7. Чергування приголосних фонем ( з історичними коментарями).

Чергування бувають фонетичні (живі, зумовлені певними фонет. умовами) та історичні (не можуть бути пояснені закономірностями СУЛМ)

У сучасній українській мові при словозміні і словотворенні відбувається ряд закономірних історичних чергувань приголосних. До найпоширеніших чергувань приголосних належать такі:

1. Чергування /г/ :/ж/, /к/ : /ч/ , /х/ : /ш/: ворог — ворожий, друг — друже — дружній — дружба — дру­жити; Івга -— Івжин; рука — ручний — рученька — ручка; вухо — вушний — вушко. Чергування /г/ :/ж/, /к/ : /ч/ , /х/ : /ш/ властиві всім слов'янським мовам, а беруть вони свій початок ще в древньоруській мові. В давнину всі ці чергування відбулися за певних фонетичних умов, які тепер уже не діють, а чергування відбуваються за традицією . Приголосні /г/, /к/, /х/ колись були твердими й не могли пом'якшуватися. Тому вони могли стояти тільки перед голосними заднього ряду /а/, /о/, /у/, /ъ/, /и/, . Коли ж ці приголосні потрапляли в позицію перед голосними переднього ряду /е/, /и/, /і/, /ь/І, які вимагали пом'якшення попередніх приголосних, то вони відповідно змінювалися на /ж'/, /ч'/, /ш'/, які на українському грунті стверділи й перейшли в /ж/, /ч/, /ш/. Так виникло чергування /г/, /к/,/х/ з /ж/, /ч/, /ш/ . У сучасній українській мові /г/, /к/, /х/ можуть стояти не тільки перед голосними заднього ряду (берега, горе, камінь), а й перед голосними переднього ряду: гірке, тихе, герой. Так само перед будь-яким голосним можуть стояти й /ж/, /ч/, /ш/: жати, журавель, чорний, шукати, ноша й под. Тому в сучасній українській мові перед /і/ та /е/ не давніх, а нового утворення, а також у запозичених словах чергування /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ не відбувається. Пор.: гірко, кістка, тихі (з горько, костъка, тихь), геній, гімн, кіло, кеглі, хімія та ін. Зміни /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ перед голосними переднього ряду називають першим перехідним пом'якшенням.

2. Чергування /г/:/з'/, /к/:/ц'/ ,/х:/с'/відбувається:

а) перед закінченням -і у давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього роду: нога — нозі, рука — руці, муха — мусі; дорога —в дорозі, вухо — у вусі, бік — на боці;

б) перед закінченням -і в називному відмінку множини слова друг — друзі. Зміна /г/, /к/, /х/ на /з'/ , /ц'/, /с'/ відбулася також у спільнослов'янський період, але пізніше, ніж зміна /г/, /к/, /х/ на /ж/,/ч/, /ш/. Це чергування зветься другим перехідним п о м'я к ш е н н я м, оскільки воно пов'язане з пом'якшенням приголосних перед і.

3.Чергування приголосних /г/:/ж/, /к/: /ч/, /х/: /ш/, /д/: /дж/, /т/ : /ч/, /з/ :/ж/, /с/: /ш/, /зд/: /ждж/, /ст./ : /шч/ відбувається :

а) у дієслівних формах 1-ї особи: берегти — бережу, пекти — печу, колихати — колишу, бродити — бро­джу, платити — плачу, возити — вожу, косити — кошу, їздити — їжджу, простити — прощу; б) в однокореневих інфінітивних формах з різними відтінками значень: запросити — запрошувати, садити — саджати, намолотити — намолочувати;

в) при творенні іменників: носити — ноша, студити — стужа, світити — свічка, уродити — урожай, сухий — суша, пустиня — пуща, крутий — круча;

г) при творенні дієприкметників: запросити — запрошений, студити — остуджений, народити — на­роджений.

4.Чергування /ц/ : /ч/ відбувається в невеликій групі іменників із суфіксами зменшеності, пестливості: -к, -ечк-:лице — личко, яйце — яєчко, серце — сердечко, сонце — сонечко, кільце — колечко.

