи з батьками // Наук.-метод. матеріали для працівників соціальних служб учителів, соціальних педагогів, сгудентів педагогічних вузів: - К.:УДЦССМ, 2000. - 88с.

Розділ 6. Моніторинг виховної діяльності соціального педагога

6.1. Виховання як діяльність

Виховання дітей та молоді - важливий чинник економічного, соціального і культурного розвитку, збереження духовних, моральних, громадянських, родинних, національних і особистісних цінностей. Виховання є певною мірою процес, що відбувається в людині. Виховання - завжди плід індивідуального шляху зі своїм центром і своєю динамікою в людині, у зростанні і розвитку особистості, це є досвід, який передається від часу народження дитини, відбувається і закінчується в особі, яка впродовж життя самовиховується.

Виховання як діяльність - сфера наукової компетенції теорії виховання.

Виховання, за визначенням Е. Фромма, - це допомога дитині в розвитку її потенційних можпивостей.

У державних документах - Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», у Національній доктрині розвитку освіти. Державній програмі «Вчитель», в Указі Президента України «Про невідкладні заходи забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні від 4 липня 2005 року. Постанові Кабінеіу Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки» від 3 вересня 2004 р. № 1183, «Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти» від 31 грудня 2005 р. № 1312, у Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, у Національній програмі патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, у Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності зазначені основні завдання для здійснення виховного процесу та соціально-правового захисту його учасників; сприяння і підтримка діяльності навчальних і соціально-реабілітаційних закладів громадськими, політичними, релігійними та іншими організаціями; забезпечення надання навчальним закладам соціально-гуманітарної та благодійної допомоги, спрямовані на зміцнення гуманістичних основ житгя суспільства, взаємовідносин між людьми, утвердження високої духовності і моралі, дотримання громадянської правосвідомості у життєдіяльності українського суспільства; визначення мети, завдання та змісту виховання; визначення прав та обов'язків учасників виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про виховання; для створення умов підвищення якості та сприяння розвитку особистості, творчих здібностей і талантів дитини.

У нашому розумінні виховання - це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм, правил поведінки особистості, а виховний процес - створення базису формування особистісної культури, системи ціннісних ставлень до світу та до самого себе; забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.

Результатом виховання, який виявляється у соціально прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей є вихованість.

Основними критеріями вихованості, безумовно, можна вважати відношення до людей, до діяльності, а також поведінку особистості у повсякденному житті.

«Справжнє виховання, - писав видатний український педагог В.О. Сухомлинський, - полягає в тому, щоб постійно відбувалася внутрішня робота думки і серця, щоб моральні цінності, які розкриває перед вихованцем учитель, ставали його особистим надбанням, відбивалися в його взаєминах з товаришами, у ставленні до людей. Це і є та духовна діяльність, ... без якої немислиме виховання. Тільки ця діяльність і народжує в юній душі те святе і непорушне, що стає моральним осереддям людини» [33, 259]. Виховання, на погляд В.О. Сухомлинського, це піднесення людини, постійне і копітке, великотрудне і радісне [там само, 432].

Труднощі виховання зовсім не в тому, що достаток матеріальних і духовних благ таїть у собі якусь небезпеку... Труднощі виховання ось у чому: чим більше радощів житія дається молодому поколінню, тим з більшою турботою повинні ми вкладати в юні серця ті моральні цінності й багатства, ті наші святині, без яких життя може перетворитися в бездумне проїдання створеного старшими поколіннями, в «існування, - за словами Ф.М. Достоєвського, - для власної пельки» [там само, 311].

Виховання - це важке добування щастя [там само, 486].

Якщо дотримуватися стародавніх зради цій і шукати для людини лаконічно однословне визначення, яке здатне вказати на головну її відмінність від всіх інших живих істот, то замість таких словосполучень як Homo Faber (людина творець), Homo scientias (людина високоосвічена) або Homo pulchrum (людина вродлива, благородна), Homo loquens (людина говірлива) або Homo agilis (людина діяльна), Homo sociologius (людина соціологічна) або Homo psicologicus (людина психологічна), ми запропонували б визначення Homo educus (людина вихована), Homo probatus (людина досвідчена), Homo complus (людина вишукана). Ці визначення інтегрують усі вищезгадані у розумінні виховної діяльності як об'єктивного явища суспільного буття, де кожна людина стає учасником складного й неперервного процесу соціального відтворення поколінь. Саме процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, що допомагають йому функціонувати як повноправному члену суспільства, не тільки відрізняє особистість від тварини, але й робить її Людиною. Найвища цінність - саме людина, єдиний носій розуму й душі, реальний творець цивілізації, матеріальної й духовної культури, себе самої. Людина здатна не тільки помилятися, але й виправляти свої помилки, не тільки укидати себе й інших у соціальні катаклізми, драми і трагедії, але й переборювати протистояння добра і зла. Л.М. Толстой якось зауважив, що «Только человек, сознающий себя духовным существом, может сознавать человеческое достоинство свое и других людей, и только такой человек не унизит ни себя, ни ближнего поступком или положением, недостойным человека».

Це зауваження є цінним для сьогодення тим, що не може не турбувати бродяжництво (дрономанія), здійснення злочинів, сексуальні відхилення, проституція, вживання психоактивних речовин (за останні шісгь років майже у тричі зросла кількість виявлених і поставлених на облік неповнолітніх споживачів наркотиків із числа учнів шкіл), деструктивний вплив різновидів молодіжної субкультури, релігійних сект, течій тощо. Останнім часом набирає оберги залежність від різного роду ігор (гемблінг, лудоманія).

Оскільки виховання й навчання ми розглядаємо як процеси взаємопов'язані і взаємозбагачувані, неможливо виховувати без навчання - цілеспрямованого процесу передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, то основне завдання моніторингу виховної діяльності навчального закладу полягає в тому, щоб визначити і з'ясувати, що може і повинне дати особистості та чи інша складова навчально-виховного процесу з урахуванням як громадських потреб, так і ціннісних орієнтацій, мотивів та інтересів самих учнів. Зокрема, важливо чітко визначити реальний стан і внесок виховної діяльності у формування соціально активної особистості, що поєднувала б у собі духовне багатство, морально-етичну порядність і чистоту та фізичну досконалість.

Надзвичайно актуально для сьогодення звучить порада К.Д. Ушинського про те, що якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх її стосунках, то вона, повинна передусім її теж пізнати у всіх стосунках [36,15].

Вихователь повинен прагнути пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її слабостями і у всій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимоі-ами. Вихователь повинен знати людину в сім'ї, в суспільстві, серед народу, серед людства і наодинці зі своєю совістю; в усіх віках, в усіх класах, у всіх положеннях, в радості і горі, у величі і приниженні, у надмірі сил і в хворобі, серед необмежених надій і на одрі смерті, коли слово людської утіхи вже безсиле. Він повинен знати спонукальні причини самих брудних і самих високих діянь, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку усяких пристрастей і усякого характеру. Тільки тоді буде він в змозі черпнути в самій природі людини засоби виховного - а засоби ці величезні!» [36,23].