Сутність вчення Лукреція Кара про буття:
1) ніщо не народжується з нічого, усі речі виникають з насіння (атоми), які вічні;
2) усі світи виникають внаслідок руху потоків численних, невидимих і неосяжних часток речовини, яка є першоосновою або насінням усіх речей;
3) з насіння речей складаються усі тіла і душі, вони виникають за природною необхідністю;
4) душа, як і тіло, складається з атомів, але вони більш дрібні, округлі, гладкі та рухливі. Зчеплення цих атомів існує до того моменту, доки існує зв’язок атомів тіла. Після смерті людини вони розлітаються, також як і атоми душі;
5) Всесвіт безмежний, він не має ані початку, ані кінця.
В сфері етики Лукрецій відстоює принципи щасливого життя, засобом досягнення якого є пізнання. Таким чином, епікуреїзм, який будувався на засадах матеріалізму, так і не став матеріалізмом в сучасному розумінні цього слова, бо припускання існування богів, душі свідчить, що в античну добу виникли тільки зародки матеріалістичного розуміння світу.
Стоїцизм, як філософський напрямок, існував з ІІІ ст. до н.е. до ІІІ ст. Першими стоїками були сирійці Зенон Китионський з Кіпру, Клеанф, Присип, до пізніх стоїків відносяться римські філософи Плутарх, Цицерон, Сенека, Марк Аврелій та ін., праці яких дійшли до нас у вигляді повних книг.
Марк Аврелій: |
«Чаще размышляй о связи всех вещей, находящихся в мире, и об их взаимоотношении»; «Чтобы не случилось с тобой – оно предопределено тебе из века. И сплетение причин с самого начала связало твое существование с данным событием»; «Люби человечество. Следуй Богу… И этого достаточно, чтобы помнить, что Закон правит всем» [ Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд.- М.: Гардарики, 2002.-С.70] |
Характеризуючи різні властивості душі, стоїки особливу увагу приділяли феномену волі. Розвиток природи вони трактували в релігійному дусі, вважаючи, що все визначене від початку. Бог не віддільний від світу, він – душа світу. Принцип всезагальної доцільності має в усьому свій смисл. Навіть комарі корисні, оскільки вони допомагають людині пробуджуватися вранці і не лежати довго у ліжку. Як фаталісти, стоїки вважали, що в житті людина нічого змінити не може, тому вона повинна покірно переносити життєві труднощі.
Сутність натурфілософії і космології стоїків
1) тіло світу утворено з вогню, повітря, землі і води;
2) душа світу - це вогняна і повітряна пневма, все буття мислиться як різна ступінь напруги божественно-матеріального першовогню;
3) вогняна стихія сутності світу –це Логос космосу (Доля), який впорядковує все в світі, це влада, яка рухає матерію;
4
)
Бог –це полум’яний розум світу, він
управляє усім сущим;
Сенека |
Цицерон |
Досягненням стоїків став поділ філософії на логіку, фізику і етику, які стали розвиватися як окремі дисципліни.
Неоплатонізм (ІІІ-ІV ст.) представлений грецькими філософами Плотіном, Порфирієм, Проклом, які систематизували основні ідеї Платона і Арістотеля, розвинули вчення про збереження внутрішнього спокою особистості та її захисту від різного роду потрясінь. Плотін вважав, що душа не тіло, але вона здійснюється у тілі, яке є межею її існування. Розум – не тіло, але без нього не може існувати жодне організоване тіло. Матерія знаходиться в самому розумі, оскільки він є певна організація, а кожна організація потребує для себе матеріал. Всім Космосом управляє «світова душа». За думкою неоплатоніків, душа не поділяється на частки, вона єдина і неподільна, смислова субстанція. Жодна індивідуальна душа не може існувати самостійно від усіх інших душ, бо вони поєднуються «світовою душею».
Скептицизм (ІV ст. до н.е. до ІІІ ст. до н.е.) є однім з філософських напрямків раннього еллінізму і представлений грецьким філософом Піроном (360- 270 рр. до н.е). В основі філософії лежить вимога утримуватися від суджень, від рішучого віддання переваги одному з двох суперечних один одному рівносильних суджень. Як і попередники скептиків, більшість скептиків визнавали рухливість усіх речей і явищ, відносність якостей, сприймаємих за допомогою відчуттів, відсутність засад, які б надавали виправданий вибір між двома суперечними судженнями. За думкою Пірона, людина прагне до щастя, яке може принести тільки спокій і відсутність страждань. Тому бажаючий досягти щастя повинен відповісти на три запитання:
1) з чого складаються речі;
2) як ми повинні відноситися до речей;
3) яку вигоду ми отримаємо за рахунок нашого до них відношення.
Відповідаючи на перше питання, Пірон говорить, що ми не можемо дати жодної відповіді, тому що ні про що не можна сказати конкретно, що воно існує. Також про кожний спосіб пізнання неможливо сказати, істинний він чи хибний, тому що кожному ствердженню про будь-який предмет можна протиставити суперечне йому ствердження.
Із неможливості стверджень про речі Пірон виводить відповідь на друге питання: істинно філософський спосіб відношення до речей лежить в утриманнях від будь-яких суджень про них. Але це не означає, що не існує нічого достовірного, бо наші чуттєві сприйняття, враження, безумовно, достовірні. Похибки виникають лише в судженнях. Відповідаючи на третє питання, філософ стверджував, що вигодою, яка ґрунтується на утриманні від будь-яких суджень, є непохитність, або скептицизм, як найвища ступінь можливого для філософа блаженства. Основні засади Пірона отримали подальший розвиток у вченнях його послідовників Тімона, Енесидема, Секста-Емпірика.
На межі ІІІ- ІV ст. відбувається поступовий занепад класичної античної філософії, що пов’язано з просуванням християнської ідеології на терени Римської імперії. Релігія починає набувати панівного становища в світоглядних концепціях.