Глава 12

Основи цивільного права України

451

майна державних підприємств; відчуження майна, що є кому­нальною власністю; приватизація земельних ділянок; здійснен­ня підприємницької діяльності. Об'єктами права приватної влас ності згідно із законодавством є: жилі будинки, квартири, пред мети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього вжитку, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери або майно споживчого чи виробничого призначення, результати інтелектуальної творчості (твори на­уки, літератури, мистецтва, винаходи, промислові зразки тощо).

У державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Суб'єктом права державної власності є держава в особі Вер­ховної Ради України. Оскільки держава є специфічним суб'єк том права власності, то реалізація нею повноважень власника полягає в наданні нею права вирішувати, хто і як забезпечува­тиме використання благ, що належать державі, а також в особ­ливих засобах здійснення державою своїх правомочностей влас­ника. Ці функції держави визначають як управлінські.

Державна власність може виникати з первісних та похідних способів, але у держави також є і свої специфічні способи, не притаманні іншим власникам. До таких способів належать стяг­нення податків та інших зборів, націоналізація, конфіскація та реквізиція, безгосподарське майно, безгосподарне утримання майна, що є пам'яткою історії та культури, а також розширене відтворення на державних та казенних підприємствах.

Суб'єктами права комунальної власності є відповідні тери­торіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах. Оскільки районні і обласні ради виступають як органи місцевого само­врядування, то Конституція не передбачає створення комуналь­ної власності на рівні районів і областей. Територіальні грома­ди сіл, селищ, міст і районів у містах можуть об'єднувати об'єк­ти своїх прав власності з виникненням у них спільної власності і передачею цих об'єктів до управління районних і обласних рад. При цьому територіальні громади не втрачають свого права влас­ності і не виникає права власності районів чи областей. Змінюється лише правовий режим комунальної власності і

орган, який уповноважений нею управляти. Об'єктами права комунальної власності є будь-яке майно, яке необхідне для за­безпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Спільна власність має місце у випадках, коли з тих чи інших підстав у кількох осіб виникає право власності на одне і те саме майно. Спільна власність — це не форма права власності, а лише особливий режим існування відомих форм власності. Відноси­ни спільної власності можуть виникати за участю різноманіт­них суб'єктів права власності — фізичних осіб, юридичних осіб, держави і громад. Правовий режим права спільної власності передбачає єдність правомочностей її учасників у володінні, користуванні і розпорядженні спільним майном і вирішенні спільно всіх питань щодо здійснення цих правомочностей сто­совно об'єкта права. Але розпорядження своєю часткою в спільному праві кожен із співвласників може здійснювати са­мостійно, без згоди інших, а лише з дотриманням вимоги зако­ну щодо права переважної купівлі відчужуваної частки іншими співвласниками.

Право спільної власності може бути двох видів — часткова спільна власність, коли частки співвласників визначені і суміс­на спільна власність, коли частки не визначені. Розміри часток визначаються самими співвласниками з різних підстав, а спільна сумісна власність має місце лише коли про це прямо не заборо­нено законом.

Захист права власності — є одною зі складових поняття охо­рони права власності. Захист права власності — це застосуван­ня судовими органами в разі порушення прав власника сукуп­ності відповідних правових засобів, передбачених у цивільно­му законодавстві і спрямованих на відновлення прав власника. Захист суб'єктивних цивільних прав здійснюється у такі спосо­би: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення становища і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язків в натурі; компенсація моральної шкоди; припинення або зміна правовідносин; стяг­нення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випад­ках, передбачених законом або договором, неустойки (штрафу, пені). Всі перераховані вище способи можна розділити на рече-во-правові, зобов'язально-правові та особливі способи захисту

15*

452