Глава 9

Основи трудового права України

369

через обраних ними уповноважених; професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників. Повноваження цих органів визначені статтями 41 і 42 Закону України «Про охоро­ну праці»¹.

У разі порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці залежно від конкретних обставин винні пра­цівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності.

§ 15. Трудові спори

Процес трудової діяльності — явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідної роботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння між працівником і влас­ником чи уповноваженим ним органом.

Трудові спори (конфлікти) можуть виникати не лише між сторонами трудового договору, а й між професійною спілкою чи страйковим комітетом і власником підприємства — їх називають колективними трудовими спорами. З огляду на учасників тру­дові спори поділяються на індивідуальні — між сторонами тру­дового договору, та колективні — між профспілковим або страй­ковим комітетом і власником (адміністрацією) підприємства.

Чинне законодавство України про працю не розкриває по­няття «трудові спори». У сфері трудового права трудові спори — це конфлікти між працівником і власником або між працівни­ками і роботодавцями з приводу застосування законодавства про працю або встановлення чи зміни умов праці, що розглядають­ся в установленому законом порядку.

Крім зазначеного, поняття трудового спору певною мірою спонукає й до з'ясування причин, через які він може виникну­ти. Зокрема, зазначення того, що конфлікти між працівником і власником можуть виникати за двох взаємозумовлених обста­вин: по-перше, у процесі застосування законодавства України про працю і, по-друге, під час встановлення умов праці.

Конкретні ж причини виникнення трудових конфліктів мо­жуть бути:

¹ Див.: Хрестоматія З правознавства. — С. 636—644.

• об'єктивного характеру (помилки сторін трудового дого­ вору, недоліки в культурно-виховній роботі тощо);

• організаційно-правового характеру (нечіткі формулюван­ ня окремих правових норм, прогалини в діючому законодавстві про працю тощо);

• організаційно-господарського характеру (недоліки у про­ веденні обліку, контролю, у постачанні, фінансуванні та інших господарських справах).

Саме класифікація причин, унаслідок яких може виникнути трудовий спір, спонукає до розгляду двох видів індивідуальних трудових спорів, що зумовлюються: застосуванням норм тру­дового законодавства (позовні спори); встановленням нових або зміною чинних умов праці (непозовні спори).

Трудові спори другого виду (непозовні) виникають:

а) із правовідносин у сфері встановлення умов праці між профспілковим органом і власником підприємства (під час ук­ ладення колективного договору, введенні норм виробітку тощо);

б) із трудових правовідносин між працівником і власником (у разі зміни власником окладу працівникові в межах схем по­ садових окладів тощо).

Вирішення трудових спорів — процес, тісно пов'язаний з інши­ми демократичними засадами правової системи України в ціло­му і трудового права зокрема. Тому під час розгляду трудових спорів застосовується демократичний підхід. Це реалізується в дотриманні таких основних принципів, як доступність і зручність; колегіальність і швидкість розгляду трудових спорів; додержання законності та забезпечення виконання рішень.

Згідно з чинним законодавством трудові спори вирішуються системою спеціальних органів. Так, індивідуальні трудові спо­ри, грунтуючись на положеннях гл. XV КЗпП України, розгляда­ються:

• комісіями з трудових спорів (КТС);

• районними (міськими) судами;

• вищими органами в порядку підпорядкованості, що вста­ новлюється законодавством.

Серед зазначених первинним обов'язковим органом щодо розгляду трудових спорів на підприємствах, в установах, органі­заціях є комісія з трудових спорів (КТС). Цим зумовлюється

370