- •Походження української мови, її місце серед інших слов’янських мов. Основні риси української мови на всіх мовних рівнях. Українська літературна мова, її форми та функціональні стилі.
- •Система і структура мови. Рівнева організація мови. Основні мовні рівні та їх одиниці.
- •Мова як суспільне явище. Функції мови.
- •Фонетика і фонологія української мови. Звук і фонема. Проблема визначення фонеми і фонемного складу української мови. Принципи класифікацій голосних і приголосних фонем.
- •Зміни голосних і приголосних звуків у процесі мовлення. Палаталізація, асиміляція, дисиміляція, спрощення в групах приголосних (з історичними коментарями). Метатеза.
- •Морфонологія. Чергування голосних фонем (з історичними коментарями).
- •Чергування приголосних фонем ( з історичними коментарями).
- •Фразеологія. Типи фразеологізмів. Модифікація фразеологізмів. Джерела фразеології.
- •Граматика, основні поняття граматики: граматичне значення і способи його вираження; граматичні форми ( синтетичні та аналітичні); граматичні категорії. Парадигма слова.
- •Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи виділення частин мови. Проблема займенникових, модальних слів та слів категорії стану.
- •Категорія роду іменників. Іменники спільного і подвійного роду.
- •Словозміна іменників. Історичне формування сучасних відмін іменників.
- •Прикметник у системі частин мови. Якісні, відносні та присвійні прикметники; їх лексико-граматичні особливості. Система прикметникових форм. Ступені порівняння прикметників.
- •Семантична і граматична класифікація числівників. Відмінювання числівників.
- •Займенник як частина мови. Співвіднесеність займенників з іншими частинами мови. Розряди займенників. Специфіка відмінювання займенників.
- •Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних форм (загальна характеристика). Категорія способу і часу дієслів. Історія форм минулого і майбутнього часів.
- •Категорія виду і стану дієслова. Поняття видової пари. Способи (роди) дієслівної дії.
- •Службові слова. Загальна характеристика службової функції сполучників, часток і прийменників.
- •Словосполучення як синтаксична одиниця. Принципи класифікацій словосполучень.
- •1) Підрядні – словосполучення, основні члени якого повязуються типами підрядного звядку (узгодження, керування, прилягання, сполучниково-підрядний зв'язок).
- •Категорії предикативності і модальності речення.
- •Двоскладне речення, вираження предикативності в ньому. Семантико-граматична структура двоскладного речення.
- •Односкладні речення. Специфіка вираження предикативності в односкладних реченнях. Типи односкладних речень. Проблемні питання класифікації односкладних речень.
- •Ускладнене речення. Вираження напівпредикативності і в ускладненому реченні. Основні різновиди ускладнених речень.
- •Складне речення як синтаксична одиниця. Основні класифікації складних речень. Складносурядні речення в системі складних речень; принципи їх класифікації.
- •Складнопідрядні речення в системі складних речень; принципи їх класифікації. Структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень.
- •Безсполучникові складні речення; проблема їх синтаксису у системі складних речень. Принципи виділення структурно-семантичних типів складних безсполучникових речень.
- •Складні форми синтаксичної організації мовлення. Текст. Монологічне і діалогічне мовлення; складне синтаксичне ціле, абзац.
Службові слова. Загальна характеристика службової функції сполучників, часток і прийменників.
Службові частини мови – прийменник, сполучник, частка
Позбавлені:
1) номінативної функції
2) граматичних категорій
3) здатності виступати членами речення
Прийменник – службова частина мови, яка є засобом вираження граматичного зв’язку і відповідає семантико-синтаксичному відношенню між повнозначним словом і залежною відмінковою формою іншого повнозначного слова. (жити у місті, зошит у лінію)
За походженням:
1) прості (первинні) – не повязані з іншими лексичними одиницями(із,за, без,од,від,до,між,на,над). Також належать складені прийменники (прийменникові зрощення): задля, поперед
2) похідні (вторинні) - прийменники, які продовжують зберігати зв’язок із самостійними словами (адвербіалізація)
А) з прислівниками: впродовж, наприкінці, близько, після
Б) з іменниками: кінець, ціною, протягом, шляхом
В) з дієсловами: зважаючи на
За морфологічною будовою приймен поділяються:
1) прості – усі первинні: без, від,по,з,в,до,для,за,на,при,під,через,між
2) складні – прийменники, до складу яких входять 2 чи більше простих прийменників:із-за,з-під,з-між,з-поміж, поміж,заради,задля.
