Суть вчень

1) існують протиріччя між необхідністю і свободою, тобто людина підкоряється закону причинної обумовленості не тільки, як частина і явище природи, а як суб’єкт громадянської історії;

2) свобода складається з добровільного підкорення індивіда законам і цілям розвитку людського роду, що виходить з пізнання самої необхідності;

3) існують різні ступені свободи, обумовлені необхідністю періодів розвитку абсолютного «Я»;

4) держава може вимагати від кожного громадянина визнання прав іншого тільки за умови, при якій сама організація держави буде побудована на отриманні усіма людьми власності. Людство складається з власників і невласників, а держава є організацією власників. Якщо не буде повного панування морального закону, то право і держава стануть непотрібними і відімруть.

Ф. Шеллінг (1775-1854) – філософ, об’єективний ідеаліст, розробив філософію природи, яка ґрунтується на таких ідеях:

1) природа – це протидія моральній діяльності, а остання перемагає в людині її природні схильності;

2) сама матерія духовна, але природа, позбавлена свідомості і передує появі свідомості в людині; перехід до свідомості проходить через ряд прогресивних ступенів розвитку;

3) звичайне логічне мислення є мислення розсудку, яке дає нам пізнання, безпосереднє споглядання предмету;

4) самосвідомість розуму є самосвідомість бога, тобто бог і є розум;

5) різниця між богом і людиною в тому, що у бога його особистість і свобода безмежні, а в людині обмежені.

Ф. Шеллінг розробив вчення про тотожність духа і природи, вихідним поняттям якого є абсолютний розум. В ньому суб’єкт і об’єкт нерозривно пов’язані. В абсолюті співпадають усі протилежності, в ньому криється початок диференціації як основи його дійсності.

6.3. Матеріалістичні концепції німецьких філософів ( л. Фейєрбах, к. Маркс)

Л. Фейєрбах (1804-1872 рр.) – слухав лекції Гегеля з філософії і деякий час був прихильником його концепції. 1830 р. – анонімно вийшов його твір “Думи про смерть і безсмертя”, де він виступив проти християнства з позицій об`єктивного ідеалізму Гегеля (твір конфісковано владою, він звільнений з університету без права викладання).

Л . Фейербах: «Не бог создал человека, а человек создал Бога» [Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд.- М.: Гардарики, 2002.-С.155] Основне завдання філософії – вивчати не абстрактний світовий дух, а конкретну людину і реальні природні обставини її існування.

Характерні риси філософії л.Фейєрбаха

1) антропоцентризм (людина в центрі світу);

2) віра в просвітництво, розум і науку;

3) віра в людину;

4) критика релігії.

За думкою філософа, фундаментом теології (науки про бога) є диво, воля, а фундаментом філософії є природа предметів, розум. Якщо філософія розглядає закони моралі через моральні відносини, як категорії і закони духу, то теологія вважає їх заповідями Бога. Критика релігій, за думкою філософа, повинна ґрунтуватися на ряді специфічних умов:

1) заперечення наявності в людині будь-яких природжених релігійних ідей та почуттів;

2) непогодження з тим, що релігія – це випадкове явище, позбавлене глибоких психологічних коренів. Релігії бувають природні, які виникли на ранньому етапі розвитку суспільства, де існував культ явищ природи (тотемізм) та духовні, які обожнюють духовні властивості людини (християнство, будизм, іслам).

Але це не означає, що Л. Фейєрбах повністю заперечує релігію. В ній він вбачає і позитивні риси і формує принципи пояснення релігії:

1. людина вірить в богів не тільки тому, що в неї є фантазія, але й тому, що вона прагне до щастя;

2. віра у досконалу істоту пояснюється тим, що людина сама хоче бути досконалою;

3. віра у безсмертну істоту притаманна людству тому, що сама людина не бажає вмирати, вірить у потойбічне життя.

Філософ вважав, що людина повинна прагнути до справжньої свободи, а до неї її може привести тільки практична активність людей, матеріальна і духовна творчість. Але релігія є не тільки продукт людської неосвіченості, вона має певну перевагу – це благоговійне відношення людини до людини і високе почуття любові.