5. Чергування /6/ : /бл/, /п/ : /пл./, /в/ : /вл/, /м/ : /мл/, /ф/ : /фл/в особових і неособових формах дієслова та віддієслівних іменниках: голубити — голублю, голублячи; топити — топлять, топлений; ловити — ловлю, ловлячи, ловлений; стомити — стомлю, стомлений; графити — графлю, графлячи. Фонема /л/розвинулася на місці колишньої /й/.

6. Чергування /6/ : /бй/, /п/: /пй/, /в/ : /вй/, /м/ : /мй/, /ф/ :/фй/:

а) в особових формах дієслів: бити — б'ю, пити — п'ю, вити — в'ю; б) у відмінкових формах іменників: кров — кров'ю, матір — матір'ю, верф — верф'ю; в) при творенні іменників та прикметників з суфіксами, що починаються на /'а/: олово — олов'яний, голуб — голуб'ята, пити — п'яний, полива — полив'яний, солома — солом'яний, торф — торф'яний.

7. Чергування /л/ : /в/ відбувається в сучасній українській мові в дієсловах минулого часу: у формах жіночого й середнього роду однини та у множині виступає ІлІ, а в формах чоловічого роду — /в/: ходила, ходило, ходили — ходив; жила, жило, жили — жив.

8. Чергування /с/ : /т/, /с/ :/д/ відбувається в небагатьох словах: мести — мету, плести — плету, вести— веду, їсти — їдять, впасти — впадуть. Це чергування відбулося в результаті дисимілятивної зміни ще в праслов'янський період. Пор: метти>мести.

8. Слово як одиниця лексичної системи; його ознаки і місце серед інших одиниць мови. Основні поняття лексикології: лексичне значення, типи лексичних значень, полісемія, синонімія, омонімія, паронімія.

Лексика — сукупність слів, які входять до складу будь-якої мови.

Лексикологія — розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови з погляду походження слів, їх уживання та значень.

Слово - це найменша самостійна, основна функціонально-структурна і семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваністю, є будівельним матеріалом для словосполучення і речення, за словом суспільною практикою закріплене певне значення і йому властива відтворюваність у процесі мовлення.

Лінгвістичну природу слова визначають такі ознаки, як лексичне значення ,номінативна функція, відокремлено-оформленість, внутрішньоструктурна єдність, позиційна рухливість.

Сукупність усіх значень слова становить його семантичну структуру, яка характеризується як змінністю, так і відносною сталістю.

Лексичне значення слова є індивідуальним, основним, а граматичне - загальним, супровідним, властивим і іншим словам одного лексико-граматичного класу.

Диференційні ознаки слова:

1) усі слова мають фонетичну оформленість (відокремлення слова в звуковому потоці паузами, наголосом)

2) лексичне значення (історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем позамовної дійсності. ЛЗ службових слів реалізується тільки в сполученні зі значенням повнозначних слів)

3) номінативна функція (називання, вичленовування найрізноманітніших предметів об’єктивної реальності, фіксація їх у свідомості)

4) відокремлено-оформленість (слово – мінімальна вільна форма, яка може вичленовуватися у потоці мовлення)

5) внутрішньоструктурна цілісність(слово виступає як чітко визначена, нероздільна послідовність спец-их з функціонального погляду складових частин – кореневих і службових морфем)

позиційна рухливість (виконує ф-цію члена речення або окремого однослівного речення, в межах речення може займати будь-яку позицію)

6) лексико-граматична співвіднесеність (становить єдність фонетичної та морфемної будови і значення. У кожному слові є значення 2 порядків: лексичне і граматичне)

Знакову природу слова виражає семантичний трикутник, у якому:

1) предмет позамовної дійсності, яким це слово іменується, - денотат;

2)форма вираження (послідовність звуків або графічне зображення) - форматив; (між 1 і 2 – пунктир)

3) значення (закріпленого у суспільній комунікативній практиці) - план змісту

(між 1 і 2 зв'язок досить умовний)

Слова слугують для називання предметів, дій, явищ, якостей. Відображення у слові будь-якого явища дійсності становить його лексичне значення. Крім лексичного, словам властиве граматичне значення, яке вказує на приналежність слова до певної частини мови та на його граматичні ознаки. При цьому лексичне значення слова є індивідуальним, основним, а граматичне — загальним, властивим усім словам, які належать до певної частини мови.

