2. Теоретичні питання до заняття:

1. Основні клініко-морфологічні ознаки злоякісних та доброякісних мезенхімальних пухлин.

2. Класифікація мезенхімальних пухлин.

3. Макро-мікроморфологія пухлин з сполучної (фіброзної) тканини.

4. Макро-мікроморфологія пухлин з жирової тканини.

5. Макро-мікроморфологія пухлин з соматичних та гладеньких м’язів.

6. Макро-мікроморфологія пухлин з кісткової та хрящевої тканини.

7. Макро-мікроморфологія пухлин з кровоносних та лімфатичних судин.

8. Макро-мікроморфологія невуса та меланоми.

1. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

6. Діагностувати доброякісні мезенхімальні пухлини по макроскопічній картині.

Розглянути макропрепарати: «Фіброма», «Ліпома», «Фіброміома матки», звернути увагу на форму, консистенцію, колір та рисунок поверхні розрізу пухлини, наявність капсули та стан навколишніх тканин. Макропрепарати описати.

7. Діагностувати злоякісну мезенхімальну пухлину по макроскопічній картині.

Розглянути макропрепарат: «Саркома кістки», звернути увагу на розмір, колір, форму та контури метастазів. Макропрепарати описати.

8. Діагностувати меланому по макроскопічній картині. Розглянути макропрепарати: «Меланома шкіри», «Метастази меланоми у внутрішніх органах», звернути увагу на розмір, колір, форму пухлини та її метастазів. Макропрепарати описати.

9. Діагностувати доброякісну мезенхімальну пухлину по мікроскопічній картині.

Розглянути, замалювати та описати мікропрепарат: «Фіброміома матки». На рисунку позначити: 1- м’язеві пучки; 2 - сполучно-тканинні пучки; 3 - кровоносні судини.

10. Діагностувати доброякісну мезенхімальну пухлину по мікроскопічній картині.

Розглянути, замалювати та описати мікропрепарат: «Кавернозна гемангіома печінки». На рисунку позначити: 1 - судини з лакунарно розширеними просвітами; 2 - еритроцити.

11. Діагностувати злоякісну мезенхімальну пухлину по мікроскопічній картині.

Розглянути, замалювати та описати мікропрепарат: «Велетенськоклітипна саркома». На рисунку позначити: 1 - атипові велетенські клітини.

12. Розглянути електронограми: «Меланома», «Лейоміома», «Рабдоміосаркома», «Остеосаркома». Звернути увагу на форму пухлинних клітин, структурні зміни ядра та органел.

13. Діагностувати морфологічні ознаки різноманітних мезенхімальних пухлин. Розглянути слайди: «Хондрома», «Локалізація фіброміом матки», «Рабдоміома», «Меланома», «Злоякісна гемангіоендотеліома», «Остеома», «Остеосаркома», «Ліпосаркома».

Зміст теми:

Мезенхімальні пухлини - це пухлини з похідних мезенхіми: сполучної, кісткової, хрящевої, судинної, м’язової та жирової тканин, а також синовіальних оболонок, фасцій, апоневрозів. Вони можуть бути доброякісними та злоякісними (саркоми).

Сполучна тканина виникає із мезенхіми, яка на ранніх етапах свого формування складається з одних клітин. По мірі її дозрівання утворюється міжклітинна речовина. У ембріона вона спочатку має слизовий або студнеподібний характер і тільки пізніше поступово формується волокниста, хрящова та кісткова тканина.

Ступінь зрілості пухлин, що виникають із сполучної тканини, визначається здатністю її клітин утворювати міжклітинну речовину. Чим більш зрілими є клітини, тим більше міжклітинної речовини вони утворюють і, навпаки, чим молодші (менш зрілі) клітини, тим менше вони утворюють міжклітинної речовини.

Пухлини, що утворюються з волокнистої (фіброзної) сполучної тканини і складаються з колагенових волокон та клітин типу фібробластів і фіброцитів, називаються фібромами. Злоякісним аналогом їх є фібросаркома (диференційована та низькодиференційована форми).

Зрілі пухлини, що складаються з ліпоцитів і мають часточкову будову, притаманну материнській жировій тканині, називаються ліпомами. Від нормальної тканини вони відрізняються менш правильним розташування і неоднаковими розмірами часточок та клітин; крім того, можуть зустрічатись і недостатньо зрілі клітини (ліпобласти). Злоякісним аналогом їх є ліпосаркома.

Пухлини з хрящової тканини називаються хондромами і побудовані по типу гіалінового хряща, тобто складаються з однорідної міжклітинної речовини, в якій знаходяться хондроцити. Хрящова тканина оточена сполучною тканиною (надхрящником - perichondrium), в якій знаходяться судини, що живлять хрящ. На відміну від нормального хряща, в пухлині спостерігається проникнення із надхрящника прошарків сполучної тканини на значну глибину, завдяки чому вона розмежовується на окремі часточки, або острівці. Останні можуть мати досить значні розміри, завдяки чому сполучнотканинні прошарки не завжди чітко визначені. Основна речовина хряща, як і в нормі, судин не має. Хоча хондроми є зрілими пухлинами, інколи вони можуть проростати в кровоносні судини і навіть давати метастази, в яких часто спостерігаються некрози та обвапнування. Злоякісним аналогом цих пухлин є хондросаркома.

