4.2. Соціальні теорії епохи Відродження і Реформації

У ХVІ ст. поширюється складний за соціальним змістом і складом учасників суспільно-політичний та ідеологічний Рух, який мав релігійну форму боротьби протии католицького вчення і церкви та антифеодальний характер. Цей рух охопив більшість країн Західної і Центральної Європи і привів до проведення релігійних перетворень в дусі протестантизму (Реформація). Для руху Реформації характерно:

1) ідейною підготовкою руху стали принципи гуманізму та індивідуалізму, затвердежені епохою Відродження;

2) джерелом ідей Реформації стали середньовічні єресі, які пропагували ідеї про те, що людина заради спасіння своєї гріховної душі не потребує посередництва церкви, бо це досягається лише її внутрішньою вірою;

3) заперечення вчення католицизму про «скарбницю добрих справ», пов’язаних з індульгенціями та ін..

Мислителі Відродження піддають перегляду всі середньовічні уявлення, зокрема й погляди на суспільство. Розвиток нових виробничих відносин, поява нового класу – буржуазії вимагали створення сильної єдиної національної держави, здатної подолати феодальний сепаратизм та економічну ізольованість. Робляться перші спроби теоретичного обгрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійно-теологічних настанов.

У поглядах на державотворення виділялося декілька основних напрямків:

1) Теорія абсолютизму, представником якого був Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він обгрунтував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму і вважав ідеальним устроєм республіку, як виразницю народного суверенітету. Проте він розумів, що в тих умовах лише сильна влада світського державця, яка не рахується з будь-якими моральними традиціями та церковними вченнями, здатна привести до національного об’єднання і створити нову державу. У центрі уваги Н.Макіавеллі була також проблема необхідності та свободи волі. Сила фатуму, при всій значущості останнього в житті суспільства, ніколи не долає остаточно людської свободи волі. Тому фатум у Макіавеллі мало схожий на античний рок. Серед різноманітних стимулів людської діяльності найпотужнішим є інтерес. Інтерес виявляє себе досить різноманітно, але провідними інтересами виступають прагнення збереження і примноження майна. У осмисленні політичних проблем він всіляко прагнув абстрагуватися від морально-етичних оцінок. В конкретних умовах часу, коли жив і творив Н.Макіавеллі, це означало прагнення ухилитися від релігійних оцінок, адже мораль того часу була практично невіддільна від релігії. Саме ця обставина призвела згодом до дещо поверхового і спрощеного тлумачення терміна “макіавеллізм”, як синоніма аморалізму і віроломства в політиці.

2) Представником другого напрямку у поглядах на державотворення був Ля Боесі (1530-1563), який виступав проти абсолютизму та будь-якого державного устрою, заснованого на експлуатації, вважаючи, що королі узурпували права, які належать народу. Ідеалом він вважав державу, яка поєднує в собі традиції відстоювання міських вольностей (прав) з ідеями народного суверенітету.

3) Ідеолог французького реформаторства Жан Боден (1530-1596) виступав на захист віростерпності, вимагав сильної влади, яка б поважала закон, захищала свободу совісті. Згідно Ж. Бодену, лише монарх може бути наділений суверенітетом. Монарх виступає джерелом права і закону, повинен поважати власність громадян, не нищити її надмірними податками, не обмежувати свободу людей, оскільки вона дарована їм природою. Найкращою формою держави Ж. Боден вважав спадкову монархію, хоча для позначення держави взагалі він користувався терміном “республіка”. Метою держави є захист громадян, забезпечення порядку у державі. Ж. Боден пов’язував суспільний і державний розвиток з географічним середовищем, а здібності людей – з кліматичними поясами. Держава – це передусім правове управління, яке має справедливий характер, бо діє на основі права, законності. За допомогою концепції суверенітету філософ обгрунтував поняття держави як спільноти, котра має свою власну незалежну владу і не підпорядкована владі церкви, імперії, великим сеньйорам.

4) В епоху Відродження з’являються ідеї утопічного комунізму. Найяскравіше вони висвітлені у творах Томаса Мора (1478-1535), Томаса Мюнцера (1490-1525) та Томазо Кампанелли (1568-1639). Англійський мислитель Т. Мор є автором концепції ідеальної держави, яку він виклав у праці “Утопія”.

Т. Мор виступив одним з перших прихильників комуністичної організації суспільного організму. Змалювання комунізму як лише суспільного ідеалу, без обгрунтування реальних шляхів його досягнення, згодом стали називати “утопічним комунізмом”. Ідеалом суспільного устрою він бачить у повній відсутності приватної власності та у введенні суспільно-корисної праці та ручного виробництва усіх членів суспільства. За його думкою, держава повинна здійснювати облік і розподіл усіх продуктів, які виробляються населенням, а безпосередньою організацією суспільства займаються місцеві громади.