Слово може мати одне або кілька лексичних значень. Однозначні слова — це слова, які мають тільки одне лексичне значення, тобто називають якийсь один предмет, істоту, ознаку, дію, явище (верба, зозуля). Слова, що мають кілька лексичних значень, називаються багатозначними. Багатозначні слова мають пряме значення й одне або кілька переносних (великий — 1) значний за розміром; 2) дорослий; 3) геніальний, загальновідомий).

Полісемія – наявність у семантичній структурі мовної одиниці 2-ох та більше значень, тобто віднесеність її до двох чи більше об’єктів позначення.

Існує 3 типи полісемії: 1) ланцюжковий (кожне наступне значення виникає на основі найближчого попереднього. Напр. ЖМЕНЯ –а)долоня й пальці в зігнутому стані; б)кількість чого-небудь, що вміщується у жмені; в)незначна кількість чого-небудь.); 2) радіальний (БЛИСК – а)яскраве сяйво, світіння; б)перен. багатство, розкіш; в)тільки одн. яскравий прояв якостей, талантів; g)складова частина назв деяких мінералів. Всі похідні значення виникають на основі одного вихідного: а) на основі однорідного мотиву; б) з неоднорідною мотивацією); 3) комбінований, радіально-ланцюжковий.

Переносне значення – похідне, вторинне значення мовної одиниця, що розвивається з прямого, вихідного значення.

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень.

Кожне конкретне значення багатозначного слова реалізується в контексті, у ситуації.

Омонімія тип лексико-семантичних зв’язків, що характеризується тим, що для позначення абсолютно різних предметів позамовної дійсності використовується один і той самий форматив.

Омоніми – слова, що вимовляються і пишуться однаково, але не мають нічого спільного з властивим їм значенням.

стигнути (охолоджуватися) і стигнути (дозрівати).

Розрізняють такі типи омонімів:

а)омоформи - морфологічні омоніми, що збігаються за формою вираження тільки в певних граматичних формах (три - три);

б)омографи - орфографічні омоніми, що мають однакове графічне зображення, але різну вимову (дорога- дорога);

в) омофони - слова, що збігаються за вимовою в усіх чи певних граматичних формах,проте мають різне значення і відмінне графічне зображен-ня (сонце і сон - це, гриби - греби);

г) лексичні омоніми (повні – збігаються у всіх лексико-граматичних формах: крона і часткові – збігається лише частина форм: кучер (кучері, кучери). (лекція Векуа)

Синонімія як тип лексико-семантичних відношень, грунтується на тому, що слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови, характеризуються повним або частковим збігом своїх лексичних значень.

Синоніми - це слова, що позначають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням, або і з тим і з тим, і які мають різну форму вираження.

Типи синонімів:

За ступенем близькості лексичних значень:

а)повні (абсолютні) - синоніми мають абсолютний збіг лексичних значень і емоційно-експресивними характеристиками: родина – сімя, куліси - лаштунки,

б)неповні (квазісиноніми): позначаючи один і той же предмет, різняться додатковими значеннєвими відтінками: хворіти, нездужати, слабувати; прикрашати, оздоблювати, квітчати;

1) Семантичні (різна мотивація слів) хуртовина-завірюха-заметіль-метелиця.хурделиця

2) Стилістичні (ознака емоційно-експресивних відтінків):амбітний-самолюбивий-гордий-честолюбний

3) Семантико-стилістичні (відрізняються як значенням, так і емоційно-експресивним забарвленням) охоче-радо-залюбки

Синоніми об’єднуються у синонімічні ряди. Повні не мають якоїсь особливої структури, а у неповних виділяться стрижневе слово(домінанта)

Синоніми бувають також: загальномовні і контекстуальні; однокореневі та різнокореневі.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням.

• Префіксальні виклик, заклик, поклик; замітка, помітка, примітка

• Суфіксальні виконавський, виконавчий

• Флексії материн, материнський; матеріал матерія

• Різнокореневі кювет кювет

• Поетичні бокал вокал

9. Лексика української мови з погляду походження. Основні шари лексики. Власне українська лексика; її характерні риси. Лексичні запозичення з інших мов. Графічне, фонетичне, граматичне та лексичне освоєння запозичених слів.

