5. Зміни голосних і приголосних звуків у процесі мовлення. Палаталізація, асиміляція, дисиміляція, спрощення в групах приголосних (з історичними коментарями). Метатеза.

Зміни у звучанні фонем зумовлюються нашими мовними органами. Переходячи від артикуляції одного звука до артикуляції наступного, ми або не встигаємо перевести мовні органи з одного положення в інше, або, навпаки, робимо це з випередженням. Комбінаторні зміни виникають унаслідок взаємодії звуків у мовленнєвому потоці, зумовленої певними залежностями між різними положеннями мовних органів під час артикуляції цих звуків. Позиційні зміни залежать від місця звука в слові.

ДО ПОЗИЦІЙНИХ ЗМІН НАЛЕЖАТЬ:

• Редукція голосних (від лат. скорочую) — видозміна звуків, що є наслідком меншої напру­женості й тривалості артикуляції.

Є два типи редукції звуків: кількісна і якісна.

Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних при збереженні характерного тембру. ненаголошені голосні в 2—3 рази коротші за наголошені, що є яскра­вим свідченням наявності в українській мові кількісної редукції голосних.: дуб, дубок, дубових

Якісна редукція – зміна характерного тембру, тобто звук стає схожим на інший: село, тобі, зозуля. Звичайно кількісна і якісна редукція виявляються одночасно. Більше того, вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком кількісної редукції.

• Оглушення кінцевого дзвінкого приголосного. Для української мови це не характерно, хіба тільки в окремих говірках. Це дуже характерно для рос.мови

• ПРОТЕЗА (грец. тірбйєок; - виставлення) - неетимол. приголосний, який приєднується до початкового голосного у слові для полегшення вимови. П. виникла як засіб усунення міжслівного збігу голосних. Укр. мова успадкувала з праслов'янської в окр.   словах П. в, ] (видра, ягня). Вже на укр. ґрунті П. врозвинулася перед у та і (вуста, вікно); П. г - перед о, а (горіх, гарба, Ганна).

ДО КОМБІНАТОРНИХ НАЛЕЖАТЬ:

• Акомодація (від лат. пристосування) — зміни, що відбуваються між звуками різних категорій, тобто між голосними й приголосними, наприклад /п/ перед /у/ лабіалізується. Акомодація може бути прогресивною і регресивною. Коли попередній звук впливає на наступний, то має місце прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний звук впливає на попередній, відбувається регресивна акомодація.

1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п’], [б’],[ф’], [в’], [м’], передньоязикових шиплячих [ш], [ж],[ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем.

2. Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[т ом], [з уб], [л'ул'ка] й под.

• Асиміляція — часткове або повне уподібнення приголосних звуків. Уподібнення може бути за дзвінкістю-глухістю, за твердістю-м'якістю, за способом творення тошо.

Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

1) за результатами — повну і неповну (часткову);

2) за спрямуванням — прогресивну і регресивну;

3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, — контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

Повна— асиміляція, за якої звуки уподібнюютьсяповністю, тобтостають абсолютно однаковими. (знання, безжалісний – беж:алісний)

Неповна (часткова) - асиміляція, заякоїзву-кинаближаються за ознаками, але повністю не збігають-ся. Наприклад:просьба[проз'ба],боротьба [бород'ба].Тут підупливомдзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'],але не стають звуками [б] і [д].

Прогресивна – попередній звук впливає на наступний. В СУЛМ такоїнемає,хоча у староукр.мовібуло

Регресивна – звук впливає на попередній.

Контактна – звуки сусідні

Дистанційна – не сусідна звуки (вона як історична: було желізо – стло залізо)

Наприклад, зміна дзвінкого г на глухий х під впливом наступного глухого к у слові легко [лехко], зміна глухого т' на дзвінкий д' під впливом наступного дзвінкого б у слові бо-ротьба [бород'ба] тошо — це регресивна контактна часткова асиміляція. Усі подовження м'яких приголосних в українській мові — це наслідок прогресивної контактної повної асиміляції: було [стат'йа] — є стаття [стат'т'а], було [л'йу] — є ллю [л'л'у].

• Дисиміляція — розподібнення приголосних унаслідок заміни одного звука іншим.

Наприклад, при додаванні до твірної основи рук- суфікса -ник за законами української мови мало б утворитися слово ручник\ тим часом маємо рушник: тут усунено збіг двох приголосних із зімкненнями чн за допомогою заміни зімкнено-щілинного ч на щілинний ш (регресивна контактна дисиміляція). І навпаки, при творенні вищого ступеня порівняння дуж + ший усунено збіг двох щілинних звуків жш за допомогою заміни щілинного ш на зімкнено-щілинний ч — дужчий (прогресивна контактна дисиміляція). Трапляється й дистантна дисиміляція, як у словах флюгер, лицар, муляр, що походять від німецьких Fltigel, Ritter (пор. рицар), Маигег (пор. мурувати), у яких усунено збіги двох однакових приголосних в одному слові: л + л у першому слові й р + р у двох наступних словах.

• Діереза(спрощення в групах приголосних)

Українська мова славиться своєю милозвучністю, яка досягається уникненням скупчення кількох приголосних. В більшості випадків в словах зустрічається, в основному, два приголосних звуки підряд. Однак при утворенні похідних слів суфіксальним способом (тобто шляхом додавання суфіксів) на межі кореня і суфікса почали збігатися три і більше приголосних. Для зручності і милозвучності вимови деякі з приголосних в таких групах почали опускати (не вимовляти). Це явище частково закріпилося в графіці і отримало назву спрощення в групах приголосних.

Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.

Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ясний і похідних від них.

• Епентеза – поява в середині слова додаткового звука. (срам – сором, паук – павук, верста – верства)

• Метатеза – перестановка двух звуків або складів у межах слова. (медвідь – ведмідь, ладонь – долоня

• Субституція – заміна в запозичених словах чужого звука своїм. ( нім. і англ. [ h ] в укр. Г – Ганс, Гельсінки.

Колись не було в укр.мові Ф, тому такі слова: Хома (ф=х), Пилип (ф=п), катедра (ф=т), квасоля (ф=кВ)