Зрілі пухлини з кісткової тканини називаються остеомами. Складаються вони з кісткових пластинок, всередині яких знаходяться кісткові тільця. В залежності від розташування пластинок пухлина може бути побудованою по типу щільної або губчастої кістки. Злоякісним аналогом остеоми є остеосаркома.

Пухлини судинного походження виникають з ендотелію кровоносних або лімфатичних капілярів. Якщо ендотеліоцити в процесі проліферації утворюють нові судинні порожнини (просвіти), то пухлина набуває зрілого характеру (гемангіома або лімфоангіома).

Незрілий характер вона набуває в тих випадках, коли проліферуючі ендотеліальні клітини не утворюють повністю сформованих кровоносних або лімфатичних судин. Зберігаючи основний, так званий ангіопластичний тип росту, ці клітини формують гілчасті, неправильної форми тяжі, які анастомозують між собою. Вони можуть мати ущільнений тип розташування клітин, формувати окремі каналікулярні структури або представлені у вигляді розростань дифузного характеру. Клітини, що розмножуються, зберігають круглу форму, бувають ізольованими або трансформуються в клітини і синтезують волокнисті структури.

Незрілі пухлини судинного походження називаються злоякісними гемангіоендотеліомами або злоякісними лімфангіоендотеліомами. Рідкими є форми, що виникають не з ендотелію, а з адвентиціальних елементів (перителіомн або гемангіоперицитоми).

Пухлини з попереково-посмугованих м’язів зустрічаються рідко, називаються рабдоміомами (rhabdomyoma, myoma striocellulare). Доброякісні пухлини з гладеньких м’язів називаються лейоміомами (leiomyoma, myoma laevicellulare). Злоякісними аналогами їх є відповідно рабдоміосаркома та лейоміосаркома.

Першоджерелом мезенхімальних пухлин є поліпотентна мезенхімальна клітина. Рівень пухлинної трансформації її, напрямок диференціації визначають конкретний вид пухлини: вона може бути однокомпонентною (складається з похідних однієї тканини - жирової, фіброзної та інш., характерної для даного органу) або багатоком-понентною (пухлини, які складаються з похідних різних тканин - фіброзної, жирової, судинної та інш., називаються мезенхімомами). Крім того, пухлина може бути гетеротопічною, тобто складатися з тканини, яка не є характерною для даного органа (остеома легенів, синовіома позаочеревинного простору та інш.).

Особливостями мезенхімальних пухлин є те, що вони зустрічаються набагато рідше, ніж епітеліальні пухлини; є дуже різноманітними, що пояснюється гетерогенністю мезенхімальних тканин; не мають органної специфічності, тобто можуть зустрічатись у будь-якому органі.

Пухлини (меланома) та пухлиноподібні утворення (невус) з меланінутворюючої тканини виникають з клітин нейрогенного походження. Джерелом цієї групи є меланоцити - клітини нейроектодермального походження, які зустрічаються в базальному шарі епідерміса, волосяних фолікулах, більшості слизових оболонок, покритих багатошаровим плоским епітелієм, м’яких мозкових оболонках, сітчастій та райдужній оболонках ока. Пігмент меланін знаходиться в меланобластах (меланоцитах) і розташовується в меланофорах, які мають гілчастоподібну форму.

Матеріали для самоконтролю:

Тестові завдання вихідного рівня знань «Претест», 2004 р.

Тестові завдання «КРОК-1», 2002 р., та 2004 р.

Задачі для самоконтролю «Керівництво до практичних занять», 2003 р.

Література

Основна:

1. А.І.Струков, В.В.Сєров «Патологічна анатомія»: Підручник/Пер. з російської мови 4-го вид., стереотипне вид.- Харків: «Факт», 1999.- С. 269 - 278.

2. Патологічна анатомія: Загальнопатологічні процеси /За ред. В.М.Благодарова та П.І.Червяка.- Київ: Генеза, 1997.- С. 391 - 414

3. В.М.Благодаров та інш. Патологічна антомія: керівництво до практичних занять.- Київ,- 2003,- С. 302 -329.

4. В.В.Сєров, Н.Е.Ярьігин, В.С.Пауков Патологическая анатомия. Атлас.- Москва: Медицина, 1986.- С. 186-205.

Додаткова:

1. В.М.Благодаров та інш. Загальна патологія. Taschenbuch.- Київ,- 2002.

2. В.М.Благодаров та інш. Патологічна анатомія в рисунках та схемах.- Київ: ЗАТ «Атлант иМС».- 2001.

3. “Тестові питання з патологічної анатомії. КРОК-1”/Під. Заг. Редакцією В.М.Благодарова, К.О.Богомолець.- Київ: Фітосоціоцентр, 2002.

4. Претест: Загальна патологічна анатомія/ За редакцією Благодарова В.М., Богомолець К.О.- Київ: СМП “АВЕРС”, 2004.

5. Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін “Крок-1. Загальна лікарська підготовка”/ За ред. В.М.Москаленка,

О.П.Волосовця, І.Є.Булах, О.П.Яворовського, О.В.Романенка, Л.І.Остапюк.- К.: Медицина.- 2004.

6. Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін “Крок-1. Стоматологія”/ За ред. В.М.Москаленка, О.П.Волосовця, І.Є.Булах,

О.П.Яворовського, О.В.Романенка, Л.І.Остапюк.- К.: Медицина.- 2004

.Практичне заняття №16 Епітеліальні органоспецифічні пухлини. Пухлини екзо- та ендокринних залоз