Глава is

Основи кримінального права України

667

ну. Ця змова може відбутися як вчинення злочину, а може безпо­середньо перед його вчиненням.

Вчинення злочину організованою групою можливо тоді, коли в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які раніше зорганізувалися у стійке об'єднання саме для вчинення злочину або злочинів. Ця група об'єднана одним планом, в якому присутні розподіл функцій, зрозумілість цього плану всіма учас­никами групи.

На відміну від усіх випадків співучасті вчинення злочину злочинною організацією визнається, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше). Члени або структурні об'єднання злочинної організації організовуються для вчинення особливо тяжких або тяжких злочинів. Злочин­ними організаціями визнаються банди, терористичні організації, воєнізовані або збройні формування.

У КК України передбачені заохочувальні норми, що увіль­няють від відповідальності учасників злочинної організації в разі виходу з неї, добровільного повідомлення органам влади про діяльність злочинної організації, сприяння у викритті злочинців.

§ 8. Добровільна відмова від вчинення злочину. Особливість кримінальної відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину

Добровільною відмовою вважається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на зло­чин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця (ч. 1. ст. 17). При закінченому злочині доб­ровільної відмови бути не може. Якщо особа відмовилася доб­ровільно від доведення злочину до кінця, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за умови, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого зло­чину (ч. 2 ст. 17). Наприклад, готуючися до вчинення вбивства або пограбування, М. викрадає рушницю. У даному разі М. відповідатиме за викрадення рушниці (ст.185 КК).

Поняття добровільної відмови складається з таких ознак:

а) остаточне припинення особою готування до злочину;

б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

в) розуміння особою можливості доведення злочину до кінця. Не слід плутати невдалу спробу вчинення злочину і відмову

від повторення посягання. Наприклад, Н. стріляє у В., але зброя дає осічку. У даному разі є замах на вбивство.

При співучасті, коли діють не одна, а кілька осіб, добровільна відмова опосердкована поведінкою виконавця злочину. Інші співучасники злочину при добровільній відмові виконавця ма­ють відповідати за готування до злочину або замах на злочин. Звернімося знову до вищенаведеного прикладу, продовжимо міркувати. М. фінансує вбивство В. й залучає для цього Н. Вико­навець злочину Н. вистрелив таки, поранивши В., але злочинний намір не довів до кінця і, відмовившись убивати людину, допо­магає пораненому Н. Відповідальність настає за конкретне вико­нання злочину, а саме, виконавець Н. — за нанесення тілесних ушкоджень, а замовник М. — за замах на організацію вбивства.

§ 9. Кримінальне покарання. Поняття та ознаки. Система кримінальних покарань

Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони дер­жави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У боротьбі зі зло­чинністю кримінальне покарання має кілька функцій. По-пер­ше, воно є формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує правопорушників. По-друге, реаль­не виконання кримінального покарання, впровадження конкрет­них правообмежувальних процедур до винних осіб чинить силь­ний вплив як на самого винного, так і на його оточення.

Багато років спостерігалася тенденція ужорсточення пока­рання, але воно себе не виправдало. З прийняттям нового Кри­мінального кодексу України здійснена значна гуманізація по­карання. Виключено смертну кару, практично виключено за­стосування позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, зараження венеричною хворобою, одноособове не злісне хуліганство тощо).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені дер­жави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочи-

668