Сутність філософських поглядів софістів

1. усі людські поняття, етичні норми і оцінки відносні;

2. матерія рухлива, тому всі сприйняття людини відносні;

3. кожне ствердження може бути на рівній підставі протипоставлене суперечному йому ствердженню;

4. ніщо не існує; якщо існує щось суще, то воно не пізнається або пізнається, але це пізнання не можна пояснити;

5. знатність – це вимисел, природа нікого не створила рабом, усі люди народжуються вільними;

6. кожна влада встановлює свої закони, які корисні для неї самої.

В цілому софісти зосередили свою увагу на соціальних питаннях, на бутті людини, проблемах комунікації. Деякі з них навчали прийомам і формам переконання незалежно від питання про істиність доведених положень і навіть використовували дивні рухи думки, наприклад: «Те, що ти не загубив, ти маєш; ти не загубив роги, значить, ти їх маєш». Софісти дійшли до ідеї, що доводити можна все що завгодно, як і спростувати в залежності від інтересу і обставин.

Ідеалізм представлений філософськими поглядами Сократа, Платона та ін.

Сократ (469-399 рр. до н.е.) розвинув вчення, яке будувалося на об’єктивному ідеалізмі. Звинувачений у вільнодумстві, у запереченні усталених богів, що «розбещує» молодь, він був засуджений і випив кубок з ядом. Сократ не залишив після себе праць, а його думки дійшли до нас через твори його учнів Ксенофонта, Платона, Аристофана, Аристотеля. Своє вчення він викладав у формі дискусії або бесіди, вважаючи, що філософія - це не роздуми і розгляд природи, а вчення про те, як потрібно жити. Головна задача пізнання – пізнати самого себе.

Сутність світоглядної концепції Сократа

1. з нання – це пошук загального (єдиного) для цілого ряду речей або їх ознак, це поняття про предмет;

2. повинна бути єдина загальна і найвища мета, якій підкоряються всі часткові цілі і яка є безумовним найвищим благом;

3. поведінка людини визначається його поняттями про доброчесність і благо: немає людини, яка б знаючи, що може здійснити щось краще, навпаки робила гірше (погана дія від незнання, а мудрість – це удосконалення знань);

4. люди поділяються на тих, що пізнали, і тих що не пізнали істину.

Пізнавальний метод, який виробив Сократ, називається «майєвтикою» Шляхом умілих навідних запитань мудрець у ході дискусії підводив співрозмовника до своїх ідей, причому в учнях створювалися враження, що істину вони пізнали самі. Також Сократ використав метод індукції, тобто приходив до загальних висновків, вивчаючи множину окремих випадків.

Платон (427-347 рр. до н.е.), учень Сократа, створив в Афінах філософську школу, твори писав у формі діалогів та збірок листів. Діалоги. Найбільш відомими є трактат «Держава»,«Пир», «Теетет», «Федон», «Закони». Вчення філософа охоплює широке коло питань - про буття, про світ та його походження, про душу, пізнання тощо.

Сутність філософської концепції Платона:

1) світ чуттєвих речей не дійсний, бо ці речі безперервно виникають, знищуються, змінюються і рухаються, в них немає нічого постійного іістинного;

2. дійсною сутністю чуттєвих речей є безтілесні форми (ідеї), які є зразками за якими створені ці речі;

3. і деї складають певну піраміду, на вершині якої знаходиться «ідея блага» (царство ідей); вона обумовлює пізнаванність, існування предметів, від неї вони отримують свою сутність;

4. «благо» є верховною причиною і ціллю буття;

5. ідеї вічні, не виникають і не зникають, незмінні, не залежать від простору і часу; навпаки світ чуттєвих речей відносний, рухливий і обмежений умовами простору і часу;

Цікавими є уявлення Платона про пізнання і душу. Так, він вважав, що знання - це пригадування душі, яка до вселення у тілесну оболонку перебувала на небі і бачила там істинне суще. З’єднавшись на Землі з тілом, душа забуває ці знання, але сприйняття людиною матерільних предметів нагадують їй забуті знання і ідеї. Чим більше перебуває душа у царстві ідей, тим більше знає індивід, в тіло якої вона втілилася. Душа складається з трьох частин:

1. розумна - створюється самим творцем, незалежна від тіла і безсмерта;

2. афектна - нерозумна, яка повинна підкорятися розумній;

3. пристрастна - породжена низькими богами.