Лексикологія - це розділ науки про мову, в якому вивчається лексика мови, тобто її словниковий склад.

Лексика у.м. з погляду походження:

• Споконвічна укр. лексика (власне укр. Лексика, лекс прас лов походження, лексика індоєвроп походження)

• Лексичні запозичення з інших мов

Запозичення це перехід слів з однієї мови в іншу в наслідок взаємодії цих мов.

До найдав належ старослов запозич 1) звукосполуч ра,ла, ре (ГРАД ГЛАВА, ДРЕВО) відпов укр оро, оло, еле (корова, голова, дерево). 2) звукоспол Ра перед наст пригол відповідно до сх.-слов. ро (РАБ але РОБОТА) 3) сполуч пригол ЖД з задньоязик *dj вождь, страждати, стражденний, нужда, якому в у м відповідає ж страж, пряжа і дж споряджати, споряджений 4) початковий j перед наступ е, у єдиний, юродивий.

Словотворчі старослов мають у своїй структурі такі х-ки:

1)префікси ВОЗ, ВОС вознести, воскресити, ПРЕ прекрасний, ПРЕД предтеча, СО соратник 2) суфікси іменникові ТЕЛЬ учитель, ЗНЬ приязнь, СТВ братство, ИНЬ богиня, ТВ молитва 3) прикметник суф АЩ,УЩ роботящий 4) складні слова з БЛАГО, ДОБРЕЄ, ЗЛО, ВЕЛЕ благородний, доброчесний

Полонізми (з польської)хлопець, возний, ліжко, підлога, хвороба

Чеські лес запоз арсенал, бомба, пістолет, гавань, арія

З рос мови завод, паровоз, указ, декабрист

З білорус бадьорий

Запозич з неслов*янських мов грецизми (до прийняття христ, внаслід економ і культ зв*язків)корабель, парус, левада (конфес справи)ангел, ідол, ікона, євангеліє(чол. Та жін. імена)Анастасія, зоя, лідія(терміни )артист, бактерія, метр.ЇМ властиві1) а на поч.. слова академія 2) е на поч. слова ера, естетика 3) ф фізика 4)сполуч кс, пс, мв, мп, ск лексика, суфікс. 5) преф АНА анатомія, ДІА діаметр, ПАРА парадокс і т.д ЛАТИНІЗМИ багато термінів з різних галузей агітація, юрист, антена, вектор, абітурієнт З НІМЕЦЬКОЇ МОВИ кран, мольберт, флейта, абзац, фан, кіглі СЛОВА ФРАНЦ ПОХОДЖЕННЯ х-ються рисами 1) спол у,а тротуар, вуаль 2) вжив пом*якш, губн та шипляч перед у бюро, бюст, бюлетень 3)суф АЖ ЕР ОН масаж, кураж, реверанс

Лексика з погляду вживання:

• Загальновживана

• Спец лекс, діалектна, термінологічна, жаргонна

Діалектна - слова яких властиве територ діалектам

Термінолог і профес лексика – слова і словоспол використані для точного, несуперечливого визначення понять, які становлять специфіку найрізном галузей науки і техніки

Лексика з обмеженим уживанням: Жаргонізми (слова вжив у мові люд об*єдн спільнітю інтересів, занять творч діяльністю, соц. станом)І Арготизми (лексика що х-є мовлення люд, які прагнуть зробити свою мову «таємною» нерозум для інших)

Основні шари лексики:

До активної - належать слова, що на даному етапі розвитку мови позначають актуальні поняття і не мають відтінку новизни або застарілості.

До пасивної лексики належать рідковживані слова, які або застаріли (архаїзми, історизми, неологізми), або ще не закріпилися в мові.

Архаїзми - застарілі назви предметів та явищ, витіснені новими, сучасними назвами. рать - військо, уста - губи, рот, перст - палець. вої - воїни, поет - піїт, злато – золото.

Історизми – слова вжив для познач предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв*язку з соц.-побут і сусп.-політ змінами курінь, полк, сотня, писа, булава

Неологізми – нові слова: Загальновживані та авторські ( Дмитра Павличка: лебедіють Павла Тичини: аеропланити, багряноводний, бистрозір, брунькоцвіт, вічнодумний, сонцеприхильник, яблуневоцвітно, ясно-соколово)