19. Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних форм (загальна характеристика). Категорія способу і часу дієслів. Історія форм минулого і майбутнього часів.

Дієслово – частина мови, що має категоріальне значення процесуальної ознаки і виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, числа і роду.

Дієслово характеризує динамічну процесуальну ознаку з погляду різних часових площин її розгортання, граничності – не граничності, реальності – гіпотетичності, зв’язку з одним або кількома суб’єктами, співвідношення між мовцем, адресатом мовлення і предметом повідомлення.

Уперше термін вжито в «Практичній граматиці Нємєцкого язика» 1863 року. Диференціальною ознакою дієслова є ознака процесуальності.

Синтаксична роль:

1) присудка (дивлюсь я на небо..),

2) підмета (жити – батьківщині служити),

3) непрямого додатка (я вирішила одружитися),

4) означення (маю звичку гніватися),

5) обставини (прийшла до вас попрощатися).

Дієслово найскладніша частина мови, бо до її вихідної парадигми належить

5 докатегоріальних утворень:

1) Дієвідмінюване дієслово (вербатум фінітум) – головною семантичною ознакою якого є матеріально виражений звязок дії з її виконавцем, або зі сприймачем реальним або гіпотетичним. Цей взаємозв'язок реалізується категорією особовості/безособовості (безособовість – це опосередкований зв'язок(душа добро навчалася любить)) В особових формах грам.знач.процесуальної ознаки виражається в категоріях стану, способу дії, виду, часу, особи, числа.

2) Інфінітив – початкова форма дієслівної парадигми, яка називає дію, процес або стан поза часом, способом, особою, родом, числом – говорити, сумувати, бачити, лежати.

3) Дієприкметник – передає ознаку, що виникає внаслідок якоїсь дії чи процесу. Дієприкм.безпосередньо з виконавцем не пов'язаний. Дієприкм.поєднує ознаки дієслова та прикметника. Дієсл.ознаки: утв.лише на базі дієслів й мають спільне з ним лексичне значення(кохати-кохаючи), має морфологічну категорію виду, часу, перех/неперх, стану. Прикм.ознаки: дієприкметник називає процесуальну ознаку предмета – почорнілий ліс, властиві синтаксичні категорії роду, числа, відмінка, у реч.виступає узгодженим означ – йшла повз почорніле озеро: почорнілий, підкреслений.

4) Дієприслівником наз.незмінна дієслівна форма, яка позначає дію як стан, або стан, як ознаку іншої дії або стану, зберігаючи морфологічні дієслівні категорії виду виду і часу. – Тепер співаючи дівчата тією стежкою ідуть: читаючи, співаючи, узявши, схопивши.

6) Форми на но-, то-. У системі дієслівних утворень цим формам відводять останнє чи одне з останніх місць(Русаківський, Городенська), позбавляючи їх самостійного статусу, кваліфікуючи як формальну групу дієприкметників(Русанівський СУЛМ Морфологія, за ред. Білодіда). Проте ці форми є одним із утворень дієслів, бо вони найтісніше пов*язані з дієсловом за семантикою, формально-грам. та семантико-синтаксичними характеристиками.

Категорія способу дієслова – морфологічна словозмінна категорія , що характеризує предикативні форми дієслова і виражає у протиставленні форм дійсного, наказового і умовного способів відношення процесуальної ознаки до дійсності.

Категоріальне значення полягає у відношенні дій, процесів, станів з погляду мовця.

Морфологічне ядро вираження модальності (категорія, яка виражає відношення змісту до дійсності)

За Русанівським: 5 способів – дійсний, наказовий, умовний, спонукальний, бажальний

За Вихованцем і Городенською: 2 способи – умовний і наказовий. Говорить про безпідставність виділення дійсного способу, бо вона створює парадокс у виділені категорії часу яка є самостійною і несамостійною одночасно, так як входить до складу категорії способу, збігаючись із грамемою дійсного способу.

За Грищенком(традиційна концепція): 3 способи – дійсний, умовний і наказовий

Дійсний – виражає реальну дія, що перебігає у часі. Протиставляється умовному і наказовому тим, що має часові форми. Виражається формами особи, роду, числа та часу.

Теперішній – Сиджу за столом і пишу.

Минулий – Він писав листа

Майбутній – Завтра Яків писатиме листа

Наказовий – виражає прохання, побажання, спонукання або наказ мовця: Стріляй!

Не властива категорія часу.

2 форми – 1) проста (утворюється від основи Т.Ч. за допомогою додавання закінчення: читайте, читаймо, увімкніть, сядь ; 2) складна (утворюється від основи Т.Ч. за допомогою поєднання частки хай, нехай: хай скаже, нехай скажуть).

