2. Система і структура мови. Рівнева організація мови. Основні мовні рівні та їх одиниці.

Поняття структури мови введене в науку вченими Празької лінгвістичної школи. Згодом воно отримало своєрідну інтерпретацію в глосематиці, де зв'язки і відношення всередині мови абстрагувалися від її елементів. У сучасному мовознавстві в термін структура мови нерідко вкладають різний зміст.

Уведення поняття системи щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли праці українського мовознавця О. О. Потебні. Ф. де Соссюр називав мову системою знаків, які виражають ідеї. Усі частини мовної системи, за Соссюром, можливо і необхідно розглядати в їх синхронічному зв'язку. Що ж стосується діахронії, то Соссюр заперечував її системність.

У науковій літературі немає чіткої диференціації термінів система і структура. Так, наприклад, В. І. Кодухов ці два терміни вживає як синоніми. Вперше розмежував ці терміни О. О. Реформатський, Таким чином, за О. О. Реформатським: система — це зв’язок і взаємозалежність по горизонталі, а структура — це вертикальний аспект; система — єдність однорідних елементів, структура — єдність різнорідних елементів. Уся мова — система через структуру.

В. А. Звегінцев: система- статичний стан елементів, що входять до неї, структура — поняття динамічне і ширше, ніж поняття системи. Воно зумовлює не тільки стан, а й (це передусім) форми розвитку елементів, взаємопов’язаних у цілісній єдності.

Загальноприйнятою стала інтерпретація понять «система» і «структура» О. С.Мельничука, який виводить термінологічне значення із загальновживаних значень цих слів. О. С. Мельничук доходить висновку, що система — це сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, а структура — це склад і внутрішня організація єдиного цілого.

Рівні мови — деякі ділянки мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Для розрізнення рівнів мови використовують такі принципи:

1) кожен рівень повинен мати свою одиницю; одиниці одного рівня повинні бути однорідними;

2) одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших утворень;

3) одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.

Розрізняють основні й проміжні рівні.

Основі рівні: фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний. Кожен із рівнів має свою основну одиницю: фонологічний — фонему, морфологічний — морфему, лексико-семантичний —лексему, синтаксичний — конструкцію (синтаксему). За роллю в структурі мови виділяють нижчі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема — одностороння одиниця (не має плану змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня — морфем і лексем. Найвищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів.

Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємопов’язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одиниці іншого рівня.

Проміжні рівні морфонологічний, словотвірний, фразеологічний.

Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Словотвірний рівень є проміжним між морфологічним і лексико-семантичним. Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного.

Дехто з мовознавців виділяє ще рівень диференційних ознак, словосполучень, надфразових єдностей, що є необґрунтованим. Як і будь-яка класифікація, наведена тут класифікація рівнів мови є огрубленням реальних мовних фактів. (Кочерган, Загальне мовознавство)