1.5. Методи управління

Метод управління - це сукупність прийомів, опера­цій і процедур підготовки та прийняття, організації та кон­тролю виконання управлінських рішень, які приймаються учасниками управлінського процесу. Для здійснення упра­вління його суб'єкти використовують відповідний до ситу­ації управлінський механізм. Він являє собою сукупність пізнаних закономірностей і принципів, які застосовуються на їх основі, форм і методів взаємодії суб'єкта і об'єкта управління в конкретних історичних та економічних умо­вах суспільства. Якщо закони визначають суттєві відноси­ни між суб'єктом і об'єктом управління, якщо принципи, виходячи з цих відносин, установлюють основні правила побудови й діяльності суб'єкта та об'єкта, то методи упра­вління виступають у ролі конкретних засобів взаємодії суб'єкта та об'єкта в процесі управлінської діяльності. Складовою частиною методу управління є операція Спроце-

38

дура), під якою розуміють конкретну, елементарну дію ви­конання згідно з управлінським завданням. «Під процеду­рою, - як вважають деякі автори, - звичайно розуміють по­рядок проведення дій, необхідних для виконання будь-якої справи, рішення, завдання» . Процедури визначають стадії, їх цілі, черговість і час виконання, конкретні дії на кожній стадії, підстави й приводи їх здійснення - взаємозв'язок між ними, способи їх документального оформлення і фіксації.

Методи засновуються на законах і принципах дія­льності суб'єкта та об'єкта управління. Тому вони покли­кані забезпечити такий склад і зміст прийомів, операцій і процедур у ході здійснення управлінської діяльності, такий порядок взаємодії людей, який, з одного боку, забезпечив би професійну, організаційно-технічну обгрунтованість рі­шення, а з іншого - максимально враховував би інтереси людей та організацій, яких воно торкається, які будуть його реалізувати. Ці дві сторони органічно взаємопов'язані. Не­достатньо, якщо рішення є оптимальним з чисто професій­ної точки зору, але не відповідає інтересам людей, бо в та­кому випадку вони не вважають його правильним, своїм, не розуміють або не сприймають причин, які його викликали. Таке рішення зрештою виявляється помилковим, недосяж­ним, завдає шкоди суспільству, галузі, організації. Як пра­вило, це пов'язано з використанням «келійних», «кабінет­них» способів управління. Для уникнення прорахунків не­обхідні такі методи управлінської діяльності, які забезпе­чують комплексну участь фахівців, співробітників, пред­ставників усіх сторін, котрі беруть участь в управлінських відносинах свідомо і відповідально.

В управлінні використовуються різноманітні мето­ди. Так, з точки зору діяльності суб'єкта управління на всіх етапах управлінського процесу виділяють чотири загальні групи методів: підготовки, прийняття, організації й конт­ролю за виконанням управлінських рішень. За характером впливу на виконавців розрізняють чотири основні типи ме­тодів управління: економічні, організаційно-розпорядчі, правові й соціально-психологічні. Виділяють також методи прямого (безпосереднього} та непрямого (опосередковано-

' Управленческие процедури. / Отв. ред. Б.М.Лазарев. М., 1988. С.5.

39

го) впливу - це, наприклад, адміністративні, матеріального і морального стимулювання праці тощо.

За масштабом застосування методи, які використову­ються в управлінні, поділяються на загальні (методи тестів, ін­терв'ю тощо) та спеціальні (організація службової діяльності тощо).

У кожному конкретному випадку метод має відпо­відати особливостям діяльності суб'єкта (цілям і завдан­ням, етапу управлінського процесу) та об'єкта управління. Як правило, на практиці використовується відповідна ком­бінація методів, яка забезпечує комплексність впливу.

