Тема 6. Примусове стягнення податкової заборгованості

6.1. Еволюція методів примусового стягнення платежів

Одним із базових показників ефективності системні оподаткування є рівень добровільного сплачування податків. На підвищення такого рівня націлена робота фіскальних органів кожної держави.

Більшість високорозвинутих в економічному плані державі характеризуються високим рівнем добровільного сплачування податків. Для прикладу, у Франції він становить 90 відсотків, Данії - 99%, Голландії- 98%. В Україні ж, за даними Державної податкової адміністрації, рівень добровільної сплати складає 60 відсотків, тобто 40% всіх доходів бюджет отримує внаслідок індивідуального впливу податкових органів на платників податків та застосування методів примусу.

Стягнення податкового боргу є одним із основних завдань податкової служби. Такі функції виконують спеціально створені в середині 90 років підрозділи стягнення платежів. Зважаючи на специфіку роботи та потребу застосування силових методів, зазначені підрозділи зміцнені працівниками податкової міліції.

За радянських часів фіскальні органи забезпечували стягнення несвоєчасно внесених платежів в основному за І рахунок адміністративних методів. За поданням фінансових | органів на керівників підприємств-боржників впливали через і систему партійних та державних органів, з використанням можливостей органів народного контролю вдавалися і до мір матеріальної відповідальності. Проте вже у ці часи зпроваджувалися механізми примусового вилучення коштів, елементи майнової відповідальності.

Так, Верховною Радою СРСР в Законі від 05.03.91р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань оподаткування" передбачено стягнення у безспірному порядку органами державного соціального страхування та професійних спілок сум недоїмки за платежами державного обов'язкового соціального страхування. За податковими інспекціями закріплено право стягувати у безспірному порядку суми заборгованості з податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, а також суми штрафів та санкцій з підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності.

Цим же Законом введено поняття майнової відповідальності платників. Законодавець передбачив, що стягнення недоїмки за платежами у бюджет, при відсутності коштів на рахунках платника, може бути звернене на будь-яке майно.

Першим вітчизняним нормативним документом, який регламентував порядок примусового стягнення заборгованості у пострадянський період, був Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів". Даним Декретом, а також виданою 2 листопада 1993 року Мінфіном України інструкцією про особливості його застосування, підтверджено право фіскальних органів примусово списувати кошти з рахунків боржників та їхніх дебіторів, а також вдаватися до звернення стягнення на майно підприємств-недоїмників.

Примусове списання коштів з рахунків платників таї їх дебіторів в установах банків шляхом виставлення податковим органом інкасових розпоряджень було! одним із найбільш ефективних методів примусового! погашення податкової заборгованості в 90-ті роки. За умов існування в банківських установах картотеки № 2, органи стягнення при мінімальних затратах часу і ресурсів добивалися істотного скорочення податкової недоїмки.

З переходом на бартерні схеми розрахунків та впровадженням вексельного обігу ефективність цього методу дещо знижується, проте за результативністю він продовжує домінувати.

Черговим етапом у примусовому стягненні платежів стало введення у березні 1998 року згідно з Указом Пезидента України "Про заходи щодо підвищеня \ відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" податкової застави. Згідно з Указом, за відсутності коштів на банківських рахунках платника податків, який має податкову заборгованість, органи державної податкової служби отримали право також вилучати у такого боржника готівку. Вилучена готівка підлягала внесенню податковим органом до будь-якого банку в день її вилучення для перерахування на основний рахунок платника податків.