Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Гос история.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
273 Кб
Скачать
☆

2.Соціально-економічний розвиток України у 20-30-х рр. XX ст.

У 1919р. більшовики запроваджують нову політику, яка отримала назву «воєнний комунізм». В основі цієї політики лежав насильницький злам економічної системи, яка грунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався товарообмін, без посередництва грошей. Основні напрями політики «воєнного комунізму»:

  • націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада

народного господарства;

  • ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

  • встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари.

На всій території України вводилася продовольча розкладка: усе зерно, крім необхідного для прожиття мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 12 квітня 1919 р.

У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом»: більше - вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робітникам військових підприємств, майже нічого - так званим нетрудовим елементам і членам їх сімей. Таким чином зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошували злочинцями.

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрестовий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну. Хлібозаготівля в Україні відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.

У центральних губерніях РФ радянська влада існувала безпосередньо з кінця 1917 р., і 1920 рік почався під знаком посилення «воєнно-комуністичної» політики. Яскравим проявом цієї політики стало рішення Раднаркому РРФСР від 29 січня 1920 р. про введення у країні обов'язкової трудової повинності. Органи влади наділялися повноваженнями на свій розсуд залучати громадян до праці, перекидати їх туди, куди вважалося доцільним. Тих, хто ухилявся від виконання розпоряджень, переслідували за законами воєнного часу: ув'язнювали в концтабори, направляли на примусові роботи тощо. Трудова повинність та інші «воєнно-комуністичні» заходи центру, поширювалися на Україну.

Причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєнній руїні. Значною мірою це був наслідок політики «воєнного комунізму»- системи політичних та економічних заходів, яку більшовики застосовували в і 1918-1921рр. (в У країні-з 1919р.).

Приступаючи до соціально-економічних перетворень, більшовики зосередили увагу на розв'язанні аграрного питання. Це означало ліквідувати економічну могутність поміщиків, які були головною соціальною опорою білогвардійщини, і завоювати прихильність селянства. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком затвердив закон про землю, який передбачав передачу поміщицьких, казенних, монастирських і удільних земель, конфіскованих радянською владою у 1919 р., до рук трудящих селян без усякого викупу. Перевага у наділенні землею віддавалася малоземельним селянам і сільськогосподарським робітникам.

Після відновлення більшовицької влади розгорнулася широка націоналізація промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. Таким чином, власності були позбавлені не лише крупні й середні капіталісти, але й багато дрібних. Націоналізація відбувалась без належної підготовки та економічного обґрунтування. Характерно, що підприємства, які перейшли у власність держави, в умовах розрухи здебільшого не діяли. Сотні тисяч робітників, рятуючись від голоду і скрути, переїхали в село. В Україні склалася надзвичайно важка економічна ситуація, що загрожувала паралічем промисловості й транспорту.

3.Основні етапи підготовки учителя до уроку історії.

Незалежно від стажу практичної роботи вчитель випереджає кожний навчальний рік, півріччя, чверть і кожне заняття ретельною підготов­кою, що складається з декількох етапів. Варто чітко уявляти собі ці ета­пи та їх послідовність:

1) аналіз Державного стандарту, шкільних програм, вивчення підручників і поурочних посібників;

2) розробка тематичного і поурочного планування;3) визначення місця уроку в темі чи розділі, його очікуваних ре­зультатів;4) аналіз пізнавальних можливостей класу;5) добір методичних прийомів і засобів навчання відповідно до очікуваних результатів уроку та вибір методичного варіанта уроку;

6) складання конспекту чи розгорнутого плану уроку. Розглянемо ці етапи.

Перший етап. аналіз Державного стандарту, шкільних програм, вивчення підручників і поурочних посібників. Тільки в цьому випадку вчитель буде давати не окремі уроки, а систему уроків з теми і курсу в цілому. На основі цих документів учитель виявляє систему фактів і понять, вивчення яких буде поглиб­люватися й уточнюватися в міру оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками, розвитку їх особистості. Другий етап. Після цього можна скласти тематичне планування уро­ків - систему їх поєднання з урахуванням історичних і логічних зв'язків, форм і типів занять. Як правило, вчитель під час складання тематично­го планування визначає перспективні цілі вивчення розділів і тем при попередньому ознайомленні з тим чи іншим навчальним курсом. Він визначає теми, зміст яких буде розкривати сам, і теми, доступні для са­мостійного вивчення учнями. Третій етап. визначення місця уроку в темі чи розділі, його очікуваних ре­зультатів На основі тематичного планування учитель може чітко уявити собі місце кожного з уроків у реалізації загальних цілей історичної освіти в цілому, конкретного курсу, розділу. Визначенню очікуваних результатів уроку має передувати структурно-методичний аналіз досліджуваного матеріалу, що є особливо важливим для молодого учителя. Четвертий етап передбачає: 1) аналіз особливостей складу учнів конкретного класу; 2) визначення домінуючого характеру діяльності учнів, що включає в себе три рівні пізнання - відтворюючий, перетво­рюючий, творчо-пошуковий (творчий). Найпростіший - відтворюючий рівень. Учень лише відтворює все те, що дає на уроці вчитель (повторює міркування; креслить за вчите­лем таблицю; показує об'єкт, який тільки що показав учитель). Більш складний - перетворюючий рівень пізнання (учень слухає лекцію і складає її план; по декількох параграфах підручника заповнює табли­цю: за словесним описом показує об'єкт на карті). Найскладніший - творчо-пошуковий рівень (учень аналізує доку­менти і робить самостійні висновки; проводить аналіз підручника на основі джерел; продумує альтернативні ситуації в розвитку історич­них подій). Від обраного рівня діяльності учнів будуть залежати методи роботи вчителя на уроці. Від активності і підготовленості учнів класу залежить темп викладення матеріалу..Враховуються також стан учнів.

П'ятий етап. добір методичних прийомів і засобів навчання відповідно до очікуваних результатів уроку та вибір методичного варіанта уроку; Учитель продумує: - як буде пояснювати новий матеріал і що в цей час будуть робити- чи планується опитування, якщо так, то яким чином і в якій части­ні уроку;- складаються чи підбираються пізнавальні завдання в залежності від рівня навченості учнів класу;- яка буде організація повторення;- кого треба запитати;- які питання поставити з урахуванням попередніх знань, який бу де хід бесіди;- що і як задати додому.

Шостий етап складання конспекту чи розгорнутого плану уроку передбачає визначення типу уроку та його структури.

Результати цієї роботи фіксуються у конспекті уроку. У конспекті учитель фіксує все те, до чого він прийшов у результаті вивчення спеціальної і методичної літератури, структурно-методично­го аналізу і своїх міркувань над майбутнім уроком. Результатом підготовки вчителя до уроку має стати його відповід­ність таким вимогам.

Вимоги до змісту навчального матеріалу, що опрацьовується на уроці:- повноцінність історичного змісту, педагогічного задуму уроку, його відповідність очікуваним результатам;- науковість навчального історичного матеріалу уроку;- вірогідність історичних фактів; застосування різноманітних джерел знань;- достатність і структурованість навчального історичного матеріалу для формування базових знань та розв'язання ключових проблем.

Білет №24