23. Організація лобістської кампанії.

1. Здобування й аналіз інформації.

Оптимальна інформація про об’єкти впливу яка дозволить:

• Орієнтуватися в ситуації.

• Чітко планувати свої дії.

• Відстежувати результативність акцій.

• Ухилятися від несподіванок.

• Маніпулювати противником.

Більшість механізмів прийняття місцевих рішень неприховані. Треба їх виявити і систематизувати.

2. Планування

Найважливішою заставою проведення успішної лобістської кампанії служить її чітке стратегічне і тактичне планування. Ніяке хаотичне метання між кабінетами не порівняється з серйозно спланованою операцією.

Загальний погляд на проблему.

Приведення бачення проблеми і її складових (влада, лобі громадської організації, суспільна група, союзники) до єдиної системи координат у всіх учасників кампанії.

Визначення специфіки кампанії.

Цільові аудиторії. Планування з наближеним поглядом на кожну конкретну групу людей, владну структуру, окремо взятого чиновника або депутата, на яких необхідно вплинути. Докладна, достовірна інформація про характеристики і оточення чиновника, лідера групи, начальника владної структури.

Ключові повідомлення.

Конкретні блоки інформації, що передаються цільовим аудиторіям. Затерті символи і фрази на людей не впливають, вони запам’ятовують і реагують на яскраві, драматичні образи. Повинна бути інтрига, що створює і підігріває інтерес до проблеми.

Тактика кампанії.

Загальна послідовність, всі цільові аудиторії і ключові повідомлення в основній, запасній, можливо, декількох паралельних послідовностях

Витрати

Витрати кампанії повинні бути прораховані до дрібниць. При можливості замінити всі накладні витрати інформаційними й іншими ресурсами лобістської структури

Контроль

Контроль повинен виступати не стороннім чинником, а невід’ємною частиною кампанії. Так можна оперативно зреагувати на появу нових фігурантів, незапланованих перешкод тощо.

3. Інформаційна обробка (пропаганда)

Пропаганда має стати найефективнішим засобом кампанії і звузить число осіб і операцій, що підлягають контролю.

25. Прийоми і способи лобіювання.

Прийоми лобіювання: робочі зустрічі для того, щоб переконати владу в прийнятті потрібного вам рішення; збір інформації, її аналіз і надання владі, від якої залежить ухвалення рішення; створення коаліцій - зусилля декількох союзних груп чи партнерів, що діють в одному напрямку; залучення населення і громадських організацій; інформування всіх "потрібних" і "причетних" державних службовців; присутність і виступ на заходах органів влади; залучення авторитетних діячів; організація публічних заходів; делегування своїх представників у виборчі органи влади.

26. Методи впливу на адресатів лобіювання.

Методи лобіювання ( П. П. Шляхтун ):

І. Законні:

· направлення листів і особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади;

· підготовка для парламентарів проектів законів;

· надання консультативної допомоги;

· контроль за дотриманням законів і рішень;

· організація кампаній у ЗМІ;

· проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших пулічних акцій;

· підтримка кандидатів у депутати на виборах;

· сприяння призначенню чи просуванню по службі працівників органів державної влади;

· налагодження особистих контактів із членами законодавчих чи виконавчих органів;

ІІ. Незаконні:

· прямий підкуп ( корупція );

· непрямий підкуп ( подарунки );

· контроль за особистим життям законодавців і чиновників;

· збирання компрометуючого матеріалу;

· шантаж, погрози.

Типи “цивілізованого лобіювання” ( Г. Г. Почепцов ):

· персональні контакти з представниками влади;

· участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств;

· робота в експертних групах по підготовці проектів документів парламенту і уряду;

· з’їзди та нарди підприємців за участю представників влади;

· участь у громадських слуханнях законопроектів у парламенті;

· вплив на громадську думку через ЗМІ;

· доповіді, послання з боку бізнесу до владних структур;

· зустрічі з вищим керівництвом держави;

Технології лобіювання і тиску на політичну владу:

1. Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ;

2. Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень ( консультативні групи, ради і палати при Уряді );

3. Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії;

4. Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами ( участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти );

5. Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп;

6. Страйки;

7. Тероризм

Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників;