Типи суспільно-економічних формацій

Тип формації	Сутність формації
Первісний устрій	-низький рівень розвитку виробничих сил; -суцільна залежність людини від природи; -основний рід занять - збиральництво, полювання, рибальство; -примітивні знаряддя праці; -безкласове суспільство
Рабовласницький устрій	-поділ суспільства на класи і загострення класової боротьби; -відношення між людьми на основі панування і підкорення; -поява приватної власності на засоби виробництва і рабів; -розподіл суспільної праці між землеробством і ремеслом; -поява городництва і плодоводства; -поява філософії, мистецтва, ідеології, моралі;
Феодальний устрій	-наявність крупного поміщичого землеволодіння і натурального господарства; - володіння безпосередніми виробниками засобами виробництва і землею; -особиста залежність селянина від поміщика та різні форми експлуатації; -розвиток ремесла, торгівлі, міст
Капіталістичний (буржуазний) устрій	-капіталістична власність на засоби виробництва; -наймана праця робітників; -отримання прибутків шляхом експлуатації робітників став стимулом розвитку капіталізму; -загострення протиріч між буржуазією і робітничим класом

Заміна однієї формації іншою виникає в результаті соціальної революції і економічних реформ. Вже в давньому світі прийшли до розуміння необхідності осмислення господарчого життя. В сучасному часі економічна філософія входить в систему соціальної філософії.

В Новому часі склалася дуже важлива сфера наукового пізнання – політична економія. Її засновником був Адам Сміт (1723-1790). У фундаментальній праці “Вивчення природи і причин багатства народів”, А. Сміт узагальнив столітній досвід політичної економії, підтвердив ідею товарного виробництва і обміну як сферу людської діяльності, яка розвивається за об’єктивними законами, а тому не потребує державного регулювання. Давід Рікардо (1772-1823) у праці “Начала політичної економії і податкового обладнання” підкреслив, що вартість лежить в основі прибутків.

Таким чином, економічне життя це є соціальний процес, у якому люди діють в якості безпосередніх діячів конкретного господарства.

Цивілізаційний підхід охоплює історичний розвиток суспільства з точки зору поняття “цивілізації”. Це поняття народилося у Франції в ХVІІІ ст. і визначало ідеальний устрій людського суспільства. Часто термін “цивілізація” ототожнювався з терміном “культура”. Цивілізація втілює в собі технологічний аспект культури з установкою на безмежний розвиток і зміну цілей цього розвитку.

Цивілізація (лат. сivilis – державний) – сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства. Французькі просвітники називали суспільство цивілізованим, якщо воно засновувалося на розумі і справедливості. У сучасному розумінні цивілізація обумовлюється трьома основними компонентами: техніка, соціальна організація, філософія. Марксизм розглядав становлення цивілізації в історичному аспекті і пов’язував з появою антагонізмів між станами і класами, з поглибленням розподілу праці, появою законів, які виражають сутність класових відносин.

У ХІХ-ХХ ст. поширилася концепція “локальних цивілізацій” (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі). Німецький філософ-ідеаліст О. Шпенглер виділяв культуру як царство органічно-життєвого, а цивілізацію як сукупність техніко-механічних елементів. Цивілізація розглядається ним, як показник занепаду і загибелі суспільства. Він відкинув закономірну єдність всесвітньо-історичного розвитку і вважав, що історія розпадається на ряд незалежних, неповторних, замкнутих «циклічних культур» - особливих надорганізмів, з індивідуальною долею, які переживають етапи виникнення, розквіту і загибелі. Задачу філософії він бачить у осягненні кожної культури, її «морфологічної структури», в основі котрої лежить «душа» культури. Він був впевнений, що західна культура занепадає і перетворюється у цивілізацію.

Англійський історик і соціолог А. Тойнбі визначив цивілізацію як відрізок історії, штучно ізольований для дослідження. Цілісність кожного відрізку і визначає відмежування однієї цивілізації від іншої. Поняття суспільного прогресу він підміняє «теорією циклічності». Всесвітня історія розглядається філософом як сума цивілізацій, які проходять однакові фази: народження, зростання, падіння, розклад і загибель.

М. Данілевський виділив культурно-історичні типи цивілізації, як були самобутними і хронологічно змінювали одна одну:

-єгипетський

-китайський

-асіро-вавлоно-фінікійський

-індійський

-іранський

-аравійський

-германо-романський (європейський)

- слов’янський

Ці цивілізації, за думкою М. Данилевського, можуть не тільки замінювати одна одну, але й співіснувати.

В кінці ХХ ст. сформувалася особлива сфера знання – “цивілізаційні винаходи” – охоплення всього, що накопичено наукою за попередні роки, надання прогнозу майбутнього світової цивілізації. Представники одного з таких напрямків (Н. Моїсєєв та ін.) вважали, що в ХХІ ст. виникне єдина планетарна цивілізація з загальнолюдським Розумом, Пам’яттю і Духовним світом.

Основні цивілізаційні норми, які притаманні сучасному суспільству

• примат держави і суспільства над людиною;

• легка взаємозамінність людей і правовий нігілізм;

• симбіоз влади і власності;

• переважно екстенсивне ведення господарства.

Світова цивілізація знаходиться в стані кризи, що визначає необхідність вироблення стратегії її подальшого розвитку. Тому велике значення приділяється культурі взаєморозуміння людей різних духовних орієнтацій, пошуку компромісів в суспільно-політичному житті, усуненню насилля як способу вирішення суспільних і особистих проблем. Адекватним є заклик “Діяти локально, мислити глобально”.