6. Морфонологія. Чергування голосних фонем (з історичними коментарями).

Морфонологія це розділ мов-ва, що сформ. на перетині морфології та фонології, який вивчає закономірності функціонування морфологічно зумовлених фонологічних засобів. Почала розроблятися у 19 ст. Бодуеном де Куртене, обгрунтував Микола Трубєцкой «Основи фонології» (1939) і ввів сам термін «морфонологія».

Обєкт – варіювання фонему складі однієї морфеми.

Головна одиниця – морфонема(фонемний ряд чергувань у морфах однієї фонеми).

Чергування бувають фонетичні (живі, зумовлені певними фонет. умовами) та історичні (не можуть бути пояснені закономірностями СУЛМ)

Історичні чергування успадковані СУЛМ як фонетичні явища, що успадкувалися мовою на праслов’янському чи староукраїнському ґрунті або виникли у процесі становлення самої української мови.

Найдавніші чергування голосних фонем виникли ще в період спільнослов’янської мовної єдності і є наслідком тих фонетичних змін, що відбулися в мові в той період.

1) е:о (текти – потоки, тебе-тобою, нести-носити-ноша) це чергування найдавніше, воно відоме не тільки всім сучасним мовам, але й деяким індоєвропейським. Припускається, що воно виникло ще в дослов’янський період з /е короткого / і /о короткого/ і як гадають, спочатку було пов’язане з диференціацією наголосу: в наголошеній позиції зберігався звук е, в ненаголошеній о.

У спільнослов’янський період це чергування набуло граматичного значення і пов’язувалося з розрізненням видових значень: е вживався в первинній основі дієслова, що позначало одноразову дію, а о – в дієсловах на позначення тривалої або багатократної дії та в іменниках утворених від них.

2) о:а (допомогти – допомагати, горіти-згарище, ломити-ламати, гонити-ганяти). Це чергування є наслідком спільнослов’янського чергування /о коротке/ /а коротке/ з /о довге/ /а довге/. Відбувається в коренях дієслів і пов’язана зі зміною їх значень: фонемою о передається переважно значення протяжної неповторюваної дії, фонемою а – повторюваної.

3) і:а (лізти-лазити, сідати-садити) Причина цього чергування: /е довгий/ – ѣ – і; /о довгий/ – а – а

4) у:а (трусити-трясти, вузол-в'язати)

5) и: нуль звука (запинати-запну, починати-почну)

6) е:і (мести-замітати, гребти-загрібати)

7) і:и (ліпити-липнути)

8) о, е : і. Це чергування є специфічним для української мови, становить її характерну фонетичну особливість.

Чергування пов’язане з занепадом редукованих  ъ (єр)  і  ь (єрь). У сильній позиції відбулася вокалізація: ъ (єр) – о, ь (єрь) – е. Внаслідок занепаду редукованих відбувся перехід о,е в і. Це чергування не становить послідовного процесу в СУЛМ

Фонеми о, е виступають найчастіше у відкритих складах, фонема і —в закритих. Наприклад:

1. У різних формах того самого слова: семи —сім, осені — осінь, гори — гір, мого — мій, радість — радості — радістю, ніч — ночі — ніччю, піч — печі — піччю, Канів — Канева, Харків — Харкова, Чернігів — Чернігова.

2. У словах одного кореня або спільної основи: воля — вільний, будова — будівельник, робота — робітник.

3. При зміні початкового звука о на і з'являється протетичний приголосний звук в: овес — вівса, око — вічко.

У словах із звукосполученнями: -оро-, -оло-, -ере-, -еле- о, е в закритих складах не переходить в і: подорож, мороз, сторож, очерет, шелест.

9) о,е : нуль звука (садок — садка, день — дня, орел — орла, сон — сну). Виникло внаслідок занепаду редукованих ъ (єр)  і  ь (єрь). У сильній позиції відбулася вокалізація: ъ (єр) – о, ь (єрь) – е: садъкъ - садъка. У слабкій позиції ъ (єр)  і  ь (єрь) занепали.

О, е, які чергуються з нулем звука називаються випадними.

Іноді закономірність порушувалася: рот – рота (рта), лоб – лоба (лба) – пояснюється явищем аналогії.

10) о з е після шиплячих та j (шести —шостий, четвертий — чотири, жених — жонатий)

Одна із специфічних рис української літератури.

Етимологічний о переходить в е за специфічних умов: голосний о зявляється після шиплячих та j, якщо пічля приголосного в наступному складі виступає голосний заднього ряду, якому не передує приголосний j: з вечора - вечеря

1. Звук є після ж, ч, ш, щ, буквосполучення дж та j живається перед м'яким приголосним (зокрема, перед складом з е та и): пшениця, вечеря, учень, щербина, жевріти, вишенька, четверо, честь та ін.

2. Звук о вживається після шиплячих, буквосполучення дж та і перед твердими тіриголоснимй: (зокрема, перед складом з о, а у, и): пшоно, жолудь, жоржина, бдокола, чоловік, щока, жовтий, знайомий, його, іграшок, жорстокість, дружок.

3. Не змінюється е на о після шиплячих у книжних та іншомовних словах: чек, жетон, печера, чемпіон, ковчег та ін.

4. У деяких словах е зберігається після шиплячих за усталеною традицією: шепіт, черга, чепурний, черпати, чекати (лекція Векуа).