Глава 9

Основи трудового права України

333

Трудовий колектив як суб'єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його право­вий статус визначений спеціальним Законом України «Про по­рядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 p., та гл. XVI-A КЗпП України.

Згідно із законом трудовий колектив підприємства склада­ють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяль­ності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Важлива роль у регулюванні трудових відносин належить також профспілкам як суб'єктам трудового права.

Профспілка — добровільна громадська організація, що об'єд­нує працівників за їх суспільними інтересами згідно з родом їхньої діяльності у виробничій і невиробничій сфері з метою захисту трудових і соціально-економічних прав і законних інте­ресів своїх членів.

Правовий статус профспілок в Україні визначається ст. 36 Конституції України, статтями 243—252 гл. XVI КЗпП Украї­ни та іншими нормами права, зокрема Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p., статутами проф­спілок тощо, в яких визначаються їх головні завдання — захист прав і законних інтересів працівників.

Професійні спілки виконують свою основну функцію щодо захисту трудових прав і законних інтересів працівників, понов­лення їхніх порушених прав, встановлення високого рівня умов праці, побуту тощо.

Правовий статус профспілок як суб'єктів трудового права найсуттєвіше виражений в їхніх основних правах на трьох ета­пах, а саме:

• виникнення трудових відносин (прийняття на роботу неповнолітніх лише за згодою профкому, встановлення випро­ бувального строку до 6 місяців згідно зі ст. 27 КЗпП України);

• існування трудових відносин;

• припинення трудових відносин. Це представницькі права при укладанні колективного договору, при звільненні працівни­ ка—члена профспілки.

§ 5. Трудові правовідносини

Правовідносини є основним поняттям правової науки. За усталеним визначенням, це суспільні відносини, врегульовані нормою права¹. Відповідно трудові правовідносини — це врегу­льовані трудовим законодавством трудові й тісно пов'язані з ними відносини працівників у галузі праці.

З огляду на специфіку предмета трудового права, основою якого є трудові правовідносини у поєднанні їх із суспільними відносинами, слід вказати на такі види правовідносин у сфері трудового права:

• правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаш­ тування;

• трудові правовідносини працівника з роботодавцем;

• колективні правовідносини (трудового колективу й проф­ кому з роботодавцем і його адміністрацією);

• правовідносини з професійної підготовки працівників без­ посередньо на виробництві;

• правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудово­ го законодавства;

• правоохоронні правовідносини (щодо матеріальної відпо­ відальності сторін трудового договору За заподіяну шкоду, з розгляду трудових спорів тощо).

Ядром зазначених видів правовідносин у сфері трудового права є трудові правовідносини, що визначаються як добро­вільний правовий зв'язок працівника з роботодавцем (підприєм­ством чи фізичною особою), за яким працівник зобов'язується здійснювати обумовлену трудову функцію, виконуючи прави­ла внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'я­зується виплачувати винагороду за певний трудовий внесок і створювати умови праці відповідно до законодавства, колектив­ного трудового договору.

Важливими ознаками трудових правовідносин є підстави їх виникнення, змінення та припинення. Цьому сприяють певні юридичні факти, передбачені чинним законодавством України.

¹ Докладніше про правові відносини див.: розділ І даного підручника та «Правова енциклопедія». — 2003. — Т. 5. — С. 44—45.

334