Орфоепія. Особливості української вимови звуків і звукосполук

Якщо фонетичні процеси в усному народному мовленні не знають обмежень (у діалектному мовленні українців можна почути свєто “свято”, гаварити “говорити”, щьо “що”, робиф “робив”, ходю “ходжу”), то в літературній мові вони регламентовані орфоепічними нормами.

Орфоепія ( від гр.orthos “правильний”, epos “мовлення”, “розповідь”)- 1)вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам (сукупність вимовних правил); 2) розділ мовознавства, який установлює систему вимовних норм.

Спираючись на фонетичні процеси, орфоепія подає індивідуальні норми для різних випадків і вибирає з наявних варіантів вимови те, що найбільш відповідає прийнятим традиціям і тенденціям розвитку мови.

Розрізняють два стилі орфоепії – повний і неповний. Повний стиль характеризується чіткою вимовою (прикладом може служити мовлення дикторів) Неповний – нечіткою, недбалою вимовою (розмовне побутове мовлення).

Відхилення від літературної (нормативної) вимови спричиняється:

1) місцевим діалектом (зорйя, бурак, пи'шу);

2) впливом контактуючої мови, що особливо виявляється в умовах двомовності ([ні’шка],[ри’пка],[харашо’],[ч’ай]);

3) правописом. (Між написанням і вимовою багатьох слів існує

різниця, і намагання копіювати написання в усному мовленні веде до помилок: контрастний – [контра'сний] ; проситься – [про'сиц’а]).

Норми української літературної вимови

1. Відсутність " акання" та редукції голосних.

Редукція голосних ( від лат. reductio “відсунення, відведення назад”) – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.

Голосні [ а ] і [ о ] вимовляються чітко як у ненаголошеній позиції так і під наголосом:

укр. рос.

голова [голова'] [гълава']

картон [карто'н] [кърто'н]

контроль [контро'л’] [кънтро'л’]

2. Звук [о] перед складом із наголошеним [у] вимовляється як [о^у] :

зозуля [з о^у з у 'л’а]

союз [с о^у й у' з]

3. Звуки [и ] і [е ] - нестійкі й, за законом вокальної гармонії, уподібнюються й зливаються у проміжному звучанні в ненаголошеній позиції:

пливе [п л и ^е в е' ]

неси [ н е ^и с и']

4. Сполучення літер дж вимовляється як один звук [ д^ж ], а дз як [д^з] якщо ці літери належать до однієї морфеми:

джем [д же м], дзеркало [д з е' р к а л о]

Якщо ці літери належать до різних морфем, то вимова роздільна:

відживати [в’іджива'ти] , відзнака [в’ і д з н а'ка].

5. Дзвінкі приголосні у кінці слів і складів не оглушуються:

укр. рос.

Дуб [д у б] [дуп]

Мороз [моро'з ] [маро'с]

Казка [ ка'зка] [ска'ска]

6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко:

боротьба [бород’ба']

7. Префікс з- (як і прийменник з )

перед глухими приголосними переходить у звук [с]:

зцементувати [ сце^иментува'ти]

з цими [сци'ми]

8. Префікси роз- і без- перед глухими приголосними мають паралельну вимову:

[рос- ] і [роз-] - [беc-] і [без-]

[ро'зкв’іт]

розквіт —

[ро'скв’іт]

[бе^изкошто'вно]

безкоштовно —

[бе^искошто'вно]

9.Губні приголосні на відміну від рос. мови вимовляються твердо (це відображається орфографічно):

укр. рос.

голуб [го'луб ] голубь [го'луп’]

кров [кров] кровь [кроф’]

степ [степ] степь [степ’]