В міру ускладнення управлінських процесів увагу теоретиків та практиків привертають ті методи, які най­більш повно відповідають змістові окремих етапів рішення управлінських завдань у різних сферах суспільства. Процес вироблення управлінського рішення, незалежно від змісту його цілей і завдань, на першому етапі - етапі підготовки рішення - потребує глибокого й різнобічного аналізу існу­ючих проблем, пошуку альтернативних шляхів їх розробки. Для здійснення цієї роботи необхідне залучення компетен­тних фахівців. Однак на практиці вони можуть представля­ти різні заклади, організації, установи, виражати особисті та групові інтереси. Вибір того чи іншого способу вирі­шення проблеми може торкатися цих інтересів, у зв'язку з чим виникає завдання усунути небезпеку суб'єктивізму при підготовці рішення. Одним з найбільш відомих та ефектив­них методів підготовки управлінського рішення при наяв­ності суперечних вимог є метод «мозкової атаки».

Метод «мозкової атаки» вживається для виявлення й визначення значущості проблеми, факторів, що вплива­ють на її вирішення. З його допомогою можна подолати недоліки традиційних способів розв'язання проблемних си­туацій, наприклад, за допомогою проведення нарад, де ма­ють місце пасивність окремих учасників, беззмістовність виступів, довготривалість обговорювань, сильний вплив конфліктів та суперечностей інтересів учасників на хід роботи.

Вказані недоліки долаються переважно зусиллями фахівця - організатора групової роботи завдяки дотриман­ню принципів формування групи й ходу обговорення проб-

40

леми, прийняттю до розгляду найсміливіших пропозицій і проектів, вибору найбільш оптимальних серед них .

Найбільш демократичним методом вироблення спі­льного рішення є дискусія як спосіб широкого залучення спеціалістів і співробітників до обговорення будь-якої складної проблеми. Особливість дискусії полягає в існу­ванні ще до початку обговорення різних варіантів розв'язання даної проблеми. Саме присутність різних ду­мок, позицій, нерідко конфліктних, служить основою для впровадження методу дискусії при виробленні управлінсь­кого рішення. Вона проводиться за допомогою визначення конкретної проблеми та відкритого публічного обговорен­ня шляхів її вирішення, спільного вибору з них найбільш ефективного. Дискусія передбачає вільний виклад учасни­ками своїх позицій, зіставлення різних підходів, обгово­рення переваг і недоліків, що вимагає відповідної організа­ції спільної роботи, визначених методичних заходів, знань та навичок для їх реалізації .

Комплексним методом, який охоплює всі стадії процесу підготовки й прийняття управлінського рішення, є метод ділової гри . Він знаходить застосування у випадках складних проблемних ситуацій (наприклад, надзвичайні події), які вимагають для свого вирішення взаємодії бага­тьох зацікавлених відомств, організацій. Їх роз'єднаність у реальній практиці сприяє виникненню непорозуміння, пра­гненню переслідувати власний інтерес, а іноді - дезінфор­мувати суспільство з приводу реально існуючих проблем і способів їх вирішення. Виникає необхідність зустрічі «об­личчям до обличчя», процедури взаємних «викривань», руйнування стереотипів поведінки.

Головне завдання ділової гри - організувати спіль­ну діяльність учасників вирішення проблеми так, щоб роз­крити реальну суперечність їх інтересів відносно проблем-Див.: Шушански Я. Методология рационализации / Сокр. пер. с венг. Предисл. й научн. ред. М.А. Ревазова. М., 1987. С. 84-90.

² Див.: Скворцов В.В. Психологические основьі подго-товки докладов й проведення дискуссии. М., 1982.

^ Бельчиков Я.М., Бирштенн М.М. Деловьіе игрьі. М., 1989; Галушко В.П. Деловьіе игрьі. К., 1989; Лифшиц А.Л. Дело-вьіе ифьі в управлений. Л., 1989.

41

<<>> ної ситуації, виявити позиції, які примушують відстоювати загальні та групові інтереси, досягти обнародування необ­хідної інформації, допомогти учасникам почути й зрозумі­ти один одного, знайти шляхи до узгодження дій, мобілізу­вати їх здібності для отримання у підсумку суспільне необ­хідних рішень незалежно від відомчих чи групових при­страстей та прихильностей. Ділова гра - це репетиція, мо­делювання майбутньої спільної злагодженої діяльності. У діловій грі розробляються організаційні заходи та принци­пи взаємодії, практичні навички і вміння ними користуватись.

