- •Походження української мови, її місце серед інших слов’янських мов. Основні риси української мови на всіх мовних рівнях. Українська літературна мова, її форми та функціональні стилі.
- •Система і структура мови. Рівнева організація мови. Основні мовні рівні та їх одиниці.
- •Мова як суспільне явище. Функції мови.
- •Фонетика і фонологія української мови. Звук і фонема. Проблема визначення фонеми і фонемного складу української мови. Принципи класифікацій голосних і приголосних фонем.
- •Зміни голосних і приголосних звуків у процесі мовлення. Палаталізація, асиміляція, дисиміляція, спрощення в групах приголосних (з історичними коментарями). Метатеза.
- •Морфонологія. Чергування голосних фонем (з історичними коментарями).
- •Чергування приголосних фонем ( з історичними коментарями).
- •Фразеологія. Типи фразеологізмів. Модифікація фразеологізмів. Джерела фразеології.
- •Граматика, основні поняття граматики: граматичне значення і способи його вираження; граматичні форми ( синтетичні та аналітичні); граматичні категорії. Парадигма слова.
- •Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи виділення частин мови. Проблема займенникових, модальних слів та слів категорії стану.
- •Категорія роду іменників. Іменники спільного і подвійного роду.
- •Словозміна іменників. Історичне формування сучасних відмін іменників.
- •Прикметник у системі частин мови. Якісні, відносні та присвійні прикметники; їх лексико-граматичні особливості. Система прикметникових форм. Ступені порівняння прикметників.
- •Семантична і граматична класифікація числівників. Відмінювання числівників.
- •Займенник як частина мови. Співвіднесеність займенників з іншими частинами мови. Розряди займенників. Специфіка відмінювання займенників.
- •Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних форм (загальна характеристика). Категорія способу і часу дієслів. Історія форм минулого і майбутнього часів.
- •Категорія виду і стану дієслова. Поняття видової пари. Способи (роди) дієслівної дії.
- •Службові слова. Загальна характеристика службової функції сполучників, часток і прийменників.
- •Словосполучення як синтаксична одиниця. Принципи класифікацій словосполучень.
- •1) Підрядні – словосполучення, основні члени якого повязуються типами підрядного звядку (узгодження, керування, прилягання, сполучниково-підрядний зв'язок).
- •Категорії предикативності і модальності речення.
- •Двоскладне речення, вираження предикативності в ньому. Семантико-граматична структура двоскладного речення.
- •Односкладні речення. Специфіка вираження предикативності в односкладних реченнях. Типи односкладних речень. Проблемні питання класифікації односкладних речень.
- •Ускладнене речення. Вираження напівпредикативності і в ускладненому реченні. Основні різновиди ускладнених речень.
- •Складне речення як синтаксична одиниця. Основні класифікації складних речень. Складносурядні речення в системі складних речень; принципи їх класифікації.
- •Складнопідрядні речення в системі складних речень; принципи їх класифікації. Структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень.
- •Безсполучникові складні речення; проблема їх синтаксису у системі складних речень. Принципи виділення структурно-семантичних типів складних безсполучникових речень.
- •Складні форми синтаксичної організації мовлення. Текст. Монологічне і діалогічне мовлення; складне синтаксичне ціле, абзац.
Словозміна іменників. Історичне формування сучасних відмін іменників.
З погляду відмінювання іменники СУЛМ поділяються на 4 основні парадигми, або відміни. Поділ цей на основі роду ім. та характеру його закінчення в Н.в одн. До неосновних ознак належать також зміни в основі, зокрема поява формотворчих суфіксів, відсутніх у Н.в одн. Супровідні зміни у межах парадигми: зміна наголосу, чергування голосного з нулем звука і навпаки.
1 відміна: ім. ж, ч, спільного родів з закінченням –а(-я), а також ім. на –е , типу бородище, гадючище.
У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м’яку і мішану.
До твердої групи належать іменники з основою на твердий приголосний (крім шиплячих): борозна, кобза, порада, химера, пара, копа, сваха, панна, Ольга, Микита, Людо-та, вереда, плакса, каліка, зануда, нечупара.
До м’якої групи належать іменники з основою на м’який приголосний: скриня, кав’ярня, зброя, дзвіниця, грибниця, богиня, красуня, господиня, молодиця, Марія, Вікторія, півонія, змія, шия, Ілля, суддя, кровопивця, братовбивця, капризуля, здоровуля, розмазня.
До мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий приголосний: огорожа, калюжа, пожежа, сторожа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, туша, калоша, товща, паща, теща, вельможа, листоноша, міхоноша, святоша, потороча.
2 відміна: ім. ч іс родів. Ч рід – з нульовим закінченням, -о (дядько, Петро). С рід – закінчення –о, -е, -а(я).
