2. Австрійська імперія у хіх ст. Перетворення у дуолістичну монархію.

А́встро-Уго́рщина  — двоєдина (дуалістична^[1]) імперія очолена династією Габсбурґів та утворена внаслідок компромісної угоди, укладеної між двома складовими її частинами: Австрією та Угорщиною у 1867 році. Проіснувала в Центральній Європі до розпаду в 1918 році в кінці Першої світової війни.Імперією правили лише два королі-імператори: Франц Йосиф I 1867–1916 і Карл I 1916–1918.

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополитАндрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.Палата Депутатів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). . Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила протиріччя. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі протиріччя не вдалося.

3. Робота історичного гуртка у школі. Розробіть тематику роботи історичного

Вчитель визначає вік і тематику гуртка, зясувує чи достатньо в нього літ-тури

Об'ява в школі (дата, час, місце, тема) На першу зустріч прийде багато школярів. Потім відсіюються Гурток обирає старосту, редколегію, з'ясувує як часто будуть збиратися, напр. 2р./міс. Вчитель пропонує теми, які будуть розглядатися:

Ознайомлення з планом роботи, колективом тощо Етапи:

І Важливо зацікавити. Збір інформації.

2 Робота з літературою, показати через редколегію що робиться гуртку (стен газета),різні інди (реферати) і групові (підготовка до конференції) завдання

3 день самоврядування (в старших класах можна давати проводити уроки в 5-7 класах),

4 організація музею,

5 підгонжк вечору, зустрічі з учнями ін шкіл

План розробляється за шкільним планом щоб не було занять на канікулах

Робота історико-краєзнавчих гуртків здійснюється в двох напрямах:

1. теоретич (бесіди, лекції, доповіді, конференції, вікторини, самос робота).

2. практичному (екскурсії, походи, експедиції).

Основна мета і завдання: не дублюючи шкільну програму, логічно доповнити її, розширюючи і поглиблюючи знання з історії України;

• створити умови для розкриття потенціалу здібних учнів, які мають нахил до творчої роботи та вивчення дисциплін гуманітарного профілю;

• залучити, зацікавити учнівську молодь перспективою досліджень рідного краю;

• ознайомити учнів з методами збору краєзнавчого матеріалу, виконання простих наукових досліджень;

• привернути увагу до проблеми малої історії, збереження пам’яток історії та культури, навчити цінувати історичні традиції свого народу;

• виховувати повагу до власної історії, любов до рідного краю.

Головне завдання:навчити дітей орієнтуватись у загально історичних процесах, зіставляти конкретну досліджувану подію чи явище у зв’язку з іншими, на основі набутих знань зіставляти факти, порівнювати та робити висновки.

Форми і види діяльності: пошуково-краєзнавча робота (збирання матеріалів, фотографій, документів, предметів домашнього вжитку для музею краєзнавства);

• участь в організації і проведенні масових групових форм роботи;

• участь в екскурсіях, прогулянках, походах, експедиціях;

• наукова і пошуково-дослідницька колективна та індивідуальна робота з архівними і музейними матеріалами;

Заняття рекомендується проводити раз на тиждень, доповнюючи їх навчальними екскурсіями, практичними роботами, походами (залежно від місцевих умов).

Білет №13