Важливим завданням суб'єкта управління є віднай­дення засобів реалізації вироблених управлінських рішень. При організації виконання управлінських рішень необхід­ним є процедура описання порядку реалізації конкретних управлінських завдань, з одного боку, і розподіл функцій, прав та обов'язків між окремими суб'єктами управління - з іншого. Одним з методів розробки такої процедури є рег­ламентний метод. Він являє собою спосіб описання поряд­ку виконання управлінських рішень і служить для розподі­лу управлінських завдань між виконавцями. Таке описання здійснюється у формі регламенту, в якому зафіксовано, хто, коли і в яких умовах вирішує ті чи інші завдання і хто несе відповідальність за їх успішну реалізацію. Під регламентом управління розуміють встановлення сукупності правил, які визначають структуру, функції та порядок діяльності суб'єктів, які здійснюють управління конкретним об'єктом - підрозділом, службою, територіальними та іншими орга­нізаційно оформленими' об'єднаннями людей. Регламент визначає послідовність виконання управлінських завдань та умов їх вирішення.

Регламент, як правило, складається для виконання конкретного управлінського завдання, яке входить у зміст діяльності організації або закладу і може включати такі по­ложення:

- організаційна структура, склад органів управління закладом та його підрозділами: адміністрація, нарада тру­дового колективу, суспільні організації; порядок утворення органів управління;

- конкретний розподіл прав та обов'язків, повнова­жень органів управління - між зібранням співробітників та адміністрацією;

- порядок вирішення службових та інших питань життєдіяльності закладу;

42

- порядок вирішення суперечностей, які виникають між окремих органами управління в процесі службової дія­льності;

- конкретні процедури прийняття рішень з окремих виробничих, фінансових, соціальних та інших питань;

- порядок призначення відповідальних керівників на всіх рівнях управління;

- заходи щодо матеріального, морального, адмініст­ративно-правового захисту прав і повноважень органів управління, підрозділів, служб та працівників, які беруть участь у роботі цих органів;

- порядок внесення змін і доповнень до регламенту управління закладом.

При реалізації управлінських рішень, програм ши­роко застосовуються методи колективної та індивідуальної матеріальної мотивації. Засобами мотивації виступають оклад, заробітна плата та винагорода.

Для надання стійкості організаційних зв'язків у си­стемі управління в процесі виконання управлінських за­вдань застосовують розпорядчий метод (метод розпоря­джень). Перш за все, він виявляється у виданні наказів, планів, інструкцій, розпоряджень та інших документів, що називаються актами управління.

Застосування цього методу викликане тим, що без­посередня діяльність людей в процесі управління не підда­ється детальній регламентації. Керуючись не тільки загаль­ними, але й особистими інтересами, учасники управління в своїх діях можуть навмисно чи не навмисно відхилятися від заданої спрямованості до мети.

Одним із видів розпорядчих методів управління є адміністративні методи. Це методи владної мотивації. Во­ни грунтуються на підпорядкуванні закону, правопорядку, вищій посадовій особі, мають обов'язковий характер. З їх допомогою діють механізми примусу, які формуються для захисту інтересів суспільства, держави, особистості, реалі­зуються права та обов'язки керівників, підтримується слу­жбова та трудова дисципліна, забезпечуються умови вико­нання працівниками своїх обов'язків. Але якщо у керівника є надмірне захоплення тільки адміністративними методами, то це може призвести до придушення ініціативи і підприє­мливості, самостійності мислення, очікування замість опе­ративної реакції на зміни умов діяльності.

Як бачимо, існують різні методи управління, кож­ний з яких має позитивні й негативні сторони. Найкраще. коли керівник використовує їх комплексно, коли вони в ді­яльності суб'єкта управління доповнюють один одного.

43

<<>> РОЗДІЛ II

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І СИСТЕМА КУРСУ «УПРАВЛІННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ»