7.4. Визначення наркоманії

Наркоманія - за визначенням комісії експертів ВООЗ - це «психічний, а іноді також фізичний стан, що виникає як наслідок взаємодії між живим організмом і наркотичними засобами. Його характеризують особливості поведінки та інші реакції, які завжди включають потребу в постійному або періодичному поновленні прийому цього наркотичного засобу з метою відчути його психічний вплив або ж уникнути дискомфорту, пов'язаного з його відсутністю» [3, 207].

Україна сьогодні належить до тих країн, де темпи зростання наркоманії є надзвичайно великими. Так, за станом на 2007 р. у нашій країні нараховано 116 тис. громадян, що вживають наркотики, 85 тис. з них залежні від наркотиків. На Півдні України зареєстровано 421 хворого з наркотичною залежністю на 100 тис. населення, на Сході - 378, у Центрі - 293,8, на Півночі України - 208,7, на Заході - 108,3 особи на 100 тис. населення. За останні 5 років кількість наркоманів підвищилась приблизно в 3,5 рази та з урахуванням вікової належності більшості наркоманів (13-25 років), під загрозою опинились до 1/3 нового покоління країни.

Перші відомості про використання наркотичних засобів у

медицині віднося ть до VII ст. до н.е. Наркотики набули широкого розповсюдження з середини XIX ст. й перетворилися у серйозну соціальну проблему на межі ХІХ-ХХ ст. Фахівці відзначають, що наркоманія як соціальне явище має загальні риси розвитку, прояв та перебіг хвороби. Зокрема, відзначають три основні ознаки: психічна та фізична залежність, толерантність (звикання до наркотичних препаратів).

Виділяють три стадії захворювання:

• на першій стадії відзначають синдром психічної залежності, який з неусвідомленого переходить у свідомий потяг до наркотику. Поступово думки про наркотики починають домінувати, а стан наркотичного сп'яніння стає найціннішим. Стійкість до наркотику збільшується у десятки разів. Тривалість першої стадії в середньому від півроку до кількох років;

• на друїій стадії до психічної залежності приєднується ще й фізична. У разі відсутності в організмі наркотику виникає абстинентний синдром (синдром позбавленості), який притлумлює всі інші потреби, прагнення, бажання, навіть такі, як голод, і повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Водночас спостерігають порушення у психіці, відчуття нудьги, злостивості, стривоженості, а також порушення фізичного стану: нежить, чхання, серцебиття, холод, жар, болі у м'язах і суглобах, судоми тощо. Проявляються ознаки раннього старіння: виснаження, випадають зуби, волосся, різкий спад життєвої активності, інтелекту, пам'яті. Втрачаються соціальні та особистісні інтереси,

зв'язки з рідними та близькими. Потреба у великих коштах на наркотики штовхає людину на протиправні дії;

- на третій стадії стійкість до наркотику, навпаки, падає. Попередні дози викликають гостре отруєння. Спостерігають моральну та соціальну деградацію. Хворий перетворюється на інваліда, його житгя перебуває під постійною загрозою.

Соціальний педагог повинен знати причини наркоманії. Передусім - це незадоволена потреба у самоствердженні, невдачі в навчанні, праці, відсутність розуміння, схвалення, емоційної підтримки з боку близьких людей.

Соціальному педагогу слід ураховувати, що наркоманія має серйозні активні наслідки для індивіда і суспільства. Наркоманів вирізняє соціальна пасивність, зниження інтелектуального рівня, емоційна глухота, моральна і соціальна деградація.

Особливістю адиктивної поведінки є те, що вона, власно кажучи, не є захворюванням. Медикаментозне лікування в цих випадках може бути спрямоване на детоксикацію, якщо в цьому є необхідність, а психотерапевтичні прийоми використовуються з метою психопрофілактики. Головними ж при адиктивній поведінці є не медичні, а виховні міри.