Історична довідка. Т. Мор народився у заможній сім’ї лондонського юриста, який був королівським суддею, отримав навчання в Оксфордському університеті і отримав професію адвоката.. У 1515 р. почав роботу над «Утопією» і вже через рік вона була опублікована у м. Лувені. Протягом 16 ст. робота була перекладена з латині на французьку, німецьку, італійську і голандську мови і поширилася у Європі. За відмову принести присягу королю Генріху ІІІ, який хотів стати главою церкви, захопити церковні скарби та почати процес «огороджень», що неминуче привело б до обезземелювання селян, Т. Мор був заарештований, заточений в Тауер і притягнутий до суду за державну зраду. Суд приговорив мислителя до страти, яка була здійснена 7 липня 1535 р.

Відомий німецький діяч реформаторського руху Т. Мюнцер вважав Реформацію як соціально-політичний переворот, який повинні вчинити найбільш знедолені верстви суспільства – селяни та міська біднота. Саме вони здатні встановити новий суспільний лад без гноблення та експлуатації. Послідовниками та ревнителями Бога Т. Мюнцер вважав увесь трудящий люд, а його ворогами – всіх експлуататорів та гнобителів. Проте, він був прибічником ненасильницької ліквідації феодального ладу, встановлення такого соціального порядку, в якому жоден християнин не мав би приватної власності. На його погляд, недопустимими були насильство і посідання християнином будь-якої урядової посади. Оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні між собою на Землі. Т. Мюнцер обґрунтовував свою концепцію на засадах Біблії і прагнув практично втілити на Землі “царство Боже” – тобто такий суспільний устрій, в якому не буде майнової різниці, протистояння члена суспільства чужій для нього державній владі.

Подібні ідеї висував італійський мислитель Томазо Кампанелла у роботі “Місто Сонця”. Мислитель висунув ідею рівності людей, виступив проти приватної власності, існування багатих і бідних. За його думкою, нове суспільство повинно бути засноване на засадах загальної праці, яка є найбільш почесною справою. Метою твору є досягнення земного добробуту, доброго життя жителів та розвиток культури.

Історична довідка. Т. Кампанелла народився у сім’ї чоботаря із Калабрії. Його прагнення читати заборонені церквою книги, критикувати авторитет «батьків церкви» та небажання бути монахом спонукала його у 23 роки втекти з монастиря. У 1591 р. була надрукована у Неаполі його перша антифеодальна і антицерковна праця, за що представники церкви його заарештували, заточили на один рік у в’язницю і зобов’язали його після цього повернутися до монастиря. Томмазо не підкорився і довгий час переїжджав з місця на місто, ховався під чужими іменами і стійко переносив злидні. Пізніше він був схоплений, мужньо переніс усі катування, але прямих доказів для страти його як «еретика» було недостатньо і його вислали до монастиря на батьківщину. Згодом він прийняв активну участь у партизанській боротьбі італійців з іспанськими завойовниками, за що був закатований іспанською владою. У в’язниці він таємно розпочав писати твір «Місто Сонця». Постійні катування, які іноді тривали до 40 годин, скалічили його руки, але писати він не перестав. Кампанелла просидів у в’язниці більше 30 років, багато часу його тримали у темній ямі у кандалах. Але весь час він він намагався зробити неймовірне - писав твори по філософії, медицині, астрономії, політики. Кампанелла вийшов з тюрми хворим і похилим, помер у Франції у 1639 р.

Таким чином, соціальним утопіям властива переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Утопісти сформулювали основні принципи майбутнього комуністичного суспільства, що базується на розумних “природних” засадах (особливо у Т.Кампанелли): планове суспільне господарство; обов’язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; всі дорослі члени суспільства беруть участь у політичному управлінні, всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов’язана з трудовим вихованням та ін. Проте в утопіях зберігається багато пережитків феодально-церковної ідеології. Так, проповідується надмірно сувора мораль, що нагадує чернечу, релігійний культ, ідеалізація середньовічного ремесла тощо.

Філософія Відродження є новим етапом розвитку філософської думки. Спираючись на античність, вона продовжила усе найкраще з того, що виробило середньовіччя. Для ренесансної філософії характерно широке, загальне і вільне почуття людяності; звільнення людського розуму від від усталених догм. Культура Відродження підготувала інтенсивний розвиток філософських досягнень Нового часу. У кінці ХVI – на поч. ХVII століть «перехідна доба» Відродження завершується. Західна Європа вступає до класичної пори буржуазного суспільства, до Нового часу, коли з’являться нові суспільні ідеї.