Вчення Платона мало великий вплив на подальший розвиток ідеалізму.

Арістотель (384-322 р. р. до н. е). у 17 років прибув до Афін і став учнем Платона. Після навчання в академії Платона Аристотель став вчителем сина македонського царя Филипа ІІ Олександра Македонського. Після приходу Олександра на македонський престол Аристотель повертається до Афін. Він трансформував систему об’єктивного ідеалізму свого вчителя, вніс нові принципи пояснення світу, намагаючись подолати платонівський розрив між світом чуттєвих речей і світом ідей.

Арістотель «Именно душа придает смысл и цель жизни»; «Добиться о душе чего-нибудь достоверного во всех отношениях безусловно труднее всего»; «Познание души много способствует познинию всякой истины, особенно же познанию природы. Ведь душа есть как бы начало живых существ» [ Аристотель. Сочинения: В 4 т.-М.,1976.-Т.1,С.371,373] Арістотель написав трактат «Метафізика», твори «Про душу», «Фізика», «Категорії», логічні трактати «Про тлумачення», «Аналітики»

Арістотель йшов від того, що всяка річ, яка існує сама по собі, невід’ємна від своєї суті. Він виділяє чотири види причин або начал, завдяки яким речі існують:

1. матеріальна причина, матерія речі – це те, з чого виникла річ (наприклад, глина для горщика чи мідь для статуї);

2. форма, яка структурує пасивну матерію, робить річ саме даною річчю;

3. причина руху - це те, звідки йде початок руху, що оформлює матерію, (як приклад, рушійною причиною дитини є батько);

4. цільова причина - це те, заради чого проходять зміни, наприклад, здоров’я як ціль прогулянки.

Завдяки одночасній дії всіх чотирьох причин й існують речі, вони носять свої начала у самих собі. Із чотирьох причин найбільше значення Арістотель надає формі (ейдос). Як ідеальний початок, вона не руйнується, тоді як пасивна, безструктурна матерія може приймати різні форми. Матерія вічна, об’єктивно існує, не може виникнути з ніщо, не може збільшитися або зменшитися в своїй якості. За думкою філософа, матерія сама по собі інертна, пасивна, тому для створення речей вона повинна мати форму як ціль, стимул і причину становлення різноманітних речей, вона подібна глині, якій потрібен гончар – бог або розум-першодвигун. Форма і матерія неподільні, тобто усі речі є поєднанням матерії і форми. Так, наприклад, мармурова статуя – це єдність матерії (мармуру) і форми (статуї). Тому матерія – лише можливе буття речей, форма ж надає речам їх дійсне буття.

Космологія Аристотеля має геліоцентричний характер, тобто кулеподібна Земля – є нерухомий центр, навколо якого обертаються Місяць, Сонце, планети і зірки. Джерелом руху в світі є бог.

Арістотель вважав, що душа, яка має цілеспрямованість, є джерелом і способом регуляції організму, його поведінки. Вона не може існувати без тіла, але сама вона безтілесна, надає сенс і мету життю. Душа має частини: пам’ять, емоції, перехід від відчуттів до загального сприйняття. Смерть тіла звільняє душу для її вічного життя, тобто вона вічна і безсмертна.

Історичною заслугою Арістотеля є створення логіки як методу пізнання дійсності та категорій, основними з яких є «сутність», «субстанція», «стан», «відношення». Досягненням філософа є розробка теорії мислення та його форми, поняття, судження, умовиводу.