6.7. Сучасні методи і прийоми виховання

Сучасна класифікація методів та прийомів виховної діяльності базується на дослідження всесвітньо відомого академіка М.Д. Ярмаченка, видатного українського психолога Г.С. Костюка, харківських учених: В.1. Євдокимова, І.Ф. Прокопенка.

Методи технологи виховання - це способи, першооснова діяльності вихователя, яка спрямована на формування позитивних загальнолюдських рис учнів, їх світогляду та певних переконань.

Прийоми виховання - це окремі кроки в реалізації виховної мети, складова частина методу.

У сучасній виховній роботі вибір методів та прийомів виховання залежить від: а) мети та принципів виховання; б) змісту та умов виховання; в) вікових та індивідуальних особливостей; г) інтелектуальних можливостей учнів; д) традицій шкільного колективу.

Згідно з прийнятою класифікацією, методи виховання розділяють на 4 групи:

1. Методи формування свідомості.

2. Методи організації діяльності учнів і формування досвіду поведінки.

3. Методи стимулювання діяльності поведінки учня.

4. Методи контролю за ефективністю виховання.

Перша група. Методи формування свідомості особистості учня включають: розповідь, пояснення, бесіду, диспут, приклад. Іх застосування має два напрямки:

1. психологічний: формування розуміння понять, суджень, оцінки явища учнем; власних переконань учня;

2. педагогічний: ознайомлення з правилами і нормами поведінки з метою цілеспрямованого виховного впливу.

Друга група. Методи організації діяльності учнів і формування досвіду поведінки включають:

а) педагогічну вимогу - конкретне завдання дія учня, щоб виявити його ставлення до реальної дійсності, вміння знайти нестандарте рішення у процесі виконання завдання;

б) залучення громадської думки - думки учнів колективу класу, яка впливає на формування позитивних або негативних рис особистості;

в) привчання - метод, який дозволяє вчителеві через систему відповідних вправ виробити звички позитивної поведінки учнів;

г) вправи - метод автоматизованого виконання учнями дій, які він здійснює незалежно від поведінки і волі;

д) доручення - метод, який дозволяє вчителеві перевірити якості характеру особистості учня, його ставлення до виконання безплатної і оплачуваної роботи;

є) створення виховних ситуацій - дозволяє вчителеві запропонувати учневі такі умови, які обов'язково допоможуть йому виявити позитивні або негативні риси характеру школяра.

Третя група. Методи стимулювання діяльності поведінки учня.

До цієї групи належать:

1. Методи залучення учня до творчої діяльносгі: а) виконання творчих завдань; б) удосконалення моделей; в) виготовлення моделей; г) участь в олімпіадах і конкурсах.

2. Методи заохочення до навчальної діяльності школяра:

а) система похвази та підбадьорювання;

б) матеріальні стимули (премії, цінні подарунки);

в) використання засобів масової інформації.

Четверта група. Методи контролю ефективності виховання:

а) оцінювання класним керівником поведінки учнів;

б) написання характеристики на учня в молодших, середніх та старших класах;

в) ведення щоденника учнем;

г) самоаналіз власної поведінки.

Окремі практичні дії педагога або вихованців, які розкривають чи доповнюють спосіб діяльності, що виражає даний метод, називаються прийомами виховання. У сучасній педагогічній літературі визначаються наступні прийоми виховання:

1. Заохочення учня до позитивної поведінки:

а) підбадьорювання;

б) похвала;

в) подяка в щоденнику;

г) занесення подяки в особову справу;

д) складання позитивної характеристики на учня;

є) врахування поведінки учня при одержанні атестату.

2. Покарання:

а) докірливий погляд;

б) попередження;

в) зауваження;

г) оголошення усної догани;

д) занесення догани в особову справу;

є) виставлення незадовільної оцінки за поведінку. Показником вихованості учня є його поведінка, яка в сучасній школі оцінюється як:

а) зразкова (за якісне виконання всіх норм і правил поведінки та за старанність у навчанні);

б) задовільна (середній рівень поведінки);

в) незадовільна (невиконання правил і норм поведінки). Результативність залежить від того, наскільки ті чи інші

методи і прийоми виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації учнівського самоуправління, творчого мислення, самоактивності, самостійкості, усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадського самовизначення.