9.3. Масштаби і напрями міграції робочої сили

Основними кількісними показниками міграції, які відображаються у платіжному балансі за поточними операціями є:

1.Трудовий дохід (labor income) - заробітна плата та інші виплати готівкою або у натуральній формі, які отримують приватні особи-нерезиденти за роботу, яку виконують для резидентів, які за це платять. (31%) = Виплати зайнятим (compensation of employees)

2.Переміщення мігрантів (migrants’ transfers) – оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, коли переїздять в іншу країну. (7%)

3.Перекази працівників (workers’ remittances) – переказ грошей і товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на батьківщині. (62%)

2.+3.=Приватні неоплачені перекази (private unrequited transfers) – оціночний грошовий еквівалент майна, яке переміщують мігранти в момент їх виїзду за кордон і наступних пересилань товарів на батьківщину.

Міграційне сальдо  1 млн.чол./рік. Напрям – в бік розвинених країн.

Грошові перекази, які супроводжують міграцію  20 млрд. дол. на рік.

Чужу робочу силу використовують Швейцарія, Німеччина, СШІ, Італія, ПАР, Японія, Бельгія, Ізраїль, Англія.

В деяких СРК перекази мігрантів складають 25-50% від товарного експорту (Бангладеш, Єгипет, Греція), в деяких – 10-50% ВНП (Йорданія, Лесото, Йемен)

Вигоди експортерів робочої сили:

• перекази грошей родичам;

• податки з фірм по працевлаштуванню;

• інвестиції емігрантів в національну економіку;

• зниження витрат на соціальні потреби;

• набуття працівниками досвіду роботи;

• зменшення безробіття

Програші експортерів робочої сили:

• утічка мізків;

• зменшення обсягу виробництва

Вигоди імпортерів робочої сили:

• отримання фахівців з мізками;

• дешева робоча сила;

• збільшення обсягів виробництва

Програші імпортерів робочої сили:

• збільшення безробіття (деякі роботи свої все одно не хочуть робити);

• зменшення заробітної плати (некваліфікованих працівників)

9.4. Державне регулювання міграції

Механізми контролю міграції:

• боротьба з нелегалами;

• візовий режим;

• стимулювання рееміграції.

Регулювання імміграції переважно селективне (вибирають того, кого треба):

а) працівники, які готові дешево виконувати важку і шкідливу роботу;

б) спеціалісти для нових і перспективних галузей;

в) представники рідкісних професій;

г) спеціалісти зі світовим іменем;

д) крупні бізнесмени.

Міжнародні домовленості реалізуються шляхом прийняття постанов відповідними державними органами:

Міністерством закордонних справ (візи)

Міністерством юстиції (створення імміграційних служб)

Міністерством праці (обмеження на прийняття на роботу та розмір заробітної плати)

Регулювання імміграції відбувається за такими критеріями:

• професійна кваліфікація;

• обмеження особистого характеру (вік, стать, судимість);

• кількісне квотування (студенти, Green Card);

• економічне регулювання;

• часові обмеження;

• географічні пріоритети;

• заборони.

Стимулювання рееміграції:

• програми стимулювання рееміграції;

• програми професійної підготовки емігрантів;

• програми економічної допомоги експортерам робочої сили