3) складені – з кількох слів, наприклад іменника і прийменника:з метою,за винятком.
Семантичні типи прийменників: 1) просторові (біля, коло, вслід); 2) темпоральні (одночасно, після, опісля); 3) причинові (з приводу, через); 4) мети (для, заради, за умови); 5) умовні (у разі, за умови); 6) допустові (не зважаючи, попри, наперекір).
Сполучником називається службова частина мови, функція яких полягає у вираженні того або іншого семантико-синтаксичного відношення між повнозначними лексичними компонентами у реченні
За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені).
1) Непохідні – це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та.
2) Похідні – складні і складені – це сполучники, що утворилися від слів інших частин мови мови.
А) Складні спол. утв. внаслідок злиття в одне слово двох слів: якщо, якби, ніби, щоб, або.
Б) Складені спол. – це сполучення слів, що утворилися поєднанням відмінкових форм займенника той чи якогось іншого повнозначного слова з сполучниками щоб, що або прислівником: тому що, через те що, для того щоб, у міру того як, подобно до того як.
За вживанням спол. поділяються на:
1) одиничні: і, а, але;
2) повторювані: і-і, ні-ні, або-або, чи-чи;
3) парні; як-так, хоч-але, якщо-то.
За синтаксичною функцією розрізняють сполучники сурядності і підрядності.
1) Сполучники сурядності поєднують синтаксично рівноправні елементи, поділяються на:
А) єднальні: і (й, та)
Б) зіставно-протиставні: але, а, однак, та (але), зате, проте;
В) розділові: або, то, чи, хоч, то...то, не то..., не-то, чи...чи, або...або.
Г) градаційні: а й, не стіьки…скільки, не так…як
Ґ) приєднувальні: навіть, також
Д) поянювальні-уточнюючі: або, тобто,от
2) Спол. підрядності виражають ту чи іншу їх допомогою до головного речення приєднуються підрядні члени.
А) зясувально-обєктні: що, щоб, чи, ніби, наче
Б) Означальні: що, який, чий, котрий, хто, де
В) Часові: як, після того як, тільки що
Г) Місця: де, куди, звідки
Ґ) Причинові: бо, тому що, оскільки
Д) Умовні: якщо, як, коди, якби
Е) Мети: щоб, для того, затим щоб
Є) допустові: хочі, але, однак, хай
Ж) прівняльні: мов, немов, наче, ніби (Грищенко)
Частка – це клас службових незмінних слів, що беруть участь у вираженні окремих морфологічних форм слів, оформленні комунікативного, модального і емоційного статусу висловлень та їх частин.
Основні сфери функціонування часток: формотворення і різнопланові комунікативні характеристик висловлювань.
Структурні різновиди часток:
1) прості – одиниці елементарного типу (би, б, ж, бо, ні)
2) складені – аналітичні єдності (а то, навряд чи, далеко)
Фукнціоналні різновиди часток:
1)формотворчі – беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального і умового способів дієслова (би, б, нехай, бодай)
2) заперечні – виражають повне або часткове заперечення змісту: не, ні, ані
3) модальні - надають окремому слову в реченні або цілому реченню додаткових відтінків: припущення (мов, немов, ніби), підсилення (уже, саме, якраз, якось), волевиявлення (давайте, годі), переповідності (мов, мовляв)
4) стверджувальні – так,еге, аякже
5) питальні – чи ж, чи не, хіба, невже
6) вказівні – ось, осьде, от
Частки перебувають у найтіснішому зв’язку з контекстуальним оточенням, яке дає змогу ідентифікувати їх. (Грищенко)
