5 5 Облік відкритих платникам рахунків у банківських установах

В контексті заходів з дерегулювання підприємництва та поліпшення розрахунково-касового обслуговування суб'єктів господарської діяльності в Україні зняті обмеження на відкриття рахунків в банках. Платники податків виходячи з міркувань зручності та господарської доцільності, отримали право відкривати будь-яку кількість рахунків в усіх банківські установах.

З огляду на те, що наявність багатьох рахунків створі сприятливі умови для фінансових порушень, виниі потреба розширити можливості контролюючих органі в частині відстеження операцій на банківських рахунка) суб"єктів господарювання та оперативного реагуванню при виявленні незаконної діяльності.

Право податкових органів на моніторинг банківським операцій реалізовано через механізм обов'язкового облії відкритих платникам банківських рахунків.

Платники податків упродовж трьох робочих днів з ДНІ відкриття або закриття рахунків в банку зобов'язані проінформувати про це особисто, або поштою, повідомленим про вручення, податкову інспекцію зі місцем знаходження на обліку.

Отримане повідомлення реєструється податковим! органом в журналі обліку вхідної кореспонденції, корінець] повідомлення зі штампом податкового органу та даток реєстрації повертається платникові. Другий корінеці повідомлення у триденний термін після отримання] надсилається установі банку за місцем відкриття рахунку] або видається платникові для вручення установі банку.

Отримавши корінець повідомлення з відміткою податкового органу про взяття рахунку на облік, відповідальна особа банку дає дозвіл розпочати операції] на рахунку, засвідчивши це своїм підписом.

Тема 4.Визначення обсягу податкових зобов'язань

4.1. Способи визначення податкових зобов "язань.

Світова фіскальна практика знає наступні способи визначення належних казні сум податків: кадастровий;

- декларування об"єкта оподаткування та суми податку платником;

- визначення податкового зобов'язання податковим агентом;

- визначення податкового зобов'язання фіскальним органом.

На ранніх стадіях розвитку оподаткування для визначення зобов'язання платника податку використовувалися кадастри.

Кадастри - це опис об"єктів майна, у якому за зовнішніми ознаками встановлювались тверді норми доходності кожного виду об"єкта (поземельні, подомові, промислові).

Робота із підготовки таких кадастрів була досить трудомісткою, що приводило до зростання витрат на збирання податків. Крім того, кадастри швидко застарівали, що приводило до неадекватної оцінки об"єкта оподаткування. В результаті кадастровий метод поступово втрачав своїх прихильників.

Найбільшого поширення набув спосіб, за якого об"єкт оподаткування та сума платежів визначаються самостійно платником податків та у встановлені законодавством терміни заявляється фіскальному органу.

В деяких випадках фіскальна служба вдається до збирання податків через податкових агентів.

Податковим агентом визнається особа, інша ніж платник податків, на яку покладаються обов'язки нарахувати податок, утримати його з платника та перерахувати до бюджету. Прикладом такого підходу є практика прибуткового оподаткування доходів найманих працівників, коли обов"язки утримати податок та перерахувати його до бюджету покладаються на роботодавця.

В окремих випадках, як правило, коли платник ухиляється від оподаткування або подає недостовірні дані, обсяг платежів визначається контролюючими органами.