Питання для самоконтролю

1. Яким чином християнство вплинуло на зміну світоглядних концепцій представників середньовічної філософії?

2. Чим схоластика відрізняється від апологетики і патристики?

3. Яка проблема лежала в основі дискусій реалістів і номіналістів?

4. Яку частину античної спадщини активно використалиу своїх вченнях середньовічні філософи?

5. В чому виявляється заслуга Ф. Аквінського?

6. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що релігія гальмувала розвиток середньовічної філософії і привела до її хибності?

Тема 4. Філософія Відродження і Реформації План

4.1. Філософські ідеї та методологія доби Відродження

4.2.Соціальні теорії епохи Відродження і Реформації

Ключові терміни і поняття:

антропоцентризм, геліоцентрична система світу,пантеїзм, діалектичний підхід,гносеологія, емпіризм, гуманізм, утопічний комунізм, абсолютизм, реформаторство

4.1. Філософські ідеї та методологія доби Відродження

Епоха Відродження припадає на ХІV-ХVІ ст., коли відбувався перехід від феодалізму до капіталізму. Соціально-економічні і культурні зміни, які інтенсивно відбувалися в цей період вплинули й на характер розвитку філософської думки. Серед цих змін найбільш вагомими виявились:

1) інтенсивний розвиток міст і міської культури;

2) бурхливий розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин, що привели до появи нових соціальних груп, притаманних капіталістичному суспільству (банкірів, купців, підприємців), які прагнули відігравати активну роль в політичному житті;

3) технічні відкриття і нововведення (самопрялка, водяне колесо, вітряний двигун, доменна металургія, вогнепальна зброя і порох, книгодрукування, географічні відкриття Америки, морського шляху до Індії тощо);

4) укріплення централізованої державної влади і послаблення економічної могутності римсько-католицької церкви;

5) поява нової інтелігенції, яка безпосередньо була пов’язана з наукою і мистецтвом і, як правило, мало пов’язана з церквою;

6) широке використання античної культурної спадщини, яка була ближче і зрозуміліше народженій буржуазії.

У II половині ХIII – на поч. ХIV століть в Західній Європі зароджується нові, буржуазні суспільні відносини. Буржуазне суспільство уявляло собою новий, промислово-міський тип цивілізації. Буржуазні суспільні відносини, що грунтувалися на промисловому виробництві речового продукту (спочатку мануфактурному, а згодом машинному), втілювали в собі тенденцію трансформації особистісного характеру феодальних відносин у відносини “речового” типу. Відбувається ніби “повернення” до речово-предметних орієнтацій античного соціуму.

З виникненням ренесансної культури змінюються пріоритети у філософському мисленні:

1) схоластичний раціоналізм поступається місцем безпосереднім, вільним від зовнішнього авторитету формам пізнання;

2) логіка формалістичної доказовості витісняється методами спостереження та інтуїції;

3) на зміну санкціонованому церквою схилянню перед Арістотелем приходить шанування Платона;

4) відбувається докорінний перелом у поглядах на природу. Всесвіт із свідоцтва божественної могутності стає предметом дослідницького інтересу, міф про створення світу з нічого змінюється натурфілософським вченням про безкінечність і несотвореність світу. Філософія природи, яка тільки починала складатися, особливо в творах Джордано Бруно (1548-1600) і Бернардіно Телезіо (1509-1588), спиралася на велике відкриття теоретичного природознавства того часу - геліоцентричну систему світу Миколи Коперника (1473-1543). Відомим натурфілософом, який продовжив і розширив вчення М. Коперніка був Д. Бруно.

Д. Бруно розвинув вчення, за яким речовина Землі, яка складається з води, землі, повітря і вогню фізично однорідна з усіма світами. Ефір прислуговує середовищем, який поєднує чотири елементи, всі планети і світи, виключаючи при цьому пустоту.