Четвертий закон гігієни

закон позитивного впливу на навколишнє середовище людського суспільства

В процесі створення сприятливих умов проживання і трудової діяльності людське суспільство залежно від соціального рівня розвитку, культури, досягнень науково-технічного прогресу, економічних можливостей цілеспрямовано позитивно впливає на навколишнє середовище з метою його оздоровлення, запобігаючи забрудненню і тим самим підвищуючи рівень здоров’я населення.

П’ятий закон гігієни

закон негативного впливу забрудненого (денатурованого) природного навколишнього середовища на здоров’я людини

Під час контакту людини з навколишнім середовищем, забрудненим фізіологічними виділеннями, побутовими або техногенними забруднювачами у кількостях, які перевищують гігієнічні нормативи, неминуче настає зміна рівня здоров’я у бік його погіршання.

Шостий закон гігієни

закон позитивного впливу природного навколишнього середовища на здоров’я населення.

Природні чинники навколишнього середовища (сонце, чисте повітря, чиста вода, доброякісна їжа) позитивно впливають на здоров’я людей, сприяючи його збереженню і зміцненню при доцільному використанні.

Схема 2

МЕТОДИ ГІГІЄНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

за змістом досліджень:

Специфічні методи гігієнічних досліджень

Епідеміологічний метод

Метод гігієнічного експерименту

Метод санітарного обстеження

Метод санітарної експертизи

Метод санітарної освіти

за напрямками досліджень:

Методи гігієнічних досліджень

Методи вивчення впливу навколишнього середовища на здоров’я людей

Методи вивчення навколишнього

середовища

Методи експериментального дослідження

Методи натурного спостереження

Методи санітарного обстеження з наступним санітарним описом

Інструментально-лабораторні та математичні методи

вивчення документації, візуальний огляд об’єкта, опитування працівників, інструментальне вимірювання, відбір проб для лабораторного аналізу

експеримент з моделюванням природних умов; лабораторний експеримент на тваринах; лабораторний експеримент на людях

комплексна оцінка стану здоров’я населення; клінічні; фізіологічні; токсикологічні; санітарно-статистичні; медико-георафічні

органолептичні; фізичні; хімічні; фізико-хімічні; біологічні; санітарно-статистичні; географічні

Схема 3

СТРУКТУРА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Міністр охорони здоров’я України

Перший заступник міністра охорони здоров’я України Головний державний санітарний лікар України

Директор Департаменту Державної Санітарно-епідемічної служби

Головний лікар

Центральної СЕС МОЗ України

Головний лікар

обласної санітарно-епідеміологічної станції

Головний державний санітарний лікар області

Головний лікар

міської санітарно-епідеміологічної станції

Головний державний

санітарний лікар міста

Головний лікар

районної санітарно-епідеміологічної станції

(обласного підпорядкування)

Головний державний санітарний лікар району

(обласного підпорядкування)

С хема 4

Головний лікар районної

санітарно-епідеміологічної станції

(міського підпорядкування)

Головний державний

санітарний лікар району

(міського підпорядкування)

ОСНОВНІ ЗАДАЧІ

САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СТАНЦІЇ

	САНИТАРНО-ЭПИДЕМИОЛОГИЧЕСКАЯ СТАНЦИЯ
Організаційно- методична робота		С анітарно-гігієнічна діяльність		Протиепідемічна діяльність		Санітарно- просвітницька робота
	Попереджувальний санітарний нагляд				Поточний санітарний нагляд
контроль за будівництвом; охороною атмосферного повітря4 охорона водоймищ; охорона грунту; контроль за розробкою нормативної документації на нові види виробів матеріалів и т.д.; виготовлення бактеріальних препаратів					контроль за дотриманням санітарних норм и правил; вивчення санітарного стану населення; вивчення санітарного стану району; контроль за санітарно-протиепідемічною діяльністю лікувально- профілактичних закладів; робота з санітарним активом

Додаток 1