Тема 11. Міжнародна економічна інтеграція

11.1. Становлення інтеграційних процесів

З другої половини ХХ століття внаслідок швидкого економічного зростання провідних індустріальних країн та вдосконалення засобів міжнародного транспорту та комунікацій різко зростали обсяги міжнародної торгівлі товарами, послугами, а потім і факторами їх виробництва. Прибуток, закладний в ціні товару став створюватися поза межами національних кордонів.

Економічна інтеграція (economic integration) – процес економічної взаємодії країн, який призводить до зближення господарських механізмів, та приймає форму міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами.

Економічна інтеграція приводить до виникнення так званого економічного реґіоналізму, коли група країн створює для себе сприятливі умови торгівлі товаром чи факторами виробництва. Хоча такі дії носять протекціоністський характер, однак це не вважається шкідливим для міжнародної економіки за умови, що при цьому не погіршуються умови торгівлі з третіми країнами.

Основні передумови інтеграції:

1. Близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості кран, які інтегруються. Переважно інтегруються між собою або розвинуті країни або СРК. Цілі такої інтеграції різні. Існують спроби інтеграції країн з різним ступенем розвитку за регіональним принципом, однак говорити про їх ефективність не доводиться.

2. Географічна близькість країн, які інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону та історично усталених економічних зв’язків. Переважно до інтеграційного ядра, яке складається з країн-сусідів приєднуються потім інші країни континенту.

3. Спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами в галузі розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Якщо у країн різні економічні проблеми, вони навряд чи зможуть інтегруватися. Наприклад, в одних країнам – проблеми з сировиною, а в інших розгуляється можливість вільного переміщення капіталу.

4. Демонстраційний ефект. У країнах, які почали інтегруватися переважно зростає економіка, а це чинить психологічний тиск на країни сусіди. Наприклад, багато країн СНД хотіли б стати членами ЄС, не маючи для цього серйозних макроекономічних підстав, а виходячи лише з міркувань причетності до великої європейської політики.

5. Ефект “доміно”. Після того, як більшість країн регіону стають членами інтеграційного угруповання, решта країн опиняються в економічній та політичній ізоляції і просто вимушені приєднатися до блоку. Щось подібне відбулося при створенні блоку НАФТА – більшість латиноамериканських країн уклали договори про торгівлю з Мексикою після того, як вона ввійшла в північноамериканську зону вільної торгівлі.

Цілі інтеграції:

1. Використання переваг економіки масштабу. Відбувається за рахунок збільшення ринків збуту, скорочення трансакційних витрат, що своєю чергою приводить до зростання іноземних інвестицій. Особливо яскраво ця ціль виражена в угрупованнях Центральної Америки та Африки.

2. Розв’язання завдань торгової політики. Регіональна інтеграція дозволяє, наприклад, укріпити позиції країн у ВТО. Латинська Америка, Південно-Східна Азія.

3. Сприяння структурній перебудові економіки. Розвинуті країни передають свій ринковий досвід країнам з нижчим ступенем розвитку. Цим самим вони убезпечують себе від зростання міграції. Краще мати трохи біднішого від себе сусіда, ніж зовсім вбогого. Політика ЄС щодо нових членів (Польща, Прибалтика...)

4. Підтримка молодих галузей національної промисловості. В межах інтеграційного угруповання молоді галузі виявляються автоматично більш захищеними і можуть швидше розвиватися за рахунок розширення ринків збуту та зниження тарифного регулювання.