Серед іменників II відміни теж виділяють три групи: тверду, м’яку і мішану
Тверда група: Чоловічий рід До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вй-хор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер, папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, калам-бур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.
Середній рід: До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.
М’яка группа: Чоловічий рід До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар - бондаря, козир - козиря, лікар - лікаря, писар - писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар - букваря, вівчар - вівчаря, друкар - друкаря, інвентар - інвентаря, календар - календаря, кобзар - кобзаря, пролетар - пролетаря, секретар - секретаря, шахтар -шахтаря; гузир - гузиря, проводир - проводиря, пухир - пухиря та ін.
Середній рід До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченням -є та -я (без суфіксів -єн-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле, життя, завдання, збіжжя,здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я.
Мішана группа Чоловічий рід До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи:сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення:вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.вантаж, дощ,сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище;також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.
Середній рід До мішаної групи належать іменники середнього роду з закінченням -є при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.
3 відміна: ім. ж.р з нульовим закінченням у Н.в+ім. МАТИ. паморозь, сув’язь, глибочінь, зелень, подорож, нехворощ, розкіш, глуш, здобич, далеч, північ, кров, любов, а також іменник мати.
4 відміна: 1) ім с.роду на –а(я, в яких при відмінюванні зявляється суф. –ат(ят)); 2) ім. сер.роду на –я з суф. –ен- (імені, племені). У складі іменникової лексики виділяють слова, що мають часткові або повні ознаки прикметникової словозміни:
1) відприкметникові прізвища з суф –ів, -ин,-ов,-ев,-ін тощо;
2) субстантивовані прикметники – вожатий, вихідний.
Невідмінювані ім.. – загальні назви іншомовного походження (буржуа, бра, амплуа), іншомовні аг.
Назви осіб жін..статі(мадам, міс), фр.імена і прізвища з кінцевими а(я)(Дюма, Золя), рос.прізвища на их, ово(Черних, Дурново), укр..жін.прізвища на –о і приголосні, іншомовні топоніми на –а.Дурново)укр..жін.прізвища на –о і приголосні, іншомовні топоніми на –а. а
Історичний коментар
Більшість іменників І відміни склали слова з колишньою основою *-ā/*-јā. Усі інші структурні типи, що увійшли до цієї відміни, значною мірою з розвитком мови підпорядковувалися внаслідок дії аналогії парадигматичним особливостям лексем на *-ā/*-јā;
Серед багатоманіття давніх структурних типів іменників, які увійшли до ІІ відміни, переважають іменники з основою на *-ŏ/*-јŏ та на *-ĭ. Досить рано парадигма іменників з основою на *-ŭ почала змішуватися з парадигмою слів на *-ŏ / *-јŏ, тому частину іменників з основою на *-ŭ можна ідентифікувати лише з певним ступенем імовірності. Змішування названих двох типів відмінювання відбувалося під впливом мовної аналогії. Причиною такого змішування, можливо, був збіг форм називного й знахідного відмінків однини
ІІІ відміна. Однина. Називний і знахідний відмінки іменників цієї відміни в сучасній українській літературній мові успадкували фонетично змінене нульове закінчення, характерне для іменників з основою на *-ĭ:
ніч, сіль, мідь. Виняток складає іменник мати, що зберіг давнє морфемне оформлення.
Родовий, давальний і місцевий відмінки тривалий час зберігали закінчення -и, однак за аналогією до флексій І відміни закінчення –и змінилося в -h, яке закономірно трансформувалося в -і, що й стало літературною нормою для цих форм: мудрості, тіні, печі. У північнозахідних діалектах трапляються архаїчні закінчення: вісти, соли, тіни.
ІV відміна. У називному й знахідному відмінках іменники цієї відміни загалом зберегли давні закінчення: ім’я, теля. У говорах подекуди вживаються форми середнього роду на -я із вставним носовим
приголосним: тімня, тімнє. Форми родового відмінка сучасних іменників ІV відміни утворилися закономірно як розвиток давніх форм або під впливом типу відмінювання на *-ĭ: імені, племені. Рідше вживаною була та є флексія -я, що з’явилася під впливом іменників ІІ відміни: ім’я. Уживання такої форми може свідчити про тенденцію до переходу окремих слів цього парадигматичного типу в ІІ відміну.
Давальний і місцевий відмінки іменників ІV відміни за аналогією до давального відмінка однини іменників жіночого роду І відміни прийняли закінчення -і (<h): теляті, імені. В українських говорах відомі й інші закінчення (південно-західні та північні говори): -и (племени), -у/-ю (теляту), -ові/-еві (телятові). Закінчення орудного відмінка однини -ем виникло закономірно: племенем, а флексія -ям з’явилася під впливом іменників середнього