Умовний – виражаю дію не реальну,а тільки бажану або можливу за певних умов. Полетіла б

Не властива категорія часу.

Форми тільки складні (аналітичні) утворюються за допомогою частки би(б), що додається до форми М.Ч. дійсного способу: ходив би, робив би

Іноді форми одного способу можуть вживатися в значенні іншого:

1) Н.С у значенні Д.С. – вираження моментальної дії з відтінком недоречності: А хтось візьми й порадь.

2) Н.С. у значенні У.С. – з відтінком дорікання комусь або особливого підкреслення зумовленості дії: Вийди з дому я на п’ять хвилин пізніше…

3) У.С. у значенні Н.С. – для пом’якшення Н.С – Пождав би ти безмісячної ночі

4) М.ч. Д.С. у значенні Н.С. для підкреслення категоричності наказу (Плющ, Грищенко, лекції Векуа)

Категорія часу – морфологічна словозмінна категорія, що виражає відношення процесуальної ознаки до моменту мовлення (момент мовлення – абстрактна граматична точка відліку, що виступає часовим орієнтиром здійснення процесу)

Не мають часових відношень - інфінітив, наказовий спосіб дієслова, умовний спосіб(сказав би), пасивні дієприкметники (виконаний, зшитий).

Категорію часу тісно пов’язують з категоріями особи, роду, числа, виду, перехідності/неперехідності, стану.

Теперішній час – час, категоріальне значення якого полягає у вираженні процесуальної ознаки, перебіг якої збігається з моментом мовлення.

пряме вживання – теперішній актуальний, теперішній неактуальний час

відносне вживання – теперішній майбутній, теперішній історичний, теперішній живописний

Теперішній актуальний(детерміноване значення) - позначає конктно-ситуативний збіг виконавця дії або перебігу стану з моментом мовлення (заходить сонце).

Теперішній неактуальний (пряме не детерміноване значення) – познач дії, стану, відношення, які не мають часових обмежень, конкретної локалізації до моменту мовлення.

Має 4 значення:

1) дієслова, що характеризують сталі ознаки речовин та організмів (кисень горить; Земля обертається навколо Сонця), 2) дію, що мовець оцінює як незмінну, постійну (родяться люди),

3) дію, яку мовець не пов’язує ні з яким конкретним часом (дієслово виконує ролі присудка),

4) коментування дії у сценічних ремарках, та ін..поясненнях (Підходить Оля,заспокоює іншого).

Теперішній історичний (теп.мин) час – передається формами Т.Ч. у значенні М.Ч. – відтінок регулярності колишнього вияву (піднімалися літаки в чорне небо).

Теперішній живописний – використовується в описах картин природи (в траві струмок воркоче).

Теперішній майбутній – Т.Ч. в значенні Мй. Ч., які здебільшого супроводжуються детермінантами ВЖЕ, ТЕПЕР. ЗАРАЗ. НИНІ (зараз виступаємо на велику справу).

Минулий час – час, категоріальне значення якого полягає у вираженні процесуальної ознаки, перебіг якої передує моменту мовлення.

2 часові форми - власне минулий (перфектне і аористичне) і давньомининулий.

Власне минулий – в доконаній і недоконаній формах.

М.Ч. доконаного виду може передавати 2 значення – перфектне і аористичне

Перфектне – наявний результат у момент мовлення (звечоріло вже).

Аористичне – результат завершеної у минулому дії не пов’язаний своїм результатом з Т.Ч. (минуло літо..).

Давньоминулий – функціонує як аналітична форма (дієслово БУТИ у формі М.Ч.+ повнозначне дієслово М.Ч.), яка виникла при часовому порівнянні двох дій у минулому (я хотів був вступити на філологічний факультет).

Майбутній час – час, категоріальне значення якого полягає у вираженні процесуальної ознаки, перебіг якої відбувається після моменту мовлення

2 форми – доконаний і недоконаний вид(аналітична і синтетична форма).

В укр. мові розрізняють три форми Мй.Ч. – просту, складну і складену.

Проста – утворюється від дієслів док.виду(переписую – перепишу).

Складна і складена – недок.виду, і співвідносяться з моментом мовлення(він прийде і прийметься за роботу). Аналітична форма майб.складеного часу – скл.з дієсл.БУТИ+інфінітив, що носієм лексичного знач.(я буду носити, вони будуть носити).

Синтетична складна форма Мй.Ч. - одне з характерних явищ граматичної структури української мови. Від колишнього праслов*ян. ИМАТИ+інфінітива. ИМАМЪ ЗНАТИ(1ос.одн) =)знати +М+у = знатиму. ИМАТЕ ЗНАТИ(2 ос.мн) =)знати+М+ЕТЕ = знатимете. (